Мы ВКонтакте

Стаття 224. Відшкодування збитків

1. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

2. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Коментар:

1. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК господарсько-правова відповідальність полягає в застосуванні до правопорушників господарських санкцій, поняття яких охоплює відшкодування збитків, штрафні санкції та оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК). Глава 25 Кодексу присвячена відшкодуванню збитків. Співвідношення різних видів відповідальності, зокрема стягнення збитків і штрафних санкцій регулюється гл. 26 Господарського кодексу.

Функція правового регулювання відшкодування збитків вбачається в тому, щоб з великої кількості випадків, коли учасники обігу несуть збитки, обрати такі, в яких потерпілому надається правова можливість вимагати компенсації шкоди від другої особи.

Відшкодування збитків передбачено Цивільним та Господарським кодексами, законами, іншими нормативними актами.

Реалізуючи господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин (у тому числі застосовуючи такий вид господарських санкцій, як відшкодування збитків), необхідно дотримуватися загальних принципів, на яких вона базується і які зазначені в ч. 3 ст. 216 ГК, підстав та меж господарсько-правової відповідальності, строків її реалізації, встановлених чинним законодавством.

Відповідальність у вигляді відшкодування збитків за порушення господарського зобов'язання передбачена Господарським кодексом як універсальний спосіб захисту прав, який дозволяє суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено, відшкодувати всі майнові витрати, викликані цим порушенням.

Відшкодування збитків - основний вид господарсько-правової відповідальності, який посідає перше місце в системі господарсько-правової відповідальності, враховуючи те, що він застосовується у всіх випадках, коли інше прямо не передбачено законом, а також можливість реалізації права на відшкодування збитків незалежно від наявності відповідної умови в договорі, відсутність права суду (як загальне правило) на зменшення розміру доведених збитків на власний розсуд, компенсацію усіх витрат, понесених внаслідок вчинення господарського правопорушення.. Відповідальність у формі відшкодування збитків забезпечує будь-які господарські зобов'язання, оскільки застосовується у всіх сферах господарських відносин: горизонтальних (у тому числі внутрішньогосподарських відносинах) і вертикальних, договірних і позадоговірних відносинах, у випадку будь-якого господарського правопорушення, якщо інше прямо не передбачено законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 216 ГК потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі, тобто обов'язок відшкодування збитків прямо випливає з положень закону, тому не потребує додаткового узгодження між сторонами договірних відносин саме право на відшкодування збитків. Втім це не стосується можливості уточнення в договорі в межах діючого законодавства деяких положень щодо відшкодування збитків, наприклад у випадку узгодження сторонами штрафної неустойки (яка за Цивільним кодексом застосовується в силу ч. 1 ст. 624 ЦК), погодження розміру збитків, що підлягають відшкодуванню у твердій сумі, тощо.

2. Загальне визначення збитків в Господарському кодексі не наводиться.

Внаслідок скоєння правопорушення для потерпілої сторони настають майнові наслідки, щодо яких в теорії і на практиці застосовуються різні терміни, зокрема шкода, збитки, втрати тощо. Зазвичай і в законодавстві, і в доктрині термін "шкода" використовується як більш широка категорія, а термін "збитки" - як більш вузька категорія, як складова частина більш широкого поняття "шкода", втім законодавець не завжди дотримується критеріїв розмежування збитків та шкоди. У Господарському кодексі вживаються обидва терміни без зазначення різниці в змісті цих понять. І в законодавстві, і теорії, і в судовій практиці інколи терміни "шкода" та "збитки" ототожнюються і вживаються в якості синонімів. В процесі відшкодування збитків це особливих проблем не викликає, оскільки законодавець не передбачає особливого порядку відшкодування збитків залежно від того, який термін застосовується щодо того чи іншого поняття.

Втім, незважаючи на ці невідповідності з термінологією в законодавстві, поняття "шкода" і "збитки" змішувати не доцільно, тому, формуючи позовні вимоги про відшкодування збитків, необхідно обов'язково з'ясовувати правову природу правовідносин, в яких допущено правопорушення.

Слід відрізняти юридичні збитки від їх економічного аналогу, оскільки термін "збитки" застосовується і в економічному (господарському), і в цивільно-правовому (юридичному) значенні. При цьому збитки в економічному значенні розглядаються як більш широке поняття, оскільки вони включають не тільки власне юридичні збитки, але й інші майнові витрати, які виникли як в результаті дій самого господарюючого суб'єкта, так і в результаті сторонніх подій і дій третіх осіб (див.: Евтеев В. С. Возмещение убытков как вид ответственности в коммерческой деятельности. - М.: ИКД "Зерцало - М", 2005, с. 12 - 13). Загальна ознака збитків вбачається в тому, що вони являють собою грошовий вираз господарських диспропорцій, які проявляються у зменшенні майнових активів, збільшенні пасивів (зобов'язань), перевищенні витрат над доходами. Відмінності юридичних збитків від їх економічного аналогу полягають в тому, що юридичні збитки як правило є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи. Закон не містить вичерпного переліку такої поведінки, згадуються лише деякі з них: порушення господарського зобов'язання (яке розглядається як його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання) або установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів, невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань, заподіяння шкоди тощо. Вимагати відшкодування збитків може тільки та особа, права або законні інтереси якої порушено. Види збитків, які підлягають відшкодуванню, передбачені в законодавчому порядку, тому саме юридичні збитки можуть бути відшкодовані за рахунок особи, яка їх спричинила, і їх відшкодування забезпечується державним примусом і виступає в якості міри цивільно-правової і господарсько-правової відповідальності.

У главі 25 Господарського кодексу зосереджені норми, які стосуються визначення збитків та їх складу стосовно господарських зобов'язань, розміру, умов та порядку відшкодування збитків. Загальні умови виконання господарських зобов'язань встановлені ст. 193 ГК, в ч. 1 якої обумовлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. При цьому слід враховувати, що підходи Цивільного і Господарського кодексів щодо вирішення деяких питань відшкодування збитків певною мірою співпадають, але між ними є і істотні суперечності і розбіжності. Враховуючи різні підходи кодексів, в тому числі і до визначення виду (складу) збитків, що підлягають відшкодуванню в силу закону, в господарських правовідносинах в першу чергу необхідно керуватися нормами, встановленими в Господарському ("спеціальному") кодексі і щодо визначення складу збитків, і щодо умов та порядку їх відшкодування.

У Господарському кодексі акцент зроблений на обов'язку учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

У частині 2 ст. 224 ГК визначаються види збитків або види витрат, які здійснила управнена сторона та які підлягають стягненню з особи, протиправними діями якої вони були спричинені. Відповідно до запропонованого переліку збитків усі збитки можна поділити на два основних види: реальні збитки, тобто фактично понесені витрати (або реальна, позитивна шкода), до яких відносяться витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна та неодержаний доход (втрачена вигода або упущена вигода). Господарський кодекс фактично закріпив традиційний розподіл збитків на два види: реальні збитки та втрачену вигоду, окремо передбачив, крім того, в ст. 225 ГК у складі збитків, що підлягають відшкодуванню, матеріальну компенсацію моральної шкоди.

В основі цього розподілу лежить економічний критерій, оскільки реальна шкода характеризується реальним зменшенням наявного майна кредитора на відміну від втраченої вигоди, коли наявне майно потерпілої сторони не збільшується, хоча і могло б збільшитися, якби договір був виконаний належним чином.

Що стосується терміна "не одержані доходи", то в Господарському кодексі поняття "не одержані доходи" (ч. 2 ст. 224 ГК) і "неодержаний прибуток" (ч. 1 ст. 225 ГК), принаймні у контексті відшкодування завданих збитків, ототожнюються. Прибуток як доход розглядається і в ст. 142 ГК в гл. 14, яка регулює правовий режим майна суб'єктів господарювання. За змістом ч. 1 ст. 142 ГК прибуток (доход) суб'єкта господарювання зазначається як показник фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єктів господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань, склад валового доходу та валових витрат суб'єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об'єкта оподаткування (ч. 2 ст. 142 ГК). Визначення прибутку (доходу) за Господарським кодексом майже співпадає з визначенням прибутку, яке міститься в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств". Таким чином, незважаючи на те, що в економічному розумінні величини "доход" і "прибуток" можуть мати зовсім різний розмір, що існують колізії між правилами визначення доходу (прибутку) відповідно до податкового обліку і за правилами бухгалтерського обліку та звітності, в різних статтях Цивільного і Господарського кодексів ці терміни вживаються як синоніми. Оскільки для правильного застосування цих термінів важливо визначити їх не економічний, а власне юридичний зміст, цілком справедливо пропонується відійти від вживання економічних термінів, зупинившись лише на поняттях "втрачена вигода", "упущена вигода", а поки що до визначення розміру неодержаного доходу (прибутку) необхідно застосовувати положення ст. 142 ГК.

У разі відшкодування збитків обох видів (тобто усіх реальних збитків та втраченої вигоди) відбувається відшкодування збитків у повному обсязі. Як загальне правило обов'язок повного відшкодування збитків діє однаково для всіх учасників господарських відносин. Втім законодавець передбачає можливість відшкодування збитків у меншому обсязі (в обмеженому розмірі), у виняткових випадках - у підвищеному розмірі.

Саме поняття "відшкодування збитків" в законодавстві теж відсутнє.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ЦК відшкодування збитків розглядається як один із способів відшкодування майнової шкоди, яка, на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи може відшкодовуватися не тільки в грошовій формі, але й в інший спосіб, до яких віднесено відшкодування шкоди в натурі (передача речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Тобто залежно від виду шкоди, умов та чинників, що її спричинили, обставин справи передбачена можливість застосування різних способів та порядку відшкодування шкоди. Вважаємо за можливе відшкодування шкоди у такій спосіб і в господарських правовідносинах у разі заподіяння збитків у формі втрати, пошкодження або знищення майна, тим більше, що право вибору способу відшкодування надано потерпілій особі, якій завдано шкоду.