Мы ВКонтакте

Стаття 155. Об'єкти прав інтелектуальної власності

1. Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються:

винаходи та корисні моделі;

промислові зразки;

сорти рослин та породи тварин;

торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

комерційне (фірмове) найменування;

географічне зазначення;

комерційна таємниця;

комп'ютерні програми;

інші об'єкти, передбачені законом.

2. Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності на об'єкти, зазначені у цій статті, визначаються Цивільним кодексом України.

Коментар:

1. Об'єкти права інтелектуальної власності складаються з таких груп: об'єкти патентування, засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, об'єкти авторського права, об'єкти селекційних досягнень, об'єкти науково-технічної інформації, об'єкти нетрадиційних рішень (ноу-хау). До об'єктів права патентування належать: винаходи, корисні моделі, промислові зразки. До засобів індивідуалізації: торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування, географічне зазначення походження товарів. Серед об'єктів авторського права, які активно використовують у сфері господарювання, слід виділити комп'ютерні програми, географічні карти, сценарії конкурсів та телевізійних програм. До об'єктів селекційних досягнень належать сорти рослин і породи тварин. До об'єктів науково-технічної інформації належать документовані або публічно оголошені відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки, виробництва, одержані в результаті науково-дослідницької, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності. До об'єктів нетрадиційних рішень відносять: ноу-хау, об'єкти наукових відкриттів, об'єкти раціоналізаторських пропозицій, об'єкти захисту від недобросовісної конкуренції.

Слід зазначити, що будь-який об'єкт інтелектуальної власності за певних обставин може використовуватися у сфері господарювання, саме тому законодавець залишає в п. 1 зазначеної статті перелік об'єктів відкритим.

Винахід - це технологічне (технічне) рішення у формі способу, продукту, чи у формі застосування раніше відомого продукту, способу за новим призначенням.

Винахід у формі способу - це науково-технічне рішення щодо сукупності заходів, які виконуються в певній послідовності чи з дотриманням певних правил. Способи, як процеси, що здійснюються над відповідним об'єктом, поділяються на:

1) способи націлені на виготовлення продуктів (речовин);

2) способи, націлені на зміну стану предметів матеріального світу без отримання якогось продукту;

3) способи, які дозволяють визначати стан предметів матеріального світу (контроль, вимірювання, діагностика).

Винахід у формі продукту - це пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітини рослини, тварини, людини.

Винахід у формі застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням - це виявлення їхніх нових можливостей, які відповідають умовам патентоспроможності і мають нову сферу застосування. Не будь-яке науково-технічне вирішення може набути правового режиму винаходу, а лише те, яке є патентоздатним. Відповідно до чинного законодавства до умов патентоздатності винаходу належать: новизна, певний винахідницький рівень і промислова придатність. Відповідність таким умовам визначається під час кваліфікаційної експертизи, яка проводиться Укрпатентом. Новизна є основною вимогою при експертизі винаходу. Розрізняють локальну новизну, яка встановлюється на підставі національного патентного масиву, що складається з виданих в Україні патентів і поданих в Україні заявок на реєстрацію винаходів, і конвенційну (міжнародну) новизну, яка встановлюється на підставі міжнародної патентної документації. Винахід є новим, якщо він не зумовлений попереднім рівнем розвитку техніки. Під "попереднім рівнем розвитку техніки" розуміють усі знання, які існували до дати подання або дати пріоритету патентної заявки. Наступною вимогою є наявність винахідницького рівня (у правовій літературі також зустрічаємо термін "неочевидність"). Така вимога закону зумовлена тим, що охорона не повинна надаватися на те, що вже відоме, як частина попереднього рівня розвитку техніки, або на все те, що є очевидним для особи, яка має відповідну кваліфікацію. Не слід ототожнювати поняття "новизни" і "винахідницького рівня". Винахідницький рівень є лише за наявності новизни і прогресу (винахідницький крок). Винахід не може бути суто теоретичним, отже до нього висувається вимога бути промислово придатним, тобто таким, що може використовуватися в промисловості. Не можуть бути об'єктами винаходу: відкриття, наукові теорії та математичні методи, методи організації та управління господарством, плани, умовні позначення, розклади, правила, методи виконання розумових операцій; комп'ютерні програми; результати художнього конструювання; топографії інтегральних мікросхем; сорти рослин і породи тварин.

Корисна модель - це промислово придатне конструктивне виконання пристрою, що має вираження в особливій формі об'єкта (на відміну від промислово зразка, об'єктом якого теж є форма, першочергове значення у формі корисної моделі надається не естетичному, а суто технічному рішенню, яке покращує ефективність функціонування пристрою), в особливому поєднанні чи розташуванні його окремих частин.

Промисловий зразок - це результат творчої діяльності, в якому функціональна досконалість виробу виражена в адекватній естетичній формі. Промисловий зразок є результатом творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Об'єктом промислового зразка є форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промислова придатність промислового зразка визначається через можливість його використання в промисловості. Проте важливим є також спосіб виготовлення промислового зразка, адже саме він відрізняє його від рішень, що використовуються у виробах, які відносяться до сфери культури (наприклад, вироби народних промислів, що виготовляються вручну), які втрачають свою цінність при тиражуванні. Правова охорона в режимі промислового зразка не надається об'єктам архітектури (крім малих архітектурних форм), промисловим, гідротехнічним та іншим стаціонарним спорудам; друкованій продукції як такій, а також об'єктам нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин. Неохороноздатність зазначених об'єктів у режимі промислового зразка зумовлена самою сутністю останнього. Обсяг правової охорони, що надається промисловому зразку, визначається сукупністю його суттєвих ознак, зображених на фотографіях виробу, малюнку, макеті. Опис промислового зразка слугує тільки для тлумачення зображених ознак у випадку виникнення спору, на відміну від формули винаходу, яка розкриває його внутрішню сутність.

Сорти рослин - це селекційне досягнення в рослинництві, одержане штучним шляхом або шляхом відбору, і таке, що має одну або кілька господарських ознак, які відрізняють його від існуючих сортів рослин. Сорт рослини - це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів.

Породи тварин - це створена в результаті цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, сім'я тощо), яка має нові високі генетичні ознаки, що стійко передаються їх нащадкам.

Результати селекційної діяльності в рослинництві і тваринництві стають об'єктами правової охорони лише на підставі державної реєстрації.

Торговельна марка (знак для товарів і послуг) - це позначення або комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. За українським законодавством торговельна марка охоплює два об'єкти, передбачені Паризькою конвенцією з охорони промислової власності, - товарний знак і знак обслуговування. Отже, вітчизняний законодавець пішов шляхом об'єднання двох об'єктів промислової власності: товарного знака і знака обслуговування, даючи їм одне легальне визначення і об'єднавши в єдине поняття "знак для товарів і послуг". Проте одні правники дотримуються позиції, що єдиним поняттям "товарний знак і знак обслуговування" нівелюються специфічні ознаки кожного з цих об'єктів. Інші вважають, що з термінологічної точки зору поняття "товарний знак" охоплює і поняття "знака обслуговування", оскільки як послуги, так і речі є товаром.

При здійсненні підприємницької діяльності відмінні властивості товарного знака і знака обслуговування звичайно можуть дещо нівелюватися, адже, наприклад, один і той самий знак може бути зареєстрований як за класом товарів, так і за класом послуг відповідно до Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації. Як приклад можна навести можливість одночасної реєстрації позначення за класом товарів N 1 "Хімічні речовини промислового призначення" і за класом послуги N 42 "Дослідження у галузі хімії". Отже, може скластися враження, що віднесення позначення до групи товарних знаків чи знаків обслуговування є досить формальним і залежить від вибору класу, на який заявляється реєстрація. Проте слід зазначити, що введення знака у господарський обіг є запорукою його життєздатності як об'єкта правовідносин.

Комерційне (фірмове) найменування - назва господарюючого суб'єкта, яка крім власної назви повинна відображати також його організаційно-правову форму. Будь-який господарюючий суб'єкт може мати лише одне комерційне (фірмове) найменування. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Виділяють структуру комерційного найменування. Структура комерційного найменування складається з двох частин: основної (так званий "корпус фірми") і додаткової. Корпус фірми є обов'язковою частиною комерційного найменування і містить вказівку на організаційно-правову форму підприємства, його вид і предмет діяльності. На нашу думку, такий підхід не завжди виправданий. Як свідчить практика, не можна повністю погодитися з таким поділом елементів комерційного найменування. Вважаємо, що вказівка на організаційно-правову форму особи не може вважатися основним елементом, оскільки не здатна виконувати основну функцію комерційного найменування - індивідуалізацію особи: фірмових найменувань із елементами "ТОВ", "ВАТ", "ЗАТ" і т. д. може бути тисячі і лише зазначення власне назви особистої, символу особи, (наприклад, "Росана", "Роксолана", "Валентіно", "Шанель" тощо) забезпечує виникнення у споживача асоціації з відповідною особою.

Географічне зазначення походження товару охоплює такі поняття:

1) просте зазначення походження товару, під яким розуміють будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару;

2) кваліфіковане зазначення походження товару, яке поділяють у свою чергу: а) на назву місця походження товару (НМТ): назва географічного місця, яке вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця (країна, регіон, населений пункт тощо), та має певні властивості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактору; б) географічне зазначення походження товару (ГЗП): назва географічного місця, яке вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактору. Слід зазначити, що міжнародній практиці відомі виділення в окремі поняття зазначення походження товарів і зазначення походження послуг. Зокрема, таким шляхом пішов німецький законодавець.

Комерційна таємниця - це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Позиція Вищого господарського суду щодо правового режиму комерційної (конфіденційної) інформації викладена в листі від 28.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію".

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. Особи, які володіють конфіденційною інформацією, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. До кола конфіденційної інформації у сфері господарської (підприємницької) діяльності відноситься інформація, що визнається такою законом (ст. 862 ЦК), комерційна таємниця (ст. 505 - 508 ЦК) та "ноу-хау" (Закон України "Про інвестиційну діяльність").

Комп'ютерна програма - набір інструкцій у виді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому виді, які виражені у формі, придатній для зчитування комп'ютером, приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах).

2. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України. Порушенням прав інтелектуальної власності є акти недобросовісної конкуренції, які визначені в Законі України "Про захист від недобросовісної конкуренції". Таким актом є неправомірне використання чужої ділової репутації у формі: використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта, який має пріоритет на їх використання.

Використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта.

Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення в господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.

Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта. Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням. Дія цієї статті не поширюється на вироби, що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності.

Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця). Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.

За порушення майнових прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю чи прав на "ноу-хау", зокрема шляхом добування протиправним способом чужої комерційної інформації, розголошення її без згоди особи, уповноваженої на те, чи схилення до її розголошення або використання чужої комерційної інформації без згоди уповноваженої особи, власник цієї інформації має право на відшкодування завданої майнової та моральної шкоди відповідно до правил ст. 1166 та 1167 ЦКУ. Така цивільна відповідальність може наставати і в разі вчинення дій, зазначених у главі 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції". Проте не може бути застосовано відповідальності за збирання, розголошення чи використання відомостей, які не можуть належати до кола комерційної таємниці згідно з приписами постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.93 р. "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці".

ВГСУ дотримується позиції, що позови про захист ділової репутації слід відрізняти від позовів про відшкодування шкоди від недобросовісної та неправомірної порівняльної реклами. Способи захисту від цих порушень передбачені Законом України "Про рекламу". У разі розміщення інформації в мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного ознайомлення, особа, чиї права та законні інтереси порушені її поширенням, може подавати відповідні позовні вимоги до власника веб-сайту, на якому розміщена ця інформація. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до вимог ст. 30 та 65 ГПК від товариства з обмеженою відповідальністю "Хостмайстер", яке на даний час адмініструє систему реєстрації та обліку доменних назв і адресу українського сегмента мережі Інтернет. Після здійснення заходів, пов'язаних з переделегуванням прав адміністрування, ці функції має здійснювати об'єднання "Український мережевий інформаційний центр".

Якщо інформацію, яка завдає шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання, було розповсюджено на Інтернет-сайті (хоча б і не зареєстрованому як засіб масової інформації) і судом встановлено, що така інформація не відповідає дійсності, то згідно з судовим рішенням її має бути спростовано на тому ж самому сайті з додержанням вимог, визначених частинами третьою - шостою ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні".

Суд у випадках та в порядку, встановлених законодавством, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Кримінально-правовий захист права інтелектуальної власності відбувається відповідно до ст. 176 Кримінального кодексу України "Порушення авторського права і суміжних прав" і ст. 177 Кримінального кодексу України "Порушення прав на об'єкти промислової власності".