Мы ВКонтакте

Стаття 188. Порядок зміни та розірвання господарських договорів

1. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

5. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Коментар:

1. Зміною господарського договору є зміна зобов'язань, які сторони прийняли на себе за договором, відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. Розірванням договору є припинення зобов'язань його сторін. Під припиненням договірного зобов'язання розуміється абсолютне зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або в договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Зміну або розірвання господарського договору може бути вчинено за згодою сторін, у разі односторонньої відмови від нього (односторонньої зміни умов) або судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

За загальним правилом, зміна або розірвання договору в односторонньому порядку не допускаються, що відповідає самій природі договору як двосторонньої (чи багатосторонньої) домовленості. Однак окремі договірні відносини, пов'язані із тимчасовим вибуттям із володіння майна, із ризиком виробничої діяльності, із завчасним замовленням послуг, можуть ставити одну сторону у значну залежність від волі іншої або створювати для однієї із сторін значні ризики. Також передумовою для односторонньої зміни договору або відмови від нього незалежно від особливостей відносин сторін є порушення договору. Стаття 236 як оперативно-господарські санкції називає односторонню відмову від виконання зобов'язання (що може бути втілено у відмові від усього договору) та встановлення в односторонньому порядку додаткових гарантій належного виконання зобов'язань (що і є зміною договірних зобов'язань).

У зв'язку з цим можливість односторонньої зміни або розірвання договору допускається в обмеженому ряді випадків. Повноваження сторони на односторонню зміну або розірвання договору мають бути встановлені законом або безпосередньо в договорі. Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання, а одностороння заява про зміну договору, - відповідно, змінює його. При цьому у переважній більшості випадків такі зміни чи припинення зобов'язань за договором, що проведені в односторонньому порядку, вчиняються із попередженням у певний строк, що захищає іншу сторону від можливих втрат і збитків.

Окрім прямо передбачених законом випадків (наприклад, ст. 739, 867, 1008 та ст. 1142 ЦК України), коли позбавлення права на односторонню відмову від договору зумовлює нікчемність відповідної умови, сторони можуть зазначати в договорі, що норма закону про право в односторонньому порядку змінити або розірвати договір на відносини сторін не поширюється.

Також сторони мають беззаперечне право самостійно за взаємною згодою наділяти одну із сторін або обидві сторони правом на односторонню відмову від нього. Виходячи із принципу свободи договору, а також враховуючи, що закон визнає односторонню відмову або зміну договору - за наявності в ньому такої умови - як юридичний факт, можна стверджувати, що обмеження повноважень сторін у цьому питанні можливе тільки у випадку, коли це прямо встановлено законом.

Частина 4 ст. 179 ГК встановлює певне обмеження повноважень сторони, яка вступила в договір приєднання: вона позбавляється права наполягати на зміні змісту такого договору. У той же час ст. 634 ЦК України встановлює таку категорію, як "обтяжливі умови" щодо договорів приєднання. У разі якщо умови про встановлення або скасування права на односторонню відмову чи зміну договору будуть визнані обтяжливими, можуть бути застосовані відповідні способи захисту - розірвання договору або визнання умов договору недійсними. Частина 2 ст. 207 ГК прямо встановлює нікчемність умови як типового договору, так і договору приєднання, яка допускає односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця робіт (послуг) або односторонню зміну виконавцем його умов.

Одностороння зміна або розірвання договору може мати різні підстави та відбуватися на відповідних їм умовах. Залежно від причин можна виділити зміну або розірвання у зв'язку із порушенням зобов'язань іншою стороною, зміною обставин та підставами, не передбаченими законом або договором; залежно від умов, за яких відбувається зміна чи розірвання: із мінімізацією втрат обох сторін, із настанням негативних наслідків для сторони, яка порушила зобов'язання, із настанням негативних наслідків для сторони, яка відмовляється від договору чи змінює договір.

У випадках коли право на односторонню зміну/розірвання договору встановлено законом, найчастіше визначені порядок та строки таких односторонніх дій. У випадку коли сторони самі надають таке право одній чи всім сторонам договору (а також у випадках, коли законом встановлене право на односторонню зміну/розірвання договору, але не встановлений порядок його реалізації), у договорі має бути застережена певна процедура. Наприклад, направлення повідомлення чи листа, телефонне або телеграфне повідомлення. Також необхідно визначити, у який строк інша сторона має бути попереджена про зміну чи розірвання та з якого моменту зобов'язання сторін вважатимуться зміненими чи припиненими.

У випадку коли сторона відмовляється від договору або самостійно змінює його умови через порушення договірних зобов'язань іншою стороною, такої дії достатньо для розірвання чи зміни договору. Стягнення збитків та інші заходи, передбачені спеціальною нормою закону, договором або на підставі загальних положень про відшкодування шкоди, можуть бути реалізовані шляхом звернення із претензією до сторони, що порушила договір, або до суду. У цьому випадку в позові не може ставитись питання про зміну або розірвання договору, адже це вже відбулося вчиненням одностороннього акту. Позовні вимоги можуть стосуватись вже самої шкоди та відповідальності іншої сторони.

По-іншому відбувається розірвання та зміна договору у разі відсутності його порушень. Тоді самого одностороннього акту може виявитися недостатньо, зважаючи на можливе встановлення спеціальних умов розірвання договору в таких випадках. Так, законом окремо врегульовані випадки безпідставної з точки зору закону односторонньої відмови замовника від договору підряду: він має виплатити підряднику плату за виконану частину роботи та відшкодувати збитки, завдані порушенням договору (ч. 4 ст. 849 ЦК України); сторона, яка заявляє про відмову від договору транспортного експедирування, відшкодовує іншій стороні збитки, завдані розірванням договору (ст. 935 ЦК України) збитки.

Також як відмову від договору закон трактує певну поведінку сторони договору: покупець у договорі купівлі-продажу з умовою прийняття товару у визначений строк у разі нез'явлення або невчинення необхідних дій для прийняття товару вважається таким, що відмовився від договору; покупець у договорі купівлі-продажу на умовах передоплати у разі невнесення ним оплати вважається таким, що відмовився від договору (ч. 2 ст. 701, ч. 2 ст. 706 ЦК України). У зазначених нормах йдеться про вираження волі покупця на односторонню відмову від договору бездіяльністю.

У зв'язку з цим моментом зміни чи розірвання договору може бути момент доведення до іншої сторони волевиявлення управленої на односторонні дії сторони; момент у часі, що віддалений від такого повідомлення на визначений час; момент виконання спеціальних умов, необхідних для розірвання договору (наприклад, погашення заборгованості, повернення майна тощо); момент, у який спливає строк вчинення дій на виконання договору.

2. В усіх інших випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір змінити або розірвати договір може бути реалізований за погодженням з іншою стороною. Розірвання договору за згодою сторін може мати місце стосовно будь-якого договору. Власне, це один із напрямів реалізації принципу свободи договору.

Можна виділити наступні основні передумови для розірвання договору шляхом укладення про це відповідної угоди:

- за відсутності порушень договірного зобов'язання, наприклад у зв'язку з втратою інтересу в обох сторін;

- за відсутності порушень договірного зобов'язання за ініціативою однієї сторони;

- у зв'язку з порушенням договірного зобов'язання за ініціативою добросовісної сторони;

- у зв'язку з наявністю порушень договірного зобов'язання з обох сторін;

- у зв'язку зі скасуванням державного замовлення.

3. Порядок укладення угоди про зміну або розірвання господарського договору - це передбачена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій встановлення умов припинення прав і обов'язків, заснована на звернених назустріч одна одній діях осіб, які виражені в різноманітних способах узгодження змісту угоди, шляхом їх вільного волевиявлення. Способами укладення угоди про зміну або розірвання договору є нормативно визначені дії, через які досягається вільне і взаємне узгодження волі сторін договору. Таке визначення вважається цілком прийнятним виходячи з того, що порядок укладення договору може бути повною мірою застосований до укладення угоди про його зміну чи розірвання. У такому разі діє наступний механізм:

- сторона, яка бажає змінити або розірвати договір, надсилає пропозиції про це іншій стороні за договором;

- сторона, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, розглядає її та у 20-денний строк повідомляє іншу сторону про результати її розгляду;

- у разі прийняття пропозиції договір вважається розірваним за згодою сторін (про що інша сторона повідомляється письмово або сторонами складається єдиний документ);

- у разі часткового прийняття пропозиції (наприклад, погодження на розірвання із висуненням певних умов, на яких має бути розірваний договір) може мати місце протокол розбіжностей:

при згоді ініціюючої сторони із зауваженнями іншої сторони договір вважається розірваним за згодою сторін;

при незгоді із протоколом розбіжностей зміна/розірвання є такими, що не відбулися, і договір продовжує дію на погоджених раніше умовах;

- у разі відхилення пропозиції чи відсутності відповіді договір продовжує дію на погоджених раніше умовах.

Досягнуту сторонами угоду про зміну або розірвання договору можна визначити як домовленість сторін господарського договору, спрямовану на зміну або припинення тих цивільних прав та обов'язків, що були встановлені договором. Внаслідок укладення угоди може мати місце припинення всіх або частини зобов'язань, крім домовленості сторін (в тому числі - новації), ще за такими підставами, як передання відступного, а в окремих випадках - прощення боргу.

Коментована стаття, передбачаючи обмін письмовими повідомленнями, встановлює так званий спрощений спосіб закріплення угоди сторін про зміну чи розірвання договору - обмін листами (див. ч. 1 ст. 181 ГК). Очевидно, що у разі коли договір підлягав державній реєстрації, самого обміну листами недостатньо, зміна чи розірвання договору повинні бути також зареєстровані у відповідному порядку.

Стаття 654 ЦК України містить вимогу про вчинення зміни або розірвання договору у такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Враховуючи вказівку ч. 7 ст. 179 ГК про укладення господарських договорів за правилами, встановленими ЦК України, а також те, що домовленість про зміну або припинення господарського договору теж має природу договору, така вимога ст. 654 ЦК має враховуватись і додержуватись сторонами господарського договору.

Домовленість про зміну або розірвання договору може становити зміст не окремого договору, а включатись до змісту іншого, в тому числі за участю третіх осіб.

Моментом, з якого відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України договір є зміненим або розірваним та зобов'язання відповідно - зміненими або припиненими, є момент укладення угоди про зміну або розірвання договору, що визначається відповідно до ст. 640 ЦК України, якщо інший момент не встановлений у самій угоді. Тобто зміна або розірвання господарського договору можуть відбутися у момент надання згоди стороною, що отримала таку пропозицію, чи в момент підписання сторонами єдиного документа або в момент виконання вимог, які прямо вимагаються законом (нотаріального посвідчення чи державної реєстрації угоди).

Наслідки зміни чи розірвання договору також визначаються ЦК України (ст. 653). Зокрема, за загальним правилом, зобов'язання сторін змінюються чи припиняються на майбутнє з моменту досягнення сторонами відповідної домовленості. Якщо сторони бажають скоригувати такі наслідки, вони мають обов'язково про це застерегти у своїх листах (у пропозиції та зустрічному повідомленні) чи в угоді. Наприклад, встановити умову про повернення виконаного за договором (чого за загальним правилом не відбувається), про відкладення моменту зміни чи розірвання договору, про розподіл понесених сторонами витрат, відшкодування шкоди, інші розрахунки.

В окремих випадках законодавством встановлюють особливі наслідки зміни чи розірвання господарського договору та вимоги до сторін у разі його зміни чи розірвання. Це може стосуватися державних контрактів (див. ч. 2 ст. 206 ГК), договорів концесії (ч. 3 ст. 15 Закону України "Про концесії"), договорів оренди землі (ст. 34 Закону України "Про оренду землі"), договорів оренди державного або комунального майна (ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

4. У випадках коли сторони не досягли домовленості щодо зміни або розірвання договору, а одностороння зміна/розірвання договору не допускається, заінтересована сторона має право звернутися до суду із відповідним позовом. Право на подання позову виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк. Такий досудовий порядок додатково закріплений у Господарському процесуальному кодексі України (ст. 11). У той же час невжиття заходів досудового врегулювання спору не є підставою для відмови у прийнятті позовної заяви чи для її повернення (ст. 62, 63 ГПК України).

Коментована стаття не обмежує сторони визначенням спеціальних підстав для звернення до суду із вимогою про зміну чи розірвання договору. У загальних положеннях ЦК України про договір передбачений судовий порядок вирішення спорів з приводу вимог про зміну та розірвання договору у зв'язку із істотним порушенням договору (ч. 2 ст. 651), у зв'язку із істотною зміною обставин (ч. 2 ст. 652) та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 651), наприклад ст. 659, ч. 5 ст. 844, ч. 4 ст. 877 ЦК України. Позов про зміну чи розірвання договору може бути поданий і за відсутності відповідних на те підстав за законом та за відсутності у сторони такого повноваження за умовами договору. Адже норми матеріального та процесуального права (ст. 16 ЦК України та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України) передбачають захист порушених, оспорюваних або не визнаних прав, а також захист охоронюваних законом інтересів.

Встановлення в договорі права вимагати зміни або розірвання договору може обумовлюватись певними підставами: порушенням договору, яке не містить ознак істотності і окремо не передбачене для договору такого виду; настанням певних обставин, яких не існує на момент укладення договору, якщо така зміна обставин не є істотною. Також право вимагати зміни або розірвання договору може бути надано стороні поза зв'язком із станом та якістю його виконання, із обставинами, в яких має відбуватись виконання. Тобто сторони передбачають можливість виникнення інтересу змінити або розірвати господарський договір, але не вважають за доцільне закріплювати право на односторонню відмову від договору для надійнішого захисту іншої із сторін. У такому разі спір має вирішуватися судом виходячи із загальних положень про захист прав та інтересів.

Не виключене і звернення третіх осіб із вимогою про розірвання договору. При цьому судом оцінюється наявність порушення прав та законних інтересів третіх осіб, тому реалізація процесуального інтересу на звернення до суду не тягне за собою реалізацію матеріального інтересу на задоволення такого позову.

Розірвання договору на вимогу однієї із сторін може відбуватися на умовах, визначених у договорі, передбачених нормами законодавства або встановлених судом. Якщо позов про зміну чи розірвання договору зумовлений порушенням договору іншою стороною, одночасно може бути вирішено питання про відповідальність за це порушення (відшкодування збитків, сплату штрафних санкцій). Якщо підставою позову є зміна обставин, що існували на момент укладення договору, суду слід виходити із принципу справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Особливим випадком розірвання договору на вимогу однієї сторони є розірвання договору приєднання. Частина 2 ст. 634 ЦК України встановлює, що сторона, яка приєдналася, може ставити вимогу про розірвання договору. При цьому вимога не пов'язана із порушеннями договору або із зміною обставин. Підставою виступають умови самого договору, якщо заінтересована у розірванні сторона договором позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність іншої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Заінтересованою стороною має бути доведено, що виходячи зі своїх інтересів умови договору не були би прийняті за наявності у сторони можливості брати участь у визначенні умов договору.

У будь-якому випадку звернення до суду ще не виключає можливості розірвання договору за згодою сторін; необхідно зазначити, що мирова угода у справі такої категорії має укладатися з урахуванням встановлених особливостей угоди про розірвання договору.

5. Частина 5 коментованої статті встановлює, що в разі судового вирішення спору та задоволення позову про зміну або розірвання договору договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. Така редакція статті вбачається некоректною, оскільки порядок набрання чинності рішенням суду визначається процесуальним законодавством і не вирішується в судовому рішенні. Судом може бути встановлений момент у часі, з якого договір вважатиметься зміненим або розірваним.