Мы ВКонтакте

Стаття 132. Судові доручення щодо збирання доказів

1. Суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії.

2. В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть справи, що розглядається, зазначаються особи, які беруть у ній участь, обставини, що підлягають з'ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення, перелік питань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку. Ця ухвала обов'язкова для суду, якому вона адресована.

3. Судове доручення виконується у судовому засіданні за правилами, встановленими цим Кодексом. Суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце засідання. Їхня присутність не є обов'язковою.

4. Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу.

5. Якщо свідки, які дали показання суду, що виконував доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу, вони дають показання у загальному порядку.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 132 Цивільного процесуального кодексу України

1. Збирання та подання доказів до суду є обов'язком сторін. Суд як державний орган, уповноважений здійснювати функцію правосуддя, збирати докази не повинен. Як виняток, такі дії суд може вчиняти у справах окремого провадження. Однак коли є обґрунтоване клопотання особи, яка бере участь у справі, про необхідність збирання доказів за межами території діяльності суду, застосовується такий спосіб отримання доказів, як судове доручення.

Судове доручення - це доручення провести певні процесуальні дії, спрямовані на одержання та фіксацію певних доказів, які один суд дає іншому.

2. Процесуальна дія з направлення судового доручення покладається на суд, який розглядає страву. Таке доручення може бути направлено до іншого суду у випадку, коли збирання необхідних доказів має відбутися поза межами територіальної підсудності суду, який розглядає справу.

Це правило сформульоване некоректно. Територіальна підсудність конкретного суду визначається межами району, міста, району у місті. Якщо тлумачити коментовану норму дослівно, то для того, щоб опитати свідка за місцем проживання у Галицькому районі міста Львова, Сихівський районний суд міста Львова повинен давати судове доручення Галицькому районному суду міста Львова, який знаходиться в одному й тому самому будинку по вул. Чоловського, 2 кількома поверхами нижче.

Вважаємо, що судове доручення є способом збирання доказів, якщо певні дії потрібно вчинити за межами міста або району діяльності суду. Якщо місто поділене на декілька районів, то усі дії в межах цього міста доцільно вчиняти суду, який розглядає справу, без доручень.

Якщо судове доручення дає апеляційний суд (на практиці такі випадки майже не зустрічаються), територіальна підсудність якого поширюється на всю область, то необхідні дії він може доручити суду іншої області.

3. На наш погляд, ч. 1 коментованої статті містить імперативну норму. Слід розуміти, що суд, який розглядає справу, зобов'язаний доручити певні процесуальні дії іншому суду, якщо збирання необхідних доказів вчиняється за межами району діяльності першого суду. Якщо, незважаючи на це, суд, який розглядає справу, почне збирати докази за межами своєї територіальної підсудності, ці докази можна вважати недопустимими, оскільки вони одержані з порушенням встановленого порядку.

Вважаємо, що таке регулювання слід змінити. Суд не повинен доручати іншому суду вчинення процесуальної дії, яку може вчинити сам.

4. Ст. 132 встановлює процесуальні правила збирання доказів, якими повинні керуватися суди при винесенні ухвали про судове доручення. У випадку порушення цих правил зібрані іншим судом фактичні дані втрачають свою доказову силу.

В кожному випадку необхідності виконання судового доручення суд постановляє ухвалу про судове доручення, де коротко вказує на суть справи, що розглядається, осіб, які беруть в ній участь, обставини, що підлягають з'ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, який виконує доручення, перелік питань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку. Вважаємо, що в цій ухвалі обов'язково зазначати також місцезнаходження осіб, які беруть участь у справі, оскільки в протилежному випадку суд, який виконує доручення, не зможе повідомити їх про час та місце проведення судового засідання.

Ця ухвала обов'язкова для суду, якому вона адресована. Недопустимим є винесення і направлення судом замість відповідної ухвали листів, запитів, відношень, де б описувалася суть справи і питання, які слід з'ясувати.

Ухвала про судове доручення оскарженню не підлягає. Ухвала, одержана судом, якому доручено вчинити певні дії, не може переадресовуватися іншим судам.

Суду, якому адресоване судове доручення, надсилається ухвала. Сама справа залишається в суді, який розглядає справу. Суд, який виконує судове доручення, окремої справи щодо судового доручення не заводить.

5. Хоча стаття вказує, що всі судові доручення повинні бути виконані в судовому засіданні за правилами, встановленими ЦПК, цілком реально припустити, що виконання певних доручень вимагатиме їх здійснення поза межами суду, наприклад огляд речей, нерухомості, допит свідків, які не мають можливості з'явитися до суду, і т. д.

Суд, який виконує доручення, повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання, але їх неявка не перешкоджає суду виконати дії, вказані в дорученні. Мається на увазі, що особи, які беруть участь в справі, мають право бути присутніми під час судового засідання, на якому буде виконуватися судове доручення. Їх присутність не є обов'язковою. Стосовно осіб, яких потрібно викликати з метою виконання доручення (наприклад, виклик свідків з метою отримання їх свідчень) і які безпосередньо вказані в дорученні (в т. ч. їх адреси), то явка останніх є обов'язковою, оскільки у випадку неявки судове доручення не може бути виконаним.

Збирання доказів, передбачених в судовому дорученні, здійснюється судом в порядку, передбаченому ЦПК.

6. ЦПК не встановлює строку виконання судових доручень, тому цей строк визначається судом, який виконує доручення. І це зрозуміло, оскільки у відносинах надання/виконання судових доручень строк виконання не може визначатися в односторонньому порядку, бо це буде розцінюватися як втручання в роботу суду, порушуватиме графіки розгляду справ у відповідному суді. Тому строк виконання судового доручення визначається на розсуд суду, який виконує це доручення.

7. У випадку виконання доручення протоколи і всі зібрані при виконанні судового доручення докази повинні бути надіслані суду, який розглядає справу негайно. Всі отримані в порядку судового доручення матеріали, протоколи повинні оголошуватися в судовому засіданні судом, який розглядає справу по суті, і досліджуватися в загальному порядку.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму ВС України від 18 грудня 2009 р. N 14 "Про судове рішення у цивільній справі" коли докази, що є в справі, зібрані в порядку виконання судового доручення, суд може обґрунтувати ними рішення лише за умови, якщо вони були ним оголошені в судовому засіданні, пред'явлені для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, та досліджені в сукупності з іншими доказами. З цими матеріалами повинні бути ознайомлені особи, які беруть участь в справі, їх представники, а в необхідних випадках і експерти чи спеціалісти.

8. ЦПК встановлює вимогу повторного допиту свідків, які дали свідчення суду, який виконував відповідне доручення, і з'явилися до суду, який розглядає справу. Ця норма спрямована на виконання принципу безпосередності, оскільки варто допитати свідка безпосередньо в судовому засіданні, а не використовувати протоколів допиту, які були складені під час допиту цього свідка в іншому суді.

Відповідно до постанови Пленуму ВС України N 5 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" за змістом статті 132 ЦПК судові доручення щодо збирання доказів (допит свідків, проведення огляду на місці речових доказів, роз'яснення експертом його висновку, допит сторін або третьої особи тощо) даються тільки суду, а не іншому органу, якщо відповідні дії не можуть бути проведені судом, який розглядає справу, або для нього це становить труднощі. У порядку судового доручення не повинні збиратися письмові або речові докази, які можуть бути представлені сторонами або за їх клопотанням витребувані судом, який розглядає справу; суд не вправі давати доручення про витребування від позивача даних, які підтверджують обґрунтованість його вимог, а також інших відомостей, які повинні бути ним зазначені в позовній заяві згідно зі статтею 119 ЦПК.

Судові доручення та їх виконання повинні проводитися при суворому додержанні правил статті 132 ЦПК та визначеного законом порядку збирання доказів. Фактичні дані, одержані при виконанні судового доручення з порушенням встановленого законом порядку (статті 140, 141, 143, 147, 180, 182, 187, 189 ЦПК), доказової сили не мають. Недопустимим є передача виконання доручень працівникам апарату суду та отримання письмових пояснень замість з'ясування порушених в ухвалі питань у судовому засіданні зі складанням відповідного протоколу. Разом з тим не виключається залучення до протоколу письмових пояснень за клопотанням осіб, які допитуються.