Мы ВКонтакте

Стаття 234. Окреме провадження

1. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

2. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

3. У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

4. У випадках, встановлених пунктами 1, 3, 4, 9, 10 частини другої цієї статті, розгляд справ проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.

УКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 234 Цивільного процесуального кодексу України

1. Розділ 4 присвячено правовому регулюванню такого виду непозовного провадження, як окреме провадження. Правова природа справ окремого провадження у теорії процесуального права визначається по-різному. Одні вчені вважають, що в справах окремого провадження відсутній спір про право, інші виділяють мету процесуальної діяльності суду, що спрямована на захист охоронюваних законом правових інтересів громадян і організацій, а треті основну увагу звертають на предмет окремого провадження, який полягає в установленні юридичного факту чи певної обставини.

Із аналізу ст. 3 ЦПК можна зробити висновок про те, що види провадження у цивільному судочинстві розрізняються за об'єктами судового захисту. У окремому провадженні таким виступає охоронюваний законом інтерес, тобто у цьому виді провадження встановлюються обставини, від яких у конкретної особи може виникнути, змінитися або припинитися певне суб'єктивне право, іншими словами - юридичні факти.

Окреме провадження - це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.

2. Кожна із перелічених категорій справ має певні особливості, але для них характерні спільні ознаки:

- у порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне;

- мета судового розгляду - встановлення наявності або відсутності факту;

- факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення;

- факт повинен мати безспірний характер. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 235 ЦПК);

- закон у більшості випадків точно встановлює коло осіб, які можуть порушити справу (статті 237, 260, 269, 274 ЦПК);

- справи окремого провадження розглядаються судом за участю заявника, заінтересованих осіб або організацій (справи порушуються на підставі заяви, а тому - немає позовної заяви, немає і позову; немає сторін, тому що не вирішується спір про право, а є заявники, заінтересовані особи);

- немає окремих інститутів і категорій, властивих позовному провадженню (співучасті, зустрічного позову, забезпечення позову, мирової угоди, третіх осіб і т. д.).

У ЦПК істотно збільшено кількість категорій справ у порівнянні з ЦПК УРСР 1963 року, зокрема, новими категоріями є справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, відновлення права на втрачені векселі, передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність, визнання спадщини відумерлою, надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. Судовий розгляд кожної категорії справ окремого провадження має свої істотні особливості.

3. У порядку окремого провадження суд розглядає і вирішує такі справи: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (глава 2); надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (глава 3); визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою (глава 4); усиновлення (глава 5); встановлення фактів, що мають юридичне значення (глава 6); відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі (глава 7); передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність (глава 8); визнання спадщини відумерлою (глава 9); надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку (глава 10); примусову госпіталізацію до протититуберкульозного закладу (глава 11); розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (глава 12).

У порядку окремого провадження розглядаються також справи:

1) Про надання права на шлюб. Відповідно до ст. 23 СК право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. Але в окремих випадках за рішенням суду такого права можуть набувати і неповнолітні особи. За заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо суд встановить, що це відповідає її інтересам (ч. 2 ст. 23 СК).

За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним (ч. 4 ст. 26 СК). Особливістю даної категорії справи є неможливість застосування представництва, оскільки вступ у шлюб є дією, яку особа повинна здійснювати безпосередньо, а тому й заява про надання права на шлюб не може подаватися представником такої особи.

При цьому до участі в справі залучаються один або обоє батьків (усиновлювачів) неповнолітньої особи, піклувальник, особа, з якою передбачається реєстрація шлюбу, а також інші заінтересовані особи.

Заперечення батьків (піклувальників) щодо надання права на шлюб не є підставою для відмови в задоволенні заяви, оскільки головним критерієм для задоволення заяви про надання права на шлюб є встановлення судом факту про відповідність такого права інтересам заявника.

Резолютивна частина рішення повинна відповідати вимогам ч. 2 ст. 23 СК, згідно з якою суд надає право на шлюб (а не знижує шлюбний вік), а також містити прізвище, ім'я та по батькові особи, право на шлюб з якою надається судом.

2) Про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей таза заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі.Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Для договору між подружжям про розмір аліментів на дитину законодавством передбачена обов'язкова нотаріально посвідчена форма (ч. 2 ст. 109 СК). В даній категорії справ обов'язковою є участь в судовому процесі органу опіки та піклування, оскільки вирішуються питання про участь батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини тощо (ст. 19 СК). Доцільним в окремих випадках також буде залучення до участі у справі дитини, якщо така участь є можливою, зважаючи на її вік, стан здоров'я, психічний стан та інші фактори.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Вказане правило зобов'язує заявників брати безпосередню участь у судовому процесі з метою з'ясування їхньої дійсної волі для розірвання шлюбу. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу (ст. 109 СК). При цьому така заява може бути подана спільно подружжям, або кожним із них окремо. У випадку відкликання заяви суд повинен постановити ухвалу про повернення заяви, що в майбутньому не перешкоджатиме їм знову звернутися до суду із аналогічною заявою.

Розірвання шлюбу відбувається також за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі. У редакції ст. 107 СК, що діяла до 01.07.2010 р., розірвання шлюбу з особою, засудженою за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки, відбувалося державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного із подружжя. За чинним законодавством ці справи розглядаються судом в порядку окремого провадження.

При розгляді справи суд встановлює, чи відповідає заява про розірвання шлюбу дійсній волі дружини та чоловіка, та чи не будуть після розірвання шлюбу порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей.

Для захисту інтересів неповнолітніх дітей суд має перевірити зміст письмових договорів, які подружжя подає під час розгляду справи про розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 109 СК подружжя має право подати письмовий договір, в якому передбачити:

- з ким з них будуть проживати діти;

- яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо;

- умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Крім того, подружжя подає до суду договір про розмір аліментів на дитину (дітей). Судам слід перевіряти дотримання нотаріального посвідчення такого договору. У ньому сторони передбачають способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину тим з них, хто проживає окремо від дитини. Сторони передбачають у договорі також порядок, умови та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним з батьків.

При розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подачі заяви, якщо її не відкликано хоча б одним із подружжя (п. 8 постанови Пленуму ВС України від 21.12.2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя").

Рішення суду у справі про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам ст. 215 ЦПК. У ньому, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.

3) Про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя. Інститут сепарації (роздільного проживання подружжя) передбачений ст. 119 СК, відповідно до якої за заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Таким чином, в порядку окремого провадження можливий розгляд даної категорії справи лише за спільною заявою подружжя. Заінтересованими особами у даній категорії справ також можуть бути діти, оскільки саме вони можуть підтвердити неможливість спільного проживання батьків. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя (ст. 119 СК).

Перелік справ окремого провадження, зазначений у коментованій статті, не є вичерпним. В порядку окремого провадження підлягають розгляду і інші справи, проте особливості їх розгляду не визначаються ЦПК. В літературі до таких категорій справ відносять справи про надання права на побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав (ст. 168 СК), про зміну мети установи (ст. 103 ЦК) тощо.

4. За загальним правилом всі справи окремого провадження розглядаються суддею одноособово. Що стосується справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, усиновлення, надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, то вони розглядаються судом у складі одного судді і двох народних засідателів. Відповідно до ч. 2 ст. 18 цього Кодексу народні засідателі при здійсненні правосуддя користуються усіма правами судді.

В літературі існує двояка думка з приводу необхідності залучення до участі в окремих категоріях справ окремого провадження народних засідателів. Зокрема, Білоусов Ю. В. відмічав, що суб'єктивно встановлення положення про необхідність розгляду справи за участю народних засідателів, з одного боку, посилює громадський контроль за правосудною діяльністю, однак з другого - може мати окремі негативні наслідки. Так, це може призвести до розголошення таємниці усиновлення, оскільки розширено коло осіб, які є її носіями. Крім того, участь народних засідателів може спричинити затягування розгляду справи, яка вимагає оперативного вирішення, наприклад, справи про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку128.

Судові рішення у справах окремого провадження не підлягають примусовому виконанню. Вони є підставою для оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян.

Таким чином, окреме провадження - це один з трьох видів проваджень у суді першої інстанції, де розглядається визначене судом коло справ, загальною рисою яких є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану.