Мы ВКонтакте

Стаття 292. Право апеляційного оскарження

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

2. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 293 цього Кодексу.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 292 Цивільного процесуального кодексу України

1. Апеляційне провадження - це факультативна стадія цивільного процесу, під час якої апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішень та ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили.

Апеляційне провадження є однією із форм контролю за діяльністю судів першої інстанції вищестоящим судом, який перевіряє законність та обґрунтованість прийнятих ними рішень та ухвал, що не набрали законної сили. Наявність такого виду провадження дозволяє захистити законні права та інтереси фізичних і юридичних осіб шляхом попередження вступу в законну силу незаконних рішень та ухвал суду. Саме апеляційне провадження дає можливість в найкоротші строки виправити судові помилки, сприяє підвищенню якості роботи судів першої інстанції і скеруванню судової практики в строгій відповідності вимогам закону. Дані характеристики дають можливість розглядати апеляційне провадження як важливу гарантію здійснення правосуддя.

2. Правом на апеляційне оскарження судових рішень, тобто на порушення функціональної діяльності суду апеляційної інстанції з перевірки законності і обґрунтованості рішень та ухвал суду першої інстанції, наділені:

1) сторони (незалежно від їх участі в судовому засіданні). Навіть при реалізації права позивача на подання заяви про розгляд справи за його відсутності, передбаченого ст. 169 ЦПК, чи у випадку розгляду справи на підставі наявних у справі даних і доказів без участі належним чином повідомленого відповідача, у разі його повторної неявки, і позивач і відповідач мають право оскаржити рішення чи ухвалу суду по справі, в якій вони виступали стороною.

2) інші особи, які беруть участь у справі. Тобто право на апеляційне оскарження в справах позовного провадження відповідно до ст. 26 ЦПК мають треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Судовий представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Всі обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені в виданій йому довіреності.

Законні представники (батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники) можуть вчиняти від імені особи, яку вони представляють, усі процесуальні дії, в тому числі і самостійно оскаржувати рішення, не маючи на це спеціальної довіреності.

В справах наказного та окремого провадження право подати апеляційну скаргу мають заявники, інші заінтересовані особи та їх представники.

Крім того, в зв'язку з тим, що в ч. 3 ст. 26 ЦПК передбачена можливість участі в розгляді справи як осіб, які беруть участь у справі, органів та осіб, передбачених в ст. 45 ЦПК можна зробити висновок, що правом на апеляцію наділені також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування та ін.).

Щодо прокурора, то п. 2 ст. 45 ЦПК передбачено його право на представництво інтересів громадян і держави на будь-якій стадії цивільного процесу; а ч. 4 ст. 46 цього ж Кодексу передбачає право прокурора, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення в зв'язку з винятковими чи нововиявленими обставинами знайомитися з матеріалами справи в суді. (Див. коментар до ст. 45, 46 ЦПК).

3) особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Зазначені особи можуть подати апеляційну скаргу, якщо рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права або про їх обов'язки. Тому, за загальним правилом, у цих осіб відсутні правові підстави для апеляційного оскарження ухвал суду (оскільки ухвалами не вирішуються питання про спірні права та обов'язки), а також оскарження рішень суду, які в майбутньому лише можуть вплинути на права та обов'язки осіб, які не залучалися до справи. Разом з тим, особи, які не брали участь у справі, можуть оскаржити ухвалу про забезпечення позову, якщо відповідно до цієї ухвали їх зобов'язано вчинити певні дії або утриматися від них, і це порушує права або інтереси цієї особи. Іншими словами, особи, які не брали участі у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов'язки цих осіб.

Прикладом може бути ситуація, коли суд відхилив заяву третьої особи про залучення її в процес по розгляду справи, яка стосувалася її прав та законних інтересів і внаслідок розгляду такої справи суд вирішив питання про її права та обов'язки.

Іншим прикладом може бути випадок розгляду судом спору про право власності на спадщину, по якій не був залучений один із спадкоємців, який також вважав, що має право на частину майна у спадщині після смерті спадкодавця.

В п. 4 ст. 311 ЦПК вказано, що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь в розгляді справи.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму ВС України N 12 від 24.10.2008 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" право на апеляційне оскарження мають також особи, які не брали участі у справі, за умови, що суд вирішив питання про їх права та обов'язки. У цьому разі зазначені особи відповідно до частини дев'ятої статті 6 ЦПК мають право отримувати в суді, який ухвалив рішення, усну або письмову інформацію про результати розгляду відповідної справи, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал, а при розгляді справи в апеляційній інстанції - набувають права осіб, які беруть участь у справі, зокрема, брати участь у розгляді справи, заявляти клопотання, знайомитися з матеріалами справи, подавати докази тощо. Особи та органи, які брали участь у справі, відповідно до статей 27, 292 ЦПК мають право на апеляційне оскарження судових рішень, тому представнику сторони чи третьої особи або заявника не може бути відмовлено в прийнятті апеляційної скарги, поданої від імені особи, яку він представляє, з підстав недолучення до апеляційної скарги документа про його повноваження, якщо в повноваженнях, за якими він брав участь у справі, не було застережено про відсутність у нього права на апеляційне оскарження.

Органи та особи, які за законом мають право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси (частина друга статті 3, статті 45, 46 ЦПК), але не брали участі в справі, мають право на апеляційне оскарження судових рішень, якщо таке право передбачено законом. Так, згідно зі статтею 37 Закону України від 5 листопада 1991 р. N 1789-XII "Про прокуратуру" право апеляційного оскарження мають прокурор і заступник прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції, а помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів - тільки у справах, у розгляді яких вони брали участь. Згідно з пунктом 10 статті 13 Закону України від 23 грудня 1997 р. N 776/97-ВР "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" передбачено право Уповноваженого на апеляційне оскарження судових рішень, ухвалених у справі за його зверненням.

3. За загальним правилом, основним об'єктом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили.

Окремим об'єктом оскарження можуть бути ухвали суду першої інстанції, якщо вони безпосередньо передбачені в ст. 293 ЦПК. Заперечення проти ухвал, що не підлягають оскарженню, можна включити до апеляційної скарги на рішення суду (ч. 2 ст. 293 ЦПК).

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені ухвали особами, які не є, і не могли бути сторонами у справі. Такими особами можуть бути, наприклад, свідки, які притягнуті до адміністративної відповідальності на підставі ст. 137 ЦПК України та інші особи, які залучені судом чи ті, чиїх інтересів стосувалася підготовка і розгляд справи.

4. Апеляційна скарга може бути подана й тоді, коли особа згідна із рішенням суду, але не згідна із мотивувальною частиною рішення, наприклад, з висновками суду щодо встановлення певних фактів.

Як правило, сторони не зацікавлені оскаржувати рішення, які постановлені на їх користь. Однак слід мати на увазі, що факти, встановлені рішенням суду, набувають преюдиційного значення під час вирішення інших спорів за участю тих самих осіб. Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору навіть незалежно від того, чи беруть участь у справі ті самі особи. Тому тактично може бути вигідним постановлення навіть негативного рішення, якщо в ньому будуть встановлені "потрібні" обставини, які можна використати як преюдиційні в інших справах.

5. Апеляційна скарга може бути подана не лише на рішення суду в цілому, а й на його частину, наприклад, резолютивну (з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку і строку виконання рішення та з інших, вирішених судом питань).

Об'єктом апеляційного оскарження може бути і додаткове рішення суду першої інстанції, постановлене відповідно до норм ст. 202 ЦПК України.