Мы ВКонтакте

Стаття 212. Оцінка доказів

1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

2. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

4. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 212 Цивільного процесуального кодексу України

1. Коментована стаття регламентує оцінку доказів. Загальні положення про докази і доказування розташовані у главі 5 розділу 1 ЦПК, тому коментована стаття здається дещо відірваною від свого інституту.

Розміщуючи норму про оцінку доказів в главі, яка регулює порядок постановлення та зміст судових рішень, законодавець виходив з того, що оцінка доказів остаточно відбувається в нарадчій кімнаті під час постановлення рішення.

Загальне правило оцінки доказів сформульоване у ч. 1 коментованої статті. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Внутрішнє переконання - це сформоване під час розгляду справи уявлення судді про те, як слід вирішити спір. На нашу думку, внутрішнє переконання формується на психологічному рівні, коли суддя надає перевагу одній чи іншій стороні виходячи з фабули (обставин) справи та правових позицій сторін.

На внутрішнє переконання судді впливають життєвий досвід, громадська думка, непроцесуальний вплив, особисте ставлення до сторін. Тому внутрішнє переконання - це категорія не правова.

Інші фактори, які зазначені у коментованій нормі (всебічне, повне, об'єктивне та безпосереднє дослідження наявних у справі доказів), є базою для формування внутрішнього переконання і об'єктивним критерієм для його перевірки.

2. Усі докази є рівні між собою. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Однак це не означає, що усі докази мають однакове значення. Оцінка доказів як раз і полягає в тому, щоб визначитися, яким з них надати перевагу.

3. Оцінюючи докази, суд зв'язаний також і формальними правилами, які закріплені у ч. 3 коментованої статті. Суд зобов'язаний оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Про належність доказів докладніше див. коментар до ст. 58 ЦПК.

Про допустимість доказів докладніше див. коментар до ст. 59 ЦПК.

Достовірність доказу - це рівень його правдивості, тобто рівень довіри до нього зі сторони суду.

Усі докази разом оцінюються ще з позиції їх достатності та взаємозв'язку. Достатність доказів полягає у тому, що у справі доведені усі обставини, які входять до предмету доказування. Взаємозв'язок доказів полягає в тому,  що всі вони узгоджуються між собою і в сукупності дають суду можливість встановити дійсні відносини сторін і правильно вирішити спір.

4. Результати оцінки доказів, тобто мотиви прийняття одних доказів і відхилення інших, суд відображає в рішенні. В ухвалі суду результати оцінки доказів не зазначаються.