Мы ВКонтакте

Стаття 163. Цінні папери та їх види

1. Суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання.

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

2. В Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН), іпотечні сертифікати (сертифікати з фіксованою дохідністю, сертифікати участі), інші види цінних паперів, передбачені цим Кодексом та іншими законами.

3. Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), якщо інше не передбачено законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі. Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Порядок іменної ідентифікації цінних паперів у бездокументарній формі встановлюється законом.

4. Правовий режим цінних паперів визначається цим Кодексом та іншими законами.

Коментар:

1. Перший абзац ч. 1 коментованої статті майже повністю повторює текст ст. 143 цього Кодексу. Єдина розбіжність - законодавець визначає, що суб'єкт господарювання може випускати та придбавати цінні папери "в межах своєї компетенції". Якщо взяти до уваги, що термін "компетенція" деякі дослідники ототожнюють з терміном "правосуб'єктність", то таке уточнення принципово не впливає на зміст коментованої норми.

Другий абзац ч. 1 коментованої статті дає визначення цінного папера. На момент написання цього коментаря більш актуалізованою є дефініція, розміщена в Законі України "Про цінні папери та фондовий ринок". Вона зазначає, що цінні папери - це "документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам" (ч. 1 ст. 3). Як бачимо, визначення майже аналогічне, змінена лише стилістика та підкреслено, що цінний папір є носієм множини прав. У цілому ж можемо констатувати досить традиційне для нашого законодавця визначення цінного папера як документа. Аналіз чинного законодавства (ст. 139 ГК, ст. 177 ЦК) дає змогу стверджувати, що цінні папери належать до таких об'єктів цивільних прав, як речі. Проте слід враховувати, що цінні папери є речами специфічними, які мають дуалістичну правову природу. Як об'єкт речового права і, відповідно, об'єкт певних правовідносин, цінні папери самі породжують майнові та/або немайнові права (права з цінних паперів) - корпоративні, боргові та ін.

2. Частина 2 зазначеної статті визначає, що перелік документів, які мають режим цінних паперів, визначається Кодексом та іншими законами. Тобто відповідного статусу документ може набути лише у випадку, якщо це прямо передбачено законодавцем. Коментована норма містить невичерпний перелік видів цінних паперів та невичерпний перелік самих цінних паперів.

Що стосується видів цінних паперів, то законодавчо на сьогодні закріплено поділ цінних паперів на такі групи:

а) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у виді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента;

б) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання;

в) похідні цінні папери, механізм розміщення та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів;

г) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах (ст. 195 ЦК).

Ця ж стаття визначає, що цей перелік є невичерпним і законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів.

Крім того, законодавець за порядком розміщення (видачі) поділяє цінні папери на емісійні та неемісійні, за формою існування - на документарні та бездокументарні, а за за формою випуску вони можуть бути на пред'явника, іменні або ордерні (ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок").

Перелік конкретних цінних паперів, які на согоднішній день можуть знаходиться в обігу в Україні, наведено в тій же ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок": акції, інвестиційні сертифікати, облігації підприємств, державні облігації України, облігації місцевих позик, казначейські зобов'язання України, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, іпотечні облігації, іпотечні сертифікати, заставні, сертифікати фондів операцій з нерухомістю, приватизаційні цінні папери, похідні цінні папери, товаророзпорядчі цінні папери (коносаменти, складські свідоцтва).

На нашу думку, зазначений перелік є вичерпним. Законодавець створив таку конструкцію, за якої набуття будь-яким документом статусу цінного папера можливе лише у формі прийняття окремого закону та/або внесення змін до ст. 3 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок". У цілому зазначений перелік є досить традиційним, викликає лише подив закріплення статусу цінних паперів за похідними, адже традиційно світова практика визначає похідні (в тому числі контракти, договори) як документ, який не є цінним папером, а лише породжує право на цінний папір. Та й національний підзаконний акт (Правила випуску та обігу фондових деривативів, затверджені рішенням ДКЦПФР від 24.06.97 р. N 13) визначає їх договірну природу. Яким чином надати контракту (договору) режим цінного папера, законодавець, на жаль, забув визначити.

3. Частина 3 коментованої статті класифікує цінні папери за способом легітимізації. Як уже зазначалося вище, за цим критерієм цінні папери поділяються на цінні папери на пред'явника та іменні. Ця ж норма окремо наголошує на можливості існування цінних паперів в бездокументарній формі. Факт існування цінних паперів в бездокументарній формі вже не є новеллою ні для правозастосовчої практик, ні для правової доктрини, оскільки на рівні закону закріплений ще з 1997 р. (Закон України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"). На нашу думку, принциповими відмінностями цих різних форм існування цінних паперів є:

а) при документарній формі існування наявність права власності на цінні папери підтверджується спеціальним документом - сертифікатом цінного папера (або декількома такими документами), а при бездокументарній формі існування - випискою з рахунка власника цінного папера про облік зазначеного цінного папера;

б) при документарній формі існування цінних паперів спеціалізований суб'єкт - реєстратор здійснює облік саме суб'єктів - власників цінних паперів (Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затверджене рішенням ДКЦПФР від 17.10.2006 р. N 1000), у той час як при бездокументарній формі цінних паперів спеціалізованими суб'єктами (депозитаріями, зберігачами) здійснюється облік самих цінних паперів на рахунку у їх власників (Положення про депозитарну діяльність, затверджене рішенням ДКЦПФР від 17.10.2006 р. N 999).

Аналізуючи коментовану норму та норми ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", можна констатувати наступне. Чинне законодавство визначає, як передаються новому власнику цінні папери, випущені в документарній формі, а саме шляхом повного індосаменту в порядку, встановленому для цесії. Також визначено, що реалізація прав із акцій можлива лише з моменту внесення набувача в документарній формі до реєстру власників іменних цінних паперів як власника. Проте якщо законодавець прямо закріпив, що при обігу бездокументарних цінних паперів право власності на них переходить з моменту їх зарахування на рахунок набувача у зберігача, то момент переходу права власності на цінні папери, випущені в документарній формі, законодавець не назвав. За цих умов такий момент визначається загальними положеннями ст. 334 ЦК. Цей підхід може призвести (і призводить на практиці) до ситуації, коли момент переходу права власності на цінні папери і момент реалізації прав з цінних паперів можуть не співпадати, однак у цьому немає нічого драматичного.

4. У відповідності з положеннями ч. 4 коментованої статті правовий режим цінних паперів визначається Кодексом та іншими законами. Однак слід врахувати, що Кодекс не містить глибокої та вичерпної деталізації правового режиму конкретних видів цінних паперів, окреслюючи лише загальні моменти. Основний тягар такої регламентації законодавець поклав на спеціальні Закони України "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди", "Про іпотеку", "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", "Про обіг векселів в Україні", ЦК (щодо коносаментів та складських свідоцтв). Найбільш глибоке дослідження порівняльної характеристики норм ЦК і ГК, які визначають режим цінних паперів, на нашу думку, здійснено В. Посполітаком (див. "Правове регулювання ринку цінних паперів у новому ГК та ЦК: вимоги до цінних паперів, передача прав та виконання за цінними паперами", "Юридичний журнал, 2004, N 3).