Мы ВКонтакте

Стаття 96. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ

1. Судовий наказ може бути видано, у разі якщо:

1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника;

3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості;

4) заявлено вимогу про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб;

5) заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів.

 

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 96 Цивільного процесуального кодексу України

1. Коментована стаття передбачає вимоги, щодо яких може виникнути наказне провадження. Вимоги, перелічені у ч. 1 ст. 96 ЦПК, повинні бути документально підтвердженими та безспірними, тобто не може викликати сумнівів ні момент настання права вимоги, ні сума грошових коштів. У наказному провадженні не може розглядатися спір про право.

2. Першою підставою видачі судового наказу є заявлення вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати.

Проблема невиплати заробітної плати набула значного розповсюдження, тому вказана вимога буде найпоширенішою. Потрібно зазначити, що на цю підставу не поширюється позовна давність. Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом (в нашому випадку з заявою) про стягнення йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Оплата праці регулюється гл. 7 Кодексу законів про працю України та Законом України "Про оплату праці" від 24.03.95 р.

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць, через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше, ніж за три дні до початку відпустки.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що йому належать від роботодавця, проводиться у день звільнення. Якщо особа не працювала у день звільнення, то не пізніше наступного дня після пред'явлення нею вимоги про розрахунок.

Доказом нарахування заробітної плати є довідка з місця роботи про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Стягнення не нарахованої заробітної плати відбувається в позовному провадженні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 96 ЦПК вимога щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати не поширюється на інші види доходів: пенсії, різні соціальні допомоги тощо.

Якщо практика використання судового наказу свідчитиме про можливість та необхідність його видачі на підставі вищевказаних вимог, законодавець має передбачити наказне провадження не лише в цивільному, а і в адміністративному процесі, оскільки розгляд вимог про стягнення різних видів соціальних допомог, пенсій належить до компетенції адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС, де сказано, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Саме такими суб'єктами владних повноважень є Пенсійний фонд України та його територіальні управління, управління праці та соціальної політики тощо.

У деяких випадках одночасно із заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, стягувачі ставлять питання про стягнення компенсації за порушення строків виплати заробітної плати. Вважаємо, що такі вимоги можуть розглядатися поруч з основною вимогою на підставі п. 2 ч. 1 ст. 96 ЦПК і є підставою для видачі судового наказу.

Що стосується стягнення заробітної плати працівників, які перебувають на публічній службі, такі справи належать до підвідомчості адміністративних судів. Адже за п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій або бездіяльності. Згідно з п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Про те, що законодавець перебуває на цій самій позиції, свідчить п. 2 ч. 1 ст. 256 КАС, де йдеться про негайне виконання постанов адміністративних судів про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - в межах суми стягнення за місяць.

3. Другою підставою для видачі судового наказу, яка передбачена ЦПК, є вимога про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Звернутися до суду з заявою можуть органи внутрішніх справ та інші особи, у яких виникло право вимоги.

4. Нова редакція коментованої статті виключила таку підставу для видачі судового наказу як вимога, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі.

Однак, у п. 3 ч. 1 ст. 96 ЦПК законодавець передбачив можливість стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості через судовий наказ.

Однак, практика судів щодо стягнення такої заборгованості різна. Трапляються випадки, коли власник (наймач) квартири або будинку фактично проживає у квартирі або будинку, споживає послуги з тепло-, водопостачання, водовідведення тощо, але письмового договору з ним постачальники цих послуг не укладали. Фактично заборгованість утворюється, але її не можна вважати такою, що ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі. Її розміри та підстави виникнення повинні встановлюватися судом у позовному провадженні. Тому суди в таких випадках правильно відмовляють у видачі судового наказу.

Однак, суди часто роблять висновок про те, що сам факт надання комунальними підприємствами комунальних послуг і споживання їх наймачем чи власником житла свідчить про те, що сторони перебувають в договірних відносинах.

Такий підхід не є обґрунтованим, адже основною підставою, що дає змогу розглядати аналогічні справи у наказному провадженні, є наявність належним чином укладеного і підписаного сторонами письмового договору.

Іноді суди вважають спірними вимоги, що випливають з договорів надання комунальних послуг, на тій підставі, що договори чітко не встановлюють фіксовані суми щомісячної оплати, а квитанції, що містять суми оплати, сторонами не підписуються, і тому не можуть розцінюватися як правочин, вчинений у письмовій формі.

Така практика є помилковою. Адже, наприклад, Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 630) передбачено, що плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Розмір тарифів на послуги та їх загальна вартість передбачаються Типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, зразок якого також встановлений вказаними Правилами. Аналогічні системи оплати послуг з електропостачання, утримання будинків та прибудинкових ділянок встановлено низкою інших підзаконних актів. Отже, за наявності письмового договору і доказів виникнення боргу та його розмірів суди повинні видавати судові накази.

Іноді у судів виникають питання щодо майнових зобов'язань членів сім'ї наймача, що є стороною письмового договору про надання комунальних послуг та послуг зв'язку. Адже за статтями 64, 68 Житлового кодексу України повнолітні члені сім'ї наймача несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з договору найму, в тому числі з оплати комунальних послуг. Як правило, стягувачі у заявах просять стягнути заборгованість з боржника, що є стороною письмового договору про надання комунальних та інших послуг, не зазначаючи повнолітніх членів сім'ї наймача. У деяких судів виникають питання про правомірність звернення стягнення лише на особу наймача, що підписав договір, або на всіх солідарних боржників.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Однак з урахуванням тих обставин, що вимоги, за якими видаються судові накази, мають бути безспірними, і що наказне провадження є спрощеним порядком розгляду справи, що не передбачає повідомлення сторін та залучення заінтересованих осіб, у випадку стягнення у наказному провадженні заборгованості з солідарних боржників, воно може бути звернено лише на того з боржників, з яким укладено письмовий договір.

Трапляються випадки неоднакового розгляду судами у наказному провадженні справ за зазначеною вимогою, коли йдеться про стягнення, крім основної суми боргу, штрафних санкцій (як правило, за послуги мобільного зв'язку).

Вбачається правильним підхід, згідно з яким суди вправі видавати судові накази щодо стягнення штрафних санкцій у випадку, якщо такі санкції передбачені умовами договору та їх обчислення є достовірними.

5. Єдиним можливим варіантом застосування судового наказу для стягнення аліментів на неповнолітню дитину є випадок, коли сума аліментів дорівнюватиме мінімальному розмірові аліментів на дитину відповідного віку, встановленому законодавством України.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. А якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру, то дитині призначається відповідно до закону державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Прожитковий мінімум на дитину відповідного віку встановлюється щороку Законом України про державний бюджет.

Лише у випадку стягнення аліментів у мінімальному розмірі буде відсутній спір про їх величину (зрозуміло, мова йде тільки про такі аліментні зобов'язання, які не пов'язані з встановленням батьківства), тобто вимога про стягнення аліментів є безспірною, а отже, і стягнути їх можна у спрощеному порядку.

У судовому наказі про стягнення аліментів, окрім реквізитів, передбачених ст. 103 ЦПК, мають міститися відомості про ім'я і дату народження дитини (дітей), на утримання якої (яких) стягуватимуть аліменти, строк стягнення аліментів. Кім цього, можна вказувати дату та місце народження боржника, місце його роботи, момент, із якого стягують аліменти.

6. Останньою підставою для видачі судового наказу, яка передбачена ЦПК, є вимога проповернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів. Дана вимога є новелою, проте доцільність такого нововведення полягає у тому, що вимогу заявника боржник, у принципі, не має заперечувати, оскільки її підтверджує вагомий доказ - рішення суду, яке набрало законної сили і володіє властивістю обов'язковості, незаперечності, преюдиційності тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, споживач має право вимагати від продавця або виробника розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми. При цьому випадку наявності рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів, довести заявникові свої вимоги дуже просто, додавши до заяви рішення суду про відшкодування вартості цього ж товару неналежної якості, ухваленого на користь невизначеного кола осіб. Доказом того, що мова йде про той самий товар, може бути чек, на якому зазначена дата здійснення покупки.

7. Перелік підстав, за якими може бути видано судовий наказ, є вичерпним. Однак практика застосування наказного провадження може призвести до його розширення, адже в багатьох інших країнах він значно ширший.

Для порівняння, ЦПК Російської Федерації передбачає, що судовий наказ видається, якщо:

1) вимога ґрунтується на нотаріально посвідченій угоді;

2) вимога ґрунтується на угоді, вчиненій у простій письмовій формі;

3) вимога ґрунтується на вчиненому нотаріусом протесті векселя в неплатежі, неакцепті і не датуванні акцепту;

4) заявлено вимогу про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, не пов'язану зі встановленням батьківства, оспоренням батьківства (материнства) чи необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;

5) заявлено вимогу про стягнення з громадян недоїмок по податках, зборах та іншим обов'язковим платежам;

6) заявлено органом внутрішніх справ, підрозділом судових розпорядників вимогу про стягнення витрат, пов'язаних з розшуком відповідача або боржника і його майна, або дитини, відібраної у боржника за рішенням суду, а також витрат, пов'язаних зі збереженням майна, на яке накладено арешт, вилученого у боржника, і збереженням майна боржника, виселеного із займаного ним житлового приміщення.

8. Глава 14 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.93 р. та розділ 12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Міністерством юстиції України від 22.02.2012 р. (наказ N 296/5), передбачають, що для стягнення грошових сум (або витребування від боржника майна) нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість (перелік таких документів встановлює Кабінет Міністрів України). Виконавчі написи вчиняються за умови безспірності вимоги та якщо з дня виникнення права вимоги не минуло більше трьох років.

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість. Цим власне виконавчий напис відрізняється від судового наказу.