Мы ВКонтакте

Стаття 175. Майново-господарські зобов'язання

1. Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

2. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

3. Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.

4. Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Коментар:

1. Фактично, дана стаття є адаптацією загальних положень щодо господарських зобов'язань (ст. 173 ГК України) у сфері майнових відносин. Тобто майново-господарські зобов'язання є регулятивними правовідносинами майнового характеру, що виникають на передбачених законом підставах, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника вчинення зазначеного діяння з одночасним обов'язком його прийняття і підтвердження виконання. Встановлюються загальні правила правового регулювання майнових господарських зобов'язань: застосовується ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Необхідно зауважити, що в даному випадку норми ЦК України та ГК України співвідносяться як "загальне" та "спеціальне" й у випадку виникнення колізій мають бути використані норми останнього.

Також визначаються суб'єкти-учасники майново-господарських зобов'язань. Відповідно до ч. 2 та ч. 3 цієї статті ними можуть бути всі учасники господарських правовідносин, крім громадян - негосподарюючих суб'єктів. Правовідносини за участю останніх регулюються ЦК України та іншими законодавчими актами.

Дається легальне визначення термінів "боржник" та "кредитор". Як уже зазначалося (див. коментар ст. 173 цього Кодексу), однією із сторін в правовідносинах даного типу неодмінно виступає суб'єкт господарювання, а іншою - будь-які учасники господарських правовідносин (за винятком громадян - негосподарюючих суб'єктів). Відповідно, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є "боржник" і "кредитор".

2. Остання частина статті деталізує положення ч. 2 ст. 3 цього Кодексу стосовно можливості суб'єктів господарювання здійснювати некомерційну господарську діяльність, тобто без мети одержання прибутку. Для здійснення такої діяльності повинні бути підстави, зазначені або в цьому Кодексі (наприклад, ч. 2 ст. 177), або в інших нормативно-правових актах. Добровільність їх прийняття суб'єктами господарювання створює неможливість висунення вимоги примусового їх виконання.