Мы ВКонтакте

Стаття 22. Особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки

1. Держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.

2. Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

3. Повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом.

4. Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.

5. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

6. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.

7. Держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів.

8. Законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм.

9. Процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу.

10. Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Коментар:

1. Норма ч. 1 цієї статті спрямована на реалізацією положень Конституції України і закріплює обов'язок держави здійснювати управління державним та комунальним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.

2. У коментованій статті визначено окрему категорію суб'єктів - суб'єкти господарювання державного сектору економіки, до яких законодавець відносить:

- суб'єктів господарювання, що діють на основі лише державної власності;

- суб'єктів господарювання, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на їх господарську діяльність.

Аналіз окремих статей ГКУ дає підстави відносити до суб'єктів господарювання державного сектору економіки органи державної влади, що мають господарську компетенцію, державні унітарні підприємства, державні господарські об'єднання.

3. У частині 3 коментованої статті закріплено норму, відповідно до якої повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання - визначаються законом.

Відповідно до наведеного, питання про окрему категорію суб'єктів - суб'єкти управління у державному секторі економіки - залишається відкритим з огляду на те, що в ч. 6 ст. 3 цього Кодексу законодавець визначає таких суб'єктів як суб'єктів організаційно-господарських повноважень. Тому для визначення особливостей правового статусу зазначених суб'єктів саме як учасників відносин у сфері господарювання законодавець використовує категорію "організаційно-господарські повноваження" (ст. 2, 3 Кодексу), яка є складовою розуміння господарської компетенції цих суб'єктів.

Аналіз наукових досліджень з зазначеного питання дає підстави звернути увагу також і на співвідношення понять "управління" та "регулювання" господарської діяльності. З огляду на це, пропонується наведені у статті органи державної влади (Кабінет Міністрів України, міністерства тощо) відносити до окремої групи суб'єктів організаційно-господарських повноважень - суб'єктів, що здійснюють регулювання господарської діяльності.

У коментованій статті зазначається також, що організаційно-господарські повноваження зазначених суб'єктів повинні визначатися законом. Основним нормативно-правовим актом з цього питання є Конституція України (наприклад, ст. 116 наводить повноваження Кабінету Міністрів України), про окремі питання правового статусу вказаних суб'єктів йдеться в Законах України: "Про Кабінет Міністрів України" від 16.05.2008 р., "Про управління об'єктами державної власності", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 03.03.98 р., "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003 р., "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 р. та інших. Однак безпосередньо організаційно-господарські повноваження органів державної влади закріплюються в Положеннях (про міністерства, відомства), які затверджуються постановами Кабінету Міністрів України (іноді - Указами Президента України). Наприклад, постанова Кабінету Міністрів України України "Про затвердження Положення про Міністерство промислової політики України" від 02.11.2006 р. N 1538.

4. Відповідно до ч. 4 цієї статті законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам, організаціям.

Так, наприклад, відповідно до ст. 73 Кодексу торговельного мореплавства портову діяльність можуть здійснювати морські порти, які за своїм правовим статусом є державними транспортними підприємствами.

5. Відповідно до ч. 5 ст. 22 ГК України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектору і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Зокрема, такі організаційно-господарські повноваження закріплені в Законі України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 р.

Відповідно до наведеного Закону управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Суб'єктами управління об'єктами державної власності є:

- Кабінет Міністрів України;

- Фонд державного майна України;

- міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління);

- органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;

- державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури);

- юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (далі - уповноважені особи);

- Національна академія наук України, галузеві академії наук.

У статті 7 Закону наведено повноваження Фонду державного майна України:

1) щодо державних підприємств, установ і організацій: виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів; виступає від імені держави засновником господарських організацій, до статутних фондів яких передається державне майно, у тому числі холдингових компаній та підприємств, які підлягають корпоратизації відповідно до законодавства; тощо;

2) щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна: здійснює контроль за використанням майна, переданого в оренду, за виконанням договорів оренди державного майна; приймає рішення про передачу до статутного фонду господарських організацій об'єктів державної власності; тощо;

3) щодо корпоративних прав держави: здійснює управління корпоративними правами держави; здійснює контроль за виконанням функцій з управління корпоративними правами держави уповноваженими органами управління та уповноваженими особами; тощо.

6. Відповідно до ч. 7 коментованої статті правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Про правовий статус таких суб'єктів, зокрема, йдеться в Законах України "Про науковий парк "Київська політехніка" від 22.12.2006 р., "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" від 07.02.2002 р. Слід також зазначити, що питання про визначення правового статусу зазначених суб'єктів безпосередньо стосується компетенції відповідних органів управління і закріплюється у нормативно-правових актах про створення таких суб'єктів. Наприклад, постанови КМУ "Про створення державної корпорації "Укрвибухпром" від 27.04.2001 р. N 409, "Про створення державної акціонерної компанії "Титан" від 11.11.99 р. N 2070, розпорядження КМУ "Про створення на базі трубоволочильного цеху N 4 ВАТ "Нікопольський Південнотрубний завод" державного підприємства" від 01.07.2002 р. N 357-р, "Про закріплення пакета акцій ВАТ "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект", який належить державі, за державним підприємством НАЕК "Енергоатом" на праві господарського відання" від 29.04.2004 р. N 261-р, та ін.

Відповідно до змісту коментованої статті відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах. Наприклад, розпорядження КМУ "Про укладення Держкомкордоном у серпні 1996 р. договору з Харківським державним авіаційним виробничим підприємством (ХДАВП)" від 27.08.96 р. N 537-р.

7. Відповідно до ч. 7 цієї статті держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів. (Див. коментар до ст. 12, 13, 14, 15, 16 Кодексу).

8. Відповідно до ч. 8 цієї статті Законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм. (Див. коментар до ст. 10, 18 Кодексу).

9. Відповідно до ч. 9 коментованої статті процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у гл. 23 цього Кодексу. Проте це питання також розкривається у Законах України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.92 р., "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.11.2001 р.

10. Норма ч. 10 коментованої статті носить характер норми-заборони, відповідно до якої, органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектору економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Таким чином, законодавець визначив:

а) категорію суб'єктів, яким забороняється делегування певних повноважень, та межі їх компетенції - органи управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження, стосовно суб'єктів господарювання державного сектору економіки;

б) категорію повноважень, які забороняється делегувати визначеним суб'єктам, - повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання;

в) виняток з загального правила щодо заборони делегувати певні повноваження, який вбачає можливість:

- делегування названих у п. б) повноважень органам місцевого самоврядування відповідно до закону;

- делегування названих у п. б) повноважень в інших випадках, передбачених цим Кодексом та законами.