Мы ВКонтакте

Стаття 15. Технічне регулювання у сфері господарювання

1. У сфері господарювання застосовуються:

технічні регламенти;

стандарти;

кодекси усталеної практики;

класифікатори;

технічні умови.

2. Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для:

суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах;

учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;

виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні.

3. У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлено технічними регламентами, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.

Коментар:

1. У теорії господарського права розроблена класифікація нормативних актів господарського законодавства залежно від змісту норм. Це, зокрема:

- акти, норми яких є загальними правилами функціонування господарських відносин;

- компетенційні акти, які визначають статус учасників господарських відносин;

- нормативні акти, що виражають норми-завдання;

- нормативні документи, що регулюють технічні параметри виробництва та його результати (технологічні процеси, якість продукції тощо).

Частина 1 коментованої статті визначає форми нормативних документів, що регулюють технічні параметри виробництва та його результати: технічні регламенти, стандарти, кодекси усталеної практики, класифікатори, технічні умови. Отже, нормативний документ - це документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Цей термін охоплює такі поняття як "стандарт", "кодекс усталеної практики" та "технічні умови".

Визначення вказаних нормативних документів та їх характеристика наводяться в спеціальних нормативно-правових актах. До основних нормативно-правових актів відносять Закони України "Про стандартизацію", "Про підтвердження відповідності", "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності".

Технічний регламент - це закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включно з відповідними положеннями, дотримання яких обов'язкове. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.

Стандарт - це розроблений в установленому законом порядку нормативний документ, що закріплює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, що стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги. Видами стандартів є: а) міжнародний та регіональний стандарти - стандарти, прийняті відповідно міжнародним та регіональним органом стандартизації; б) національні стандарти - державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації та доступні для широкого кола користувачів. 

Кодекс усталеної практики - нормативний документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Класифікатор - нормативний документ, в якому систематизовано, за певним критерієм, об'єкти стандартизації у певній сфері господарювання.

Технічні умови - нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким мають відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

2. Відповідно до Закону України "Про стандартизацію" стандартизація - це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері і результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву. Видами стандартизації є:

а) міжнародна стандартизація - стандартизація, яка провадиться на міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн;

б) регіональна стандартизація - стандартизація, яка провадиться на відповідному регіональному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору;

в) національна стандартизація - стандартизація, яка провадиться на рівні однієї країни.

Об'єктами стандартизації є продукція, процеси та послуги, зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність, персонал і органи, а також вимоги до термінології, позначення, фасування, пакування, маркування, етикетування.

Відповідно до законодавства про стандартизацію остання може носити характер добровільної або обов'язкової.

У частині 2 коментованої статті визначено суб'єктний критерій, відповідно до якого у визначених випадках застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим. Отже, застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим:

- для суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах;

- для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (у ньому) є посилання на певні стандарти;

- для виробника чи постачальника продукції, якщо вони склали декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосували позначення цих стандартів у маркуванні продукції.

3. Відповідно до ч. 3 коментованої статті у разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлено технічними регламентами, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.