Мы ВКонтакте

Стаття 107. Суд першої інстанції

1. Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

 

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 107 Цивільного процесуального кодексу України

1. В ч. 1 ст. 16 ЦК, ст. 3 ЦПК міститься юридична норма, за якою кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У випадках, встановлених законом, згідно ч. 2 ст. 3 ЦПК, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відповідно до ст. 17 Закону "Про судоустрій і статус суддів" система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Систему судів загальної юрисдикції складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України. Відповідно до ст. 21 цього Закону місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди.

При пред'явлені позову (подачі заяви) необхідно визначити в який суд позивач або заявник мають звернутися. Це питання вирішує інститут підсудності цивільних справ. Підсудність - це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення цивільних справ, які належать до їх юрисдикції.

На відміну від підвідомчості (цивільної юрисдикції), яка розмежовує компетенцію між державними органами і громадськими організаціями щодо вирішення цивільних справ, підсудність розмежовує компетенцію в тій же сфері (щодо вирішення цивільних справ), але між різними судами. Тому підсудністю називають ще коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в загальному (цивільному) суді, до підсудності якого вона віднесена ЦПК України. Отже, можна зробити висновок, що правила підсудності у своїй сукупності складають алгоритм визначення компетентного суду для розгляду і вирішення конкретної цивільної справи.

2. Питання про підсудність виникає перед суддею після позитивного вирішення ним питання про підвідомчість справи.

Вирішуючи питання про відкриття провадження, суддя повинен визначити, який саме суд повинен розглядати дану справу, тобто є судом першої інстанції. Суд першої інстанції - це суд, який першим досліджує усі докази та вирішує справу по суті, приймаючи судове рішення.

Вирішуючи питання про підсудність справи, необхідно виходити з правил глави 1 розділу III та відповідних норм інших глав ЦПК, що визначають підсудність справ позовного, окремого та наказного провадження в цивільному судочинстві.

3. Визначення компетенції різних судів системи провадиться залежно від виконуваних ними функцій, від роду (предмета) справи, суб'єктів спору, що підлягає розгляду, і місця (території), на яку поширюється діяльність певного суду. В зв'язку з цим підсудність поділяється на функціональну, родову (предметна, об'єктивна компетенція), територіальну (особиста, суб'єктивна компетенція).

Призначення родової підсудності полягає в тому, щоб розподілити всю сукупність цивільних справ, підвідомчих суду, між окремими ланками судової системи, тобто родова підсудність розмежовує судову компетенцію по вертикалі. Визначити родову підсудність - означає встановити, суд якої з ланок судової системи (місцевий суд, апеляційний суд, вищий спеціалізований суд, Верховний Суд чи ін.) повинен вирішувати як суд першої інстанції конкретну цивільну справу.

Законодавець дещо по новому підходить до вирішення питання родової підсудності. Як окремий вид підсудності в порівнянні з попереднім Кодексом в коментованій статті родова підсудність не визначається. Тобто, законодавець відмовився від родової підсудності як такої, що суперечить самій суті та призначення окремих ланок судової системи в цивільному судочинстві згідно ЦПК. Так, підсудність не може визначатися навіть у зв'язку з специфікою предмету конкретної справи, як це було раніше щодо таких вищих ланок судової системи, які б розглядали такі справи по першій інстанції як апеляційні суди, Верховний Суд. Це пов'язано з тим, що суди другої та третьої ланок судової системи - це спеціально створені суди з визначеною компетенцією, які не розглядають цивільні справи по суті, а переглядають судові рішення за результатами розгляду справи, які виносяться судами першої інстанції, тобто низовою судовою ланкою.

В свою чергу, розгляд справ, що відносяться до цивільної юрисдикції суди розглядають в порядку позовного, наказного та окремого провадження, що виключає допустимість розгляду таких справ вищою судовою ланкою як судом першої інстанції, яка в будь-якому випадку буде виступати вищою інстанцією (апеляційною чи касаційною) з приводу перегляду судового рішення суду першої інстанції, для чого вона і створена.

Основне правило про так звану "родову" підсудність, яке міститься в коментованій статті, сьогодні визначає підсудність не щодо окремих цивільних справ між окремими ланками судової системи, а підсудність всіх цивільних справ конкретній судовій ланці судової системи України і зазначає, що всі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (тобто місцевими судами). Таким судам згідно ст. 15 ЦПК підсудні справи: 1) про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, в яких хоча б однією стороною є громадянин; 2) справи окремого провадження (ст. 234 ЦПК); 3) справи наказного провадження (ст. 96 ЦПК України); 4) справи за участю іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних підприємств і організацій та деякі інші справи.