Мы ВКонтакте

Стаття 142. Повернення речових доказів

1. Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких вони були одержані, якщо останні заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи.

2. Речові докази, що є об'єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі після набрання рішенням суду законної сили.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 142 Цивільного процесуального кодексу України

1. Як правило, речові докази повертаються після набрання рішенням суду законної сили. Однак їх повернення до цього моменту можливе у разі виконання двох умов: а) подання клопотання особою, що їх надала, та б) якщо таке повернення можливе без шкоди для розгляду справи.

Речові докази повертаються особі, від якої вони були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі. Про одержання речового доказу у справі залишається розписка. У розписці про отримання речових доказів чітко зазначається, на підставі якого документа (паспорта чи іншого документа, який містить фотографію) встановлено особу, а також указуються орган, що видав документ, місце та дата його видачі.

Якщо речові докази отримує представник юридичної чи фізичної особи, крім указаних дій, необхідно вимагати пред'явлення відповідної довіреності, яка долучається до матеріалів справи разом з розпискою про отримання речових доказів.

У випадку відмови власника або особи, за якою суд визнав право на речові докази, від їх одержання чи неявки цих осіб без поважних причин до суду протягом шестимісячного строку працівник апарату суду, який відповідає за збереження речових доказів, доповідає про це судді-головуючому при розгляді справи в суді першої інстанції чи голові суду.

2. Знищення речових доказів до рішення чи ухвали суду проводиться комісією в складі не менше трьох осіб: судді-головуючого в суді першої інстанції, керівника апарату суду, секретаря судового засідання, секретаря суду чи іншого працівника апарату суду. Знищення оформляється актом, у якому зазначаються номер справи та дата судового рішення, дата, місце, спосіб знищення речових доказів (речового доказу), прізвища та посади членів комісії. Акт підписується всіма членами комісії, затверджується головою суду, чий підпис скріплюється гербовою печаткою суду, та долучається до матеріалів справи. У журналі обліку речових доказів робиться запис про виконання судового рішення в частині знищення речових доказів.

3. Якщо за судовим рішенням необхідно повернути речові докази, що перебувають на зберіганні поза межами суду, копія судового рішення разом із супровідним листом надсилаються для виконання відповідному органу, установі, підприємству тощо, де перебувають на зберіганні речові докази. Про зазначену дію повідомляється власник.

4. Спеціальні правила передбачені щодо передачі речових доказів, що є об'єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні. Після набрання рішенням суду законної сили вони передаються за ухвалою суду відповідним підприємствам, установам та організаціям або за клопотанням державних експертних установ - для використання в експертній та науковій роботі.

Постановою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1992 р. затверджено перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України (додаток N 1) та встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна (додаток N 2). Не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України таке майно:

1. Зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку N 2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

2. Вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва.

3. Бойові отруйні речовини.

4. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).

5. Протиградові установки.

6. Державні еталони одиниць фізичних величин.

7. Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації. (Примітка: Зазначені засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недержавних форм власності.)

8. Електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Громадяни набувають права власності на такі види майна, придбаного ними з відповідного дозволу, що надається:

а) на вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 21-річного віку; на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни, гвинтівки, комбіновану зброю з нарізними стволами) - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 25-річного віку; на газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені речовинами сльзоточивої та дратівної дії, - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку (пункт "а" доповнено абзацом третім згідно з Постановою ВР N 3131-XII від 22.04.93); на холодну зброю та пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку;

б) на об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури, - спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури (Мінкультури, Мінінвестбудом і Головархівом України);

в) на радіоактивні речовини - Державним комітетом України з ядерної та радіаційної безпеки у разі наявності висновку органів територіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість використання цих речовин майбутнім власником в існуючих у нього умовах.