Мы ВКонтакте

Стаття 9. Форми реалізації державою економічної політики

1. У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.

2. Економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання.

3. Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства.

4. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

Коментар:

1. Відповідно до ст. 13 Конституції України держава виконує функцію організації господарського життя суспільства. Тому відносини щодо державного регулювання економіки є складовою сфери господарських відносин згідно з ч. 4 ст. 3 цього Кодексу. Такі відносини визначаються як організаційно-господарські відносини.

Державне регулювання економіки є складовою державної регуляторної політики. Організаційно-правові засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначено у Законі України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003 р. Згідно з цим Законом державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Регуляторний акт - це:

а) прийнятий уповноваженим регуляторним органом1 нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;

б) прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Забезпечення здійснення державної регуляторної політики включає:

- встановлення єдиного підходу до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів;

- підготовку аналізу регуляторного впливу;

- планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів;

- оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю;

- відстеження результативності регуляторних актів;

- перегляд регуляторних актів;

- систематизацію регуляторних актів;

- недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти;

- викладення положень регуляторного акта у спосіб, доступний та однозначний для розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта;

- оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності.

Громадяни, суб'єкти господарювання, їх об'єднання та наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб'єктів господарювання, мають право:

- подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду;

- у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці проектів регуляторних актів;

- подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю;

- бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів;

- самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно до цього Закону на підставі аналізу звітів про відстеження результативності регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду;

- одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подані в установленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної діяльності.

Засоби здійснення державної регуляторної політики розкрито детально у вищенаведеному Законі.

Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується на забезпечення реалізації державної політики у сфері підприємництва, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (далі - Держкомпідприємництво), що діє на підставі постанови Кабінету Міністрів України N 667 від 26.04.2007 р. Держкомпідприємництво є центральним органом виконавчої влади, його діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України, є спеціально уповноваженим органом з питань державної регуляторної політики, державної реєстрації, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.

До основних завдань Держкомпідприємництва входить:

- участь у формуванні та реалізації державної регуляторної політики, політики у сфері державної реєстрації, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності;

- координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з розробленням та здійсненням заходів щодо проведення державної регуляторної політики, політики у сфері державної реєстрації, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності;

- сприяння формуванню системи фінансово-кредитної, консультаційної та інформаційної підтримки підприємництва.

Держкомпідприємництво має право:

1) залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

2) представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних договорів України;

3) одержувати в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

4) скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції;

5) утворювати державні унітарні підприємства;

6) засновувати друковані видання для висвітлення в них питань проведення державної регуляторної політики, політики у сфері державної реєстрації, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності;

7) звертатися до міських голів міст обласного значення або голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій з поданням про звільнення з посади державних реєстраторів у разі виявлення факту порушення ними порядку проведення державної реєстрації;

8) у рамках міжнародного співробітництва:

- укладати в установленому законодавством порядку міжнародні договори міжвідомчого характеру з компетентними органами іноземних держав з питань співробітництва у сфері підприємництва, готувати пропозиції щодо денонсації таких договорів;

- здійснювати обмін інформацією з компетентними органами іноземних держав;

- брати участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, семінарах, зустрічах, нарадах з питань, що належать до його компетенції.

У межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства Держкомпідприємництво видає накази, організовує і контролює їх виконання, а в разі потреби видає разом з центральними органами виконавчої влади та іншими державними органами спільні акти. Нормативно-правові акти Держкомпідприємництва підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку.

Держкомпідприємництво здійснює свої повноваження в межах компетенції, визначеної наведеною постановою КМУ, безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також через підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління Комітету. Положення про територіальні органи Держкомпідприємництва затверджує його Голова. Держкомпідприємництво є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Як було зазначено раніше, держава, органи державної влади та місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання, однак можуть бути учасниками відносин у цій сфері (відповідно до ст. 2, 8 цього Кодексу), тому розуміння їх статусу зводиться до визначення суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Оскільки економічні процеси в країні мають політичний характер, коментована стаття містить положення щодо економічної політики, а саме визначає: мету економічної політики і форми її реалізації. Отже:

- метою економічної політики є реалізація та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому;

- формами реалізації економічної політики є економічна стратегія - довгострокова (стратегічна) економічна політика і економічна тактика - поточна (тактична) економічна політика.

2. Економічна стратегія - це обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту.

Частина 2 коментованої статті визначає суб'єкт, мету, зміст, заходи реалізації економічної стратегії та її тривалість.

Суб'єктом економічної стратегії є держава в особі уповноважених на це органів державної влади.

Мета економічної стратегії - вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту.

Зміст економічної стратегії визначає певний курс економічної політики.

Реалізація економічної стратегії включає комплекс заходів щодо визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання.

Оскільки економічна стратегія розрахована на тривалу перспективу і спрямована на вирішення крупномасштабних економічних та інших завдань, її тривалість може взагалі не визначатися певним періодом (роками, подіями тощо).

За правовою суттю економічна стратегія є правовою формою реалізації державою економічної політики, яка може набувати характеру єдиної форми реалізації економічної політики (за умов відсутності наступних заходів - економічної тактики) або основної/першорядної форми реалізації економічної політики (за умов наступних послідовних заходів - економічної тактики).

3. Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства.

За правовою суттю економічна тактика є правовою формою реалізації державою економічної політики, яка характеризується як засіб реалізації економічної стратегії:

- має за мету досягнення найближчих цілей і завдань економічної стратегії;

- за змістом представлена засобами і способами реалізації економічної стратегії;

- її тривалість може визначатися певним поточним періодом розвитку народного господарства (роками, подіями тощо).

4. Правове закріплення економічної політики надає заходам реалізації економічної політики нормативного характеру. Здійснюється це шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів: щодо визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики (п. 5 ст. 85 Конституції України), затвердження програм економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів (п. 6 ст. 85 Конституції України), програм діяльності Кабінету Міністрів України (п. 11 ст. 85 Конституції України), цільових програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку тощо (див. коментар до ст. 10, ч. 3 ст. 11 цього Кодексу).