Мы ВКонтакте

Стаття 309. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення

1. Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

2. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

3. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 309 Цивільного процесуального кодексу України

1. Наведений у коментованій статті перелік свідчить про те, що всі підстави скасування судового рішення можна звести до двох: незаконності і необґрунтованості рішення. Необґрунтованим, як вже зазначалося, є рішення, в якому неправильно встановлено фактичні обставини справи. Подібні недоліки недоліки можуть виявлятися в різних формах, наприклад:

- неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Це означає, що суд не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних (доказових) фактів, наявність чи відсутність яких впливає на остаточний результат справи, або дослідив факти, не передбачені такою нормою. Прогалина у встановленні істотних для справи обставин або дослідження обставин, не передбачених нормою матеріального права, котра підлягає застосуванню, найчастіше обумовлена неправильним установленням предмета доказування;

Обставини, які мають значення для справи - це ті обставини, які у відповідності з законом, породжують, змінюють або зупиняють права і обов'язки, тобто юридичні факти, а також обставини, яким значення юридичних фактів надається судом при вирішенні спору.

- недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, має місце в тих випадках, коли факти, котрі мають важливе значення для справи, не підтверджено передбаченими законом доказами або підтверджено недостовірними чи суперечливими. Причиною недоведеності обставин найчастіше є порушення судом правил оцінки доказів;

- невідповідність висновків суду обставинам справи має місце в тих випадках, коли суд на підставі встановлених фактів зробив неправильний висновок про взаємовідносини сторін. Така невідповідність можлива, наприклад, коли норма матеріального права, що регулює спірні правовідносини лише в загальній формі визначає обстановку, за якої настають ті чи інші наслідки (справи про розірвання шлюбу, передачу дитини на виховання, виселення у зв'язку з неможливістю проживання). Саме в таких категоріях справ часто проявляються протиріччя між висновком про взаємовідносини сторін і встановленими судом фактами.

2. Незаконним є рішення суду, ухвалене з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо суд:

а) не застосував закон, який підлягав застосуванню;

б) застосував закон, який не підлягав застосуванню;

в) неправильно витлумачив закон.

Незастосування закону, який підлягає застосуванню, має місце в тих випадках, коли суд не лише не вказує в рішенні норму права, яка має застосовуватись, а й вирішує справу з порушенням чинного законодавства. Якщо суд не зазначив в рішенні норму матеріального права, яка підлягає застосуванню проте вирішив спір на підставі чинного законодавства, суд апеляційної інстанції може внести у нього відповідні зміни, не скасовуючи рішення. Про незастосування закону, який підлягав застосуванню, можна говорити, якщо суд застосував нечинний закон чи норму підзаконного акта, що суперечить закону, або виданий із порушенням чинного законодавства.

Норми матеріального права вважаються порушеними, якщо суд застосував закон, який не підлягав застосуванню. Таке порушення має місце, якщо суд при вирішенні справи неправильно кваліфікував взаємовідносини сторін і застосував не ту норму, яка регулює спірні правовідносини (наприклад, норму сімейного, а не цивільного права).

Неправильне тлумачення закону допускається судом у тих випадках, коли застосовується закон, який хоч і підлягає застосуванню, проте зміст і сутність його розуміється неправильно, внаслідок чого в рішенні суд робить неправильний висновок щодо прав та обов'язків сторін. Подібне порушення може бути припущене, зокрема, при розширеному або обмеженому тлумаченні.

Окремими випадками порушення норм процесуального права є:

1) розгляд і вирішення справи неповноважним судом, зокрема внаслідок порушення правил визначення підвідомчості та підсудності. На практиці можливі ситуації, коли повноваження судді закінчились, а стосовно нього не прийнято відповідного рішення, наприклад Верховною Радою України. Або суддя, переведений до іншого суду, але відповідного рішення ще не прийнято. Тому розгляд такими суддями, щодо яких немає відповідних рішень чи наказів про оформлення на новому місці роботи, чи припинення їх повноважень, цивільних справ суперечить вимозі про належність складу суду.

2) участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою. Суддя не вправі приймати участь в розгляді справи також за наявності підстав, передбачених ст. 20, 21 ЦПК (неповноважним суддею може бути і особа, яка підлягала відводу, самовідводу). В п. 6 правових позицій Верховного Суду України про перегляд судових рішень зазначено, що підставою для скасування рішення у зв'язку неправомочним складом суду є ситуація, коли було порушено вимоги ст. 21 ЦПК при розгляді заяви про відвід судді й залишення її без задоволення самим суддею. Не може розглядати справу також суддя, ухвалу якого про відмову в прийнятті позовної заяви, про затвердження мирової угоди та ін. було скасовано апеляційним або касаційним судом. Недотримання таких вимог закону зумовлює неправомочність складу суду і безумовне скасування рішення, ухваленого таким суддею, колегією суддів.

3) ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу. Відповідно до вимог ст. 209 ЦПК рішення суду повинно бути підписано суддею або колегією суддів, які розглядали справу в нарадчій кімнаті (з метою недопущення впливу на суддів). Відсутність підпису одного із суддів при розгляді справи колегією суддів або відсутність підпису при одноособовому розгляді справи, підпис судді, який не брав участь у розгляді справи, виключає можливість визнання такого рішення таким, що відповідає вимогам закону, і тягне його скасування. У випадку виявлення апеляційним судом факту постановлення рішення не тим складом суду, що здійснював його розгляд, або того, що в рішенні вказаний інший, ніж той, що здійснював розгляд, склад суду, зобов'язаний скасувати рішення суду як таке, що ухвалене з суттєвими порушеннями процесуального права.

Слід відзначити, що перелік підстав для скасування рішення (ухвали) суду першої інстанції суттєво зменшений. Не є такою підставою розгляд справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, якщо ці особи не були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання; вирішення питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у розгляді справи; або коли суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції. ЦПК не передбачає серед підстав для скасування рішення такі, як порушення таємниці нарадчої кімнати, відсутність (втрата) носія звукозапису судового процесу.

3. Залежно від конкретних обставин справи, неправильне тлумачення норм матеріального права може бути підставою для скасування або зміни рішенні суду першої інстанції. Лише чітко з'ясувавши, яке конкретно з наведених в законі порушень допустив суд, апеляційна інстанція може правильно викласти в ухвалі мотиви скасування рішення.

Передбачене ст. 303 ЦПК право суду апеляційної інстанції досліджувати нові докази, породжує його право на самостійну їх оцінку та встановлення нових фактів. Таким чином, нові факти суд апеляційної інстанції вправі встановлювати як на підставі наявних у справі доказів, так і на підставі нових доказів, прийнятих для дослідження у визначеному законом порядку. Встановлення нових фактів і зміна або постановлення на їх основі нового рішення пов'язані із самостійним дослідженням та оцінкою доказів судом апеляційної інстанції. При цьому слід враховувати те, що в суді апеляційної інстанції можуть досліджуватися не лише письмові, речові докази, призначуватись експертиза, але й допитуватись свідки, допит яких не був здійснений судом першої інстанції.

4. Порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення, тільки тоді коли це порушення привело до неправильного вирішення справи. Чітких критеріїв такого розуміння ні судовою практикою, ні в правовій літературі не вироблено. Суди апеляційної інстанції та ВС України залишають в силі і ті рішення, в яких містяться неточності процесуального порядку або ж навіть помилкове застосування тієї чи іншої норми матеріального права. Таку позицію суду важко коментувати, бо суди дають оцінку тим чи іншим обставинам та порушенням норм процесуального права конкретно у кожній справі у сукупності з іншими обставинами. Крім того, така оцінка в значній мірі зумовлюється новим для процесуального права України явищем - суддівським розсудом (дискрецією).

Окрім того, вживання виразу "порушення, що привело до неправильного вирішення справи" є надто розмитим, і не може служити чітким критерієм для оцінки рішення. Але в будь-якому випадку істотними порушеннями при ухваленні рішення суду є відсутність вказівки у рішенні про те, на яких доказах грунтуються висновки суду, відсутність мотивів прийняття рішення, відсутність висновку про задоволення однієї частини позову і про відмову в другій його частині.