Мы ВКонтакте

Стаття 84. Витрати на правову допомогу

1. Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

2. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

3. Витрати фізичних осіб, пов'язані з оплатою правової допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.

 

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 84 Цивільного процесуального кодексу України

1. Витрати на правову допомогу - це витрати сторін та третіх осіб, які вони несуть у зв'язку із оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, котрі беруть участь у справі.

Про поняття правової допомоги, адвоката та фахівця у галузі права див. коментар до ст. ст. 12, 56 ЦПК.

Коментована стаття передбачає можливість надання стороні безоплатної правової допомоги, тобто допомоги, яка не оплачується стороною. Якщо правова допомога надається оплатно, але вона оплачується не стороною, а будь-якою іншою особою (наприклад, за рахунок благодійної організації, адвокатського об'єднання, зацікавленою особою), незалежно від її участі у справі, така правова допомога вважатиметься наданою стороні безоплатно, а отже до судових витрат не включається.

2. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною і особою, яка надає правову допомогу.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.99 р., єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

При визначенні обґрунтованого розміру гонорару беруться до уваги наступні фактори:

1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;

2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;

3) необхідність виїзду у відрядження;

4) важливість доручення для клієнта;

5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;

7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;

8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;

9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з цих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку.

Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Відповідно до ст. 34 Правил адвокатської етики адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення, якщо обов'язок клієнта з погашення цих витрат визначено угодою. В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов тощо): порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і т. ін.) та може бути визначений їх обсяг.

За аналогією вищезазначені положення Правил адвокатської етики можна поширити й на інших фахівців у галузі права.

Таким чином, до складу витрат, пов'язаних із оплатою правової допомоги, включаються витрати на оплату праці адвоката або іншого фахівця у галузі права (гонорар), а також відшкодування витрат, зумовлених наданням правової допомоги (наприклад, витрати у зв'язку із відрядженнями, нотаріальним посвідченням документів, перекладом; витрати, пов'язані із виконанням процесуальних дій по справі (наприклад, збір доказів, копіювання документів). Усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним. Тому до складу витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, не включаються витрати на придбання комп'ютерної техніки, інформаційно-пошукових систем та баз даних по законодавству, спеціальної юридичної літератури.

3. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати. В постанові від 01.10.2002 р. по справі N 30/63 ВС України звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Стягнення ж суми в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат чинним законодавством не передбачено.36 Незважаючи на дату цього рішення, його мотиви і на даний час залишаються визначальними.

Якщо умовами договору з адвокатом передбачено сплату авансу і частини гонорару, наприклад, після постановлення рішення та набрання ним законної сили, то до складу витрат, пов'язаних із оплатою правової допомоги у справі включаються лише фактично сплачена сума авансу та інші фактично понесені до постановлення рішення витрати. Сума гонорару, який буде сплачено в майбутньому, відшкодуванню не підлягає, оскільки ці платежі ще не проведені, а отже, не призвели до витрат сторони. Тому визначаючи умови оплати гонорару, адвокатам слід звертати увагу клієнтів, що з метою повного відшкодування витрат та правову допомогу, в їх інтересах сплатити всю суму гонорару авансом.

Витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги і її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат, якщо адвокат в судових засіданнях участі не брав.

Відповідно до ч. 2 коментованої статті граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Вказівка законодавця на обмеження розміру компенсації витрат на правову допомогу законом свідчить, що ці витрати не будуть відшкодовуватися у повному розмірі, якщо вони перевищуватимуть певну суму.

Оскільки закону, про який йдеться у ч. 2 коментованої статті, на даний час немає, розмір такої компенсації з урахуванням обставин конкретної справи повинен визначити суд. При визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката по конкретній справі, адресований клієнту.

Витрати на правову допомогу повинні бути підтверджені документально. Тому інші засоби доказування цих обставин, крім письмових, є недопустимими.

4. Слід наголосити, що Пленум Верховного Суду у своїх правових позиціях висловився щодо оплати послуг адвоката наступним чином: присуджуючи на підставі статей ЦПК стороні, на користь якої постановлено рішення за позовом немайнового характеру, з другої сторони витрати по оплаті допомоги адвоката, суд має виходити з того, що відповідно до ст. 12 Закону України "Про адвокатуру" ця оплата здійснюється на підставі угоди між громадянином або юридичною особою й адвокатським об'єднанням чи адвокатом. Разом з тим суд може, враховуючи обсяг допомоги адвоката й витрачений ним час, зменшити розмір відшкодування цих витрат.37

На практиці зустрічаються випадки, коли між стороною та адвокатом укладена угода про надання юридичної допомоги, але адвокат приймає участь у розгляді справи у якості представника на підставі нотаріально посвідченого доручення. Ордер на участь адвоката у справі та докази оплати юридичної допомоги при цьому у матеріалах справи відсутні. За таких обставин підстав для стягнення витрат по оплаті допомоги адвоката у суду немає.38

5.Однією з найбільш гострих проблем під час визначення розміру компенсації є співмірність витрат на правову допомогу з ціною позову. Правового значення це співвідношення набуло у зв'язку із ст. 76 ЦПК УРСР, в якій було зазначено, що стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката, який брав участь у справі, в розмірі до п'яти процентів від задоволеної частини позовних вимог, але не більше встановленої таксою суми. Отже, максимальний розмір відшкодування у справах, що підлягають грошовій оцінці, не міг перевищувати 5 % ціни позову, але міг бути і меншим. При цьому складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи та інші обставини враховувалися судом в межах зазначених 5 %.

В Господарському процесуальному кодексі України аналогічної норми немає. Однак на співмірність, як ознаку справедливого гонорару адвоката, вказував і ВГС України. Так, у п. 11 інформаційного листа N 01-8/155 від 13.02.2002 р. "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів" суд роз'яснив, що, вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Незважаючи на оціночний характер таких понять, як "явно завищений" та "розумна необхідність", господарські суди активно застосовують це роз'яснення для обмеження відшкодування судових витрат на правову допомогу без їх конкретизації. Наприклад, у постанові від 03.02.2004 р. у справі N 36/207 Верховний Суд України зазначив, що, задовольняючи позов в частині судових витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката [було присуджено 100000 гривень. - В.К.], суди першої і апеляційної інстанцій не звернули увагу, що сума судових витрат на оплату адвоката значно перевищує суму позову, при цьому не з'ясували, наскільки обґрунтовані ці витрати з розглядом справи. При цьому за неписаними правилами справедливим вважається відшкодування у розмірі 5 % задоволених вимог (за аналогією до ст. 76 ЦПК УРСР).

Таким чином, за існуючою практикою, котра сформувалася за час дії ст. 76 ЦПК УРСР, для правильного вирішення питання про компенсацію витрат на правову допомогу суду слід досліджувати співрозмірність гонорару з ціною позову. Це означає, що, фактично робота адвоката оцінюється судом в залежності від одержаного ним результату.

Однак на нашу думку, існуюча практика є необґрунтованою і саме тому законодавець відмовився від обмеження витрат на оплату допомоги адвоката 5 % від задоволених вимог, як це було раніше.

Якщо стати на позицію адвоката, то очевидно, що умови виконання конкретного доручення залежать, насамперед, від фактичних обставин справи, наявних доказів, правової кваліфікації спору та процесуального становища клієнта. Обсяг правової допомоги, який необхідно виконати, найменше залежить від ціни позову, хоча вона звичайно враховується теж.

Тому більш справедливим, на наш погляд, є застосування граничного розміру компенсації правової допомоги залежно від обсягу такої допомоги у справі. Для цього можна використовувати погодинну ставку адвоката або звичайну погодинну ставку на такі послуги у цій місцевості (наприклад, за даними міської колегії адвокатів). Такий принцип визначення компенсації не залежить від категорії справ (майнові чи немайнові) і, як наслідок, ціни позову, враховує реально виконану роботу у справі, яку суддя бачить.

Зазначене питання регулюється Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20.12.2011 р. Цим нормативним актом встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

У разі якщо сторона у цивільній справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу, компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами.

На практиці виникає низка питань із застосування цього нормативного акта. По-перше, при обчисленні розміру компенсації дуже важко врахувати всі витрати, які перебувають у причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі. По-друге, в законодавстві чітко не визначено, який розмір мінімальної заробітної плати слід брати за основу при проведенні розрахунків. На думку М. І. Балюк, той, який встановлено на день ухвалення рішення судом першої інстанції.39 По-третє, якщо час, затрачений особою, яка надає правову допомогу, на участь у судових засіданнях підрахувати нескладно за допомогою журналу судового засідання, то підрахувати час, затрачений стороною для ознайомлення з матеріалами справи та для вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, на нашу думку, надзвичайно складно.

Витрати фізичних осіб, пов'язані з оплатою правової допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.