Мы ВКонтакте

Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання

1. Відповідно до Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

2. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

3. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

4. Правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами.

5. Природні ресурси можуть надаватися суб'єктам господарювання для використання або придбаватися ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом.

Коментар:

1. Частини 1, 2 та 3 коментованої статті практично відтворюють положення статей 13 та 14 Конституції України. Також щодо цієї сфери на конституційному рівні закріплено обов'язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України (ст. 16), право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50), обов'язок не заподіювати шкоду природі та відшкодовувати завдані збитки (ст. 66).

Ряд норм Конституції України визначають основи діяльності й компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування щодо використання природних ресурсів. Зокрема, Верховна Рада України має право утворювати й ліквідовувати райони, встановлювати і змінювати межі районів та міст, відносити населені пункти до категорії міст, найменовувати і перейменовувати населені пункти та райони, а також затверджувати перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначати правові засади вилучення об'єктів права приватної власності (ст. 85). Кабінет Міністрів України згідно із пунктом 5 статті 116 Конституції України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до Закону. До відання Автономної Республіки Крим (ст. 138) відноситься управління майном, що належить Республіці, їй можуть бути делеговані також інші повноваження у цій сфері. У частині повноважень органів місцевого самоврядування визначено, що їх матеріальною і фінансовою основою є рухоме та нерухоме майно, зокрема земля, інші природні ресурси, що є у власності територіальних громад, сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Специфічність такого об'єкта, як земля, обумовлює потребу в особливій охороні цього національного багатства. Згідно зі ст. 164 Земельного кодексу України охорона земель включає: а) обґрунтування і забезпечення раціонального землекористування; б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб; в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів; г) збереження природних водно-болотних угідь; ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів; д) консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

Формулюючи як у Конституції України, так і в коментованій статті положення про гарантування права власності на землю, держава бере на себе обов'язок забезпечувати реалізацію прав на землю Українським народом. Гарантування права власності на землю здійснюється у контексті загальноконституційного гарантування права власності, визначеного у ст. 41 Конституції України, де проголошується непорушність, невід'ємність без особистого волевиявлення легітимно набутої та правомірно і добросовісно використовуваної власності. Узагальнено земельно-правові гарантії визначені у розділі V Земельного кодексу України "Гарантії прав на землю".

2. Частини 4 та 5 коментованої статті містять вказівку на спеціальне правове регулювання засад використання, відтворення та охорони природних ресурсів. Цей комплекс правових норм регулюється Земельним кодексом України, Лісовим кодексом України, Водним кодексом України, Кодексом України про надра, Законами України "Про тваринний світ", "Про охорону атмосферного повітря", "Про рослинний світ" та ін.