Мы ВКонтакте

Стаття 27. Обмеження монополізму в економіці

1. Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).

2. Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом.

3. Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом.

4. У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.

5. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання - монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

Коментар:

1. Традиційна концепція монополії має на увазі наявність на ринку продавця, який регулює пропозицію та умови реалізації товарів без впливу споживача і захищений від можливості появи на ринку інших суб'єктів господарювання.

Ринком товару (товарним ринком) вважається сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.

Деякі економісти вважають наявність певного ступеня монополізації ринку в усіх ситуаціях, коли крива попиту, з якою зіткнувся продавець, не є повністю еластичною. Інші автори підкреслюють незалежність монопольного продавця від будь-яких наслідків зміни цін з боку інших продавців.

Сучасне законодавство передбачає два основних критерії для визначення домінуючого (монопольного) положення суб'єкта господарювання на ринку: якісний і кількісний.

Якісний критерій, який повинен бути головним та вказувати на сутність поведінки та взаємовідносин суб'єкта господарювання на ринку, повинен зазнавати значної конкуренції.

Основними ознаками, що визначають сутність поведінки суб'єкта господарювання, є наявність факторів обмеження доступу інших суб'єктів господарювання на ринок та визначення умов обігу товарів, які, зокрема, визначаються:

- наявністю або встановленням бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання;

- обмеженістю можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів;

- обмеженістю збуту товарів та встановленням бар'єрів для залишення цього ринку з метою знайти на інших товарних ринках покупців (продавців) у зв'язку з труднощами реалізації того, у що був вкладений капітал;

- відданістю споживачів компаніям і їх товарам, продуктам харчування і одягу, які вони знають та використовують.

Закон України "Про захист економічної конкуренції" у ст. 12 встановлює загальні умови, за яких суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, а саме:

- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

- він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з вищенаведених загальних умов.

2. З метою спрощення розгляду справ щодо економічної конкуренції та її порушень, контролю за структурою ринку і частками суб'єктів господарювання на ньому законодавець імперативно встановив розмір частки суб'єкта господарювання, перевищення якої встановлює факт монопольного становища на ринку.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, за таких умов:

- сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

- сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що зазнають значної конкуренції.

3. У зв'язку із розвитком економіки законодавство не може передбачити всі випадки монопольного становища. Також український закон фактично ототожнює поняття монопольного і домінуючого положення. Але термін "домінуюче положення" запозичено українським законодавцем із західного права, і, на наш погляд, таке ототожнення є безпідставним. 1972 року у рішенні по справі Continental Can Комісія ЄС дала таке визначення поняття домінуючого становища: "Підприємства займають домінуюче становище в тих випадках, коли вони володіють владою вести себе незалежно, що дозволяє їм діяти, не беручи до уваги їх конкурентів, покупців і продавців. Це таке положення, при якому підприємства по причині їх ринкової долі, в тому числі разом із технічними знаннями, сировинними ресурсами або капіталом, мають владу встановлювати ціни чи контролювати виробництво або розподіл значної частини відповідної продукції".

Ідея панування на ринку, що введена в економічний аналіз видатним французьким економістом Ф. Перу, виходить із того, що фірми на ринку економічно не рівні і деяким із них вдається на шкоду інтересам інших фірм нав'язати власну економічну політику. Причому сфера діяльності панівної фірми ширша, ніж сфера діяльності монополії. Пануюча фірма впливає на оточуючих суб'єктів ринку, примушує інших до пристосування, визначає їх подальшу діяльність, наприклад, завдяки наявності певних інноваційних досягнень чи інших конкурентних переваг.

Чинні нормативні акти України визначають ринкову (монопольну) владу як здатність суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання) визначати чи суттєво впливати на умови обороту товару на ринку, не допускати, усувати, обмежувати конкуренцію, зокрема підвищувати ціну та підтримувати її понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції. Тобто це поняття прямо не пов'язується із наявністю певної долі на ринку та ступеня його монополізації, як це традиційно розглядається відповідно до вимог антимонопольного законодавства України, але дозволяє домінувати на ринку.

4. З метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень певні заходи, до яких можна віднести:

- утворення національних комісій регулювання природних монополій;

- заходи нормативного характеру, спрямовані на правове регулювання монопольної діяльності та товарних ринків, створення умов для розвитку конкуренції;

- обов'язкові для розгляду рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання, об'єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

- прийняття рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище;

- ліцензування діяльності монопольних утворень.

5. З метою недопущення посилення рівня економічної концентрації суб'єктів господарювання на ринку, сприяння створенню умов для розвитку конкуренції органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється вчиняти акти:

- спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання-монополістів;

- спрямовані на утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень;

- приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.