Мы ВКонтакте

Стаття 95. Стягнення на підставі судового наказу

1. Судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 96 цього Кодексу.

2. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

3. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

 

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 95 Цивільного процесуального кодексу України

1. Судовий наказ, як форма вирішення спору, бере початок з римського права. Судовий наказ тоді мав назву інтердикту, а провадження - інтердиктного.

Функціонування судового наказу запроваджував у дореволюційній Росії Статут цивільного судочинства 1864 року. ЦПК УРСР 1924 року також детально регламентував процедуру видачі судового наказу.

Наказне провадження є однією з процедур ЦПК 2004 року, введеною з метою спрощення, підвищення ефективності та диференціації цивільного процесу. Вказаний розділ регулює не лише порядок видачі судового наказу, але й процедуру здійснення самого провадження, що передує видачі судового наказу.

Завдання наказного провадження зводяться до прискорення вирішення справ, предметом яких є вимоги, пов'язані зі стягненням з боржника грошових коштів або витребування майна.

Коментована стаття визначає судовий наказ як особливу форму судового рішення. Судовому наказу властиві наступні відмінності від судового рішення:

1) судовий наказ може бути скасований суддею, який його видав, за заявою боржника, якщо заперечення є вмотивованими;

2) у змісті судового наказу є лише 2 частини - вступна та резолютивна;

3) судовий наказ не підлягає апеляційному, а відповідно й касаційному оскарженню.

Оскільки в судовому наказі не встановлюються обставини на підтвердження вимог та заперечень заявника і боржника, і, відповідно, він не містить мотивувальної частини, така властивість, як преюдиційність, судовому наказу не притаманна. Попри це, таких ознак рішення суду, як незаперечність, виключність, загальнообов'язковість, судовий наказ набуває із набранням ним законної сили.

Судовий наказ, що вступив у силу, може бути скасований у порядку перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами в порядку, передбаченому ст. ст. 361 - 366 цього Кодексу.

2. Історично склалося застосування двох видів судових наказів: безумовний (неоспорюваний) та умовний (оспорюваний). У першому випадку боржник позбавлявся права на оскарження, на нього покладався обов'язок виконати судовий наказ. Другий варіант надавав боржнику можливість оспорювати судовий наказ, зупиняючи таким чином його дію. Як бачимо, ЦПК 2004 р. знайшов відображення саме останній вид судового наказу.

Зі змісту ч. 1 ст. 95 ЦПК вбачається, що предметом вимог заявника можуть бути лише ті вимоги, що передбачені ст. 96 цього Кодексу. З переліку підстав для видачі судового наказу, передбаченого ст. 96 ЦПК випливає, що судовий наказ видається лише про стягнення грошових коштів. Відповідно до ст. 192 ЦК до грошових коштів належать грошова одиниця України - гривня, а також іноземна валюта. Проте на практиці зустрічаються випадки, коли подаються заяви про видачу судового наказу, в яких вимоги щодо стягнення з боржника грошових коштів пред'являються разом з іншими вимогами.

Так, у квітні 2007 р. до Ямпільського районного суду Сумської області було подано заяву про видачу судового наказу ВАТ "Державний ощадний банк України" про розірвання кредитного договору, укладеного з Г., та стягнення з нього, а також із П. та Ф. (з двома останніми особами було укладено договір поруки) солідарно суму несплаченого кредиту, процентів та пені. Суд видав три окремі судові накази щодо кожної з осіб.

До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області було подано заяву ЗАТ КБ "ПриватБанк" про видачу судового наказу про розірвання договору, укладеного з Б., та стягнення з боржника суми заборгованості за договором та судових витрат. Ухвалою від 11 червня 2007 р. суд відмовив у прийнятті цієї заяви.

У такій ситуації суд має постановити два процесуальні документи: ухвалу про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу в частині тих вимог, що не передбачені статтями 95 - 96 ЦПК, та видати наказ щодо тих вимог, які передбачені названими статтями. Якщо ж вимоги між собою тісно пов'язані або видаються спірними, суд повинен відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу на підставі ст. 100 ЦПК.

Заява про видачу судового наказу подається в суд особою, якій належить право вимоги. До осіб, яким належить право вимоги, належать:

• якщо вимога стосується нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати, - працівник;

• якщо заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника, - як фізична особа, так і орган внутрішніх справ або орган виконавчої служби;

• якщо вимога стосується стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення - суб'єкт підприємницької діяльності, який надає відповідні послуги;

• якщо мова йде про присудження аліментів на дитину у розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку - представник дитини (той з батьків, з ким проживає дитина, опікун чи піклувальник тощо);

• якщо заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів, - споживач, який придбав товар неналежної якості.

Із заявою про видачу судового наказу може звернутися не лише особа, якій належить таке право вимоги, але й інші особи, яким відповідно до ст. 45 ЦПК надається право для участі в цивільному процесі, зокрема, до таких суб'єктів належать Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи (наприклад, об'єднання громадян, професійні спілки, об'єднання споживачів).

3. Порядок виконання судових рішень регулюється Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.99 р. Оскільки судовий наказ є особливою формою судового рішення, тому на нього поширюється дія згаданого Закону.