Мы ВКонтакте

Стаття 226. Умови і порядок відшкодування збитків

1. Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

2. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

3. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

4. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.

5. У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

6. У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання.

7. Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, зазначених у частині третій статті 193 цього Кодексу.

Коментар:

1. У статті 226 ГК встановлені умови і порядок відшкодування збитків, у тому числі права і обов'язки обох сторін господарського зобов'язання, а також негативні наслідки їх невиконання, причому деякі з зазначених норм є новелами господарського законодавства.

Так, частиною 1 цієї статті встановлені наступні обов'язки учасника господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення: вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру (наприклад, знайти або сприяти у пошуку іншого виконавця зобов'язань); у разі якщо збитки завдано іншим суб'єктам - відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

2. Частиною 2 ст. 226 ГК передбачений обов'язок сторони, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, невідкладно повідомити про це другу сторону. Слід зазначити, що, по-перше, ця норма є новелою законодавства, і, по-друге, наслідки неповідомлення другої сторони є достатньо суворими, оскільки невиконання цього обов'язку позбавляє правопорушника права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та права вимагати відповідного зменшення розміру збитків, що за загальним правилом є однією з умов застосування відповідальності у виді відшкодування збитків. Тому набуває важливого значення не тільки саме виконання правопорушником цього обов'язку, але й необхідність оформлення його виконання належним чином. Тобто правопорушник повинен мати належні докази своєчасного направлення ним відповідної інформації потерпілій стороні. Зміст цієї норми дає підстави для висновку, що правопорушник зобов'язаний невідкладно повідомляти другу сторону про кожний факт порушення взятих на себе зобов'язань.

3. У частині 3 статті передбачено обов'язок потерпілої сторони вчинити певні дії, щоб запобігти виникненню збитків. Наслідками невиконання цього обов'язку є позбавлення потерпілої сторони господарського зобов'язання права на відшкодування збитків. Але такі негативні наслідки можуть настати лише за наявності у сукупності трьох умов: 1) попередження про можливе невиконання зобов'язання потерпіла сторона повинна отримати своєчасно, 2) вона повинна мати реальну дійсну можливість запобігти виникненню збитків своїми діями, 3) законом або договором не повинно бути передбачено іншого порядку. Тобто ч. 3 статті допускається, що законом або договором може бути передбачено інше. Необхідність вживання кредитором заходів до зменшення розміру збитків і раніше розглядалась як одна з умов застосування відповідальності у виді відшкодування збитків. За загальним правилом, суди не мають права збільшувати або зменшувати суму доведених збитків, які підлягають стягненню. Втім, згідно з ч. 3 ст. 219 ГК, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суду надано право зменшити розмір відповідальності або взагалі звільнити відповідача від відповідальності. За Цивільним кодексом (ч. 2 ст. 616) невжиття кредитором заходів щодо зменшення збитків також надає суду право зменшити розмір збитків, які стягуються з боржника. При цьому ані в Господарському, ані в Цивільному кодексах не уточнюється, які саме дії (заходи) повинен здійснити кредитор для запобігання або зменшення розміру збитків. Втім у багатьох міжнародно-правових документах (наприклад, у ст. 77 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, у ст. 7.4.8 Принципів УНІДРУА та в інших) передбачено обов'язок потерпілої сторони застосувати заходи, які є розумними за даних обставин для зменшення шкоди. Уточнення щодо розумності заходів кредитора для зменшення збитків міститься і в Цивільному кодексі Російської Федерації (ч. 1 ст. 404), хоча поняття розумних заходів відсутнє. У деяких міжнародно-правових угодах під розумними заходами для зменшення збитків маються на увазі всі необхідні заходи для скорочення витрат за умови, що це може бути здійснено без зайвих турбот і витрат. В українському законодавстві не встановлено чіткого співвідношення між неприйняттям кредитором заходів до зменшення збитків і зменшенням розміру збитків, що відшкодовуються. Втім, наприклад, у Віденській конвенції чітко обумовлено, що сторона, яка порушила договір, має право вимагати скорочення збитків на суму, на яку вони могли бути зменшені потерпілою стороною, що повною мірою відповідає вимогам розумності і справедливості. Вважаємо, що ці положення, як і розумність заходів, які застосовуються для зменшення збитків без зайвої турботи, могли б слугувати певним орієнтиром і для української правової системи. Зменшення відповідальності боржника у зв'язку з неприйняттям кредитором заходів до зменшення збитків є правом суду, тому при пред'явленні позову про відшкодування збитків позивач повинен довести, що застосував усі заходи до зменшення збитків.

4. Відповідно до ч. 4 збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання, не підлягають відшкодуванню. Ця норма пов'язана з такою достатньо поширеною оперативно-господарською санкцією (передбаченою ч. 1 ст. 236 ГК), як одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною. Слід пам'ятати, що за загальним правилом, встановленим ч. 7 ст. 193 ГК, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК (якщо інше не передбачено законом або договором) не вважаються обставинами, що звільняють суб'єкта господарювання від відповідальності за порушення господарського зобов'язання, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Згідно з Цивільним кодексом (ч. 1 ст. 615 ЦК) сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання в разі порушення зобов'язання другою стороною, якщо це встановлено договором або законом. У цивільному і в господарському законодавстві передбачена значна кількість випадків, коли учасник господарських відносин вправі на законних підставах відмовитися від подальшого виконання зобов'язань. Наприклад, Господарським кодексом зазначено право управненої сторони відмовитися від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони (ч. 1 ст. 236 ГК), право управненої сторони відмовитися від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною (ч. 1 ст. 236 ГК), право покупця відмовитися від прийняття і оплати поставлених йому товарів неналежної якості (ч. 5 ст. 268 ГК). Цивільним кодексом за договором купівлі-продажу встановлено право продавця, якщо він зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч. 5 ст. 692 ЦК). Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у ч. 1 ст. 236 ГК, не є вичерпним. Крім того, ч. 2 ст. 236 ГК зазначено право сторін передбачити в договорі також інші оперативно-господарські санкції. Враховуючи положення ч. 2 ст. 235 ГК, у будь-якому випадку оперативно-господарські санкції, необхідні для забезпечення належного виконання договірних зобов'язань, повинні зазначатися в договорі. Таким чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання частіше за все застосовується як оперативно-господарська санкція по відношенню до сторони, яка порушила зобов'язання, тому така відмова вважається правомірною і не тягне за собою відшкодування завданих цією відмовою збитків. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Тому сторона, яка в односторонньому порядку правомірно відмовилася від зобов'язання, не втрачає права притягти винну сторону до відповідальності в установленому порядку.

5. У частині 5 встановлюються особливості відшкодування збитків у відносинах, пов'язаних з передачею індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками). Згідно з ч. 5 у разі невиконання зобов'язання про передачу речі (речей, визначених родовими ознаками) управненій стороні надано право на її розсуд або вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони, або вимагати відшкодування останньою збитків. При цьому Господарським кодексом встановлені однакові наслідки невиконання зобов'язань щодо передачі індивідуально визначеної речі та речі, визначеної родовими ознаками, які є предметом зобов'язання. Застосовується ця стаття у випадках передачі речі у власність, господарське відання, оперативне управління. Таким чином, за вибором сторони обов'язок з передачі речі (речей) може змінитися на обов'язок відшкодування збитків, які стали результатом порушення зобов'язання боржника передати кредитору належну йому річ, із застосуванням загальних положень про відповідальність за порушення зобов'язань.

6. У частині 6 статті йде мова про зобов'язання, які взмозі виконати не тільки сам боржник, але й інші особи, включаючи управнену сторону, тому ця норма розширює можливості управненої сторони у випадку, коли боржник не виконує покладених на нього зобов'язань. У цій частині передбачені права управненої сторони у разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послуги), згідно з якими управнена сторона окрім права вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання, має право або виконати цю роботу самостійно, або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, за умови, що інше не передбачено законом або зобов'язанням. Право обрання певного способу правового захисту надається управненій стороні, яка в кожному конкретному випадку вирішує це питання виходячи з власних інтересів. Підставою для виникнення зазначених прав кредитора є невиконання зобов'язань. Незважаючи на відсутність таких застережень у цій статті, рекомендується, щоб кредитор, використовуючи надані йому права, реалізував їх у розумний строк, повідомивши про це боржника, з розумною вартістю виконання зобов'язання замість боржника. Усі втрати та інші збитки, які виникли в управленої сторони при виконанні зобов'язання за рахунок боржника, підлягають відшкодуванню за рахунок боржника згідно з загальними правилами відшкодування збитків. Втім кредитор не вправі вимагати відшкодування шкоди, якщо вона завдана в результаті виконання, до якого боржник не мав відношення.

7. У 7 частині регулюється вплив відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, як виду відповідальності на наступну долю самого зобов'язання, тобто можливість продовження його дії або припинення.

За загальним правилом цієї частини статті при неналежному виконанні зобов'язання і відшкодуванні збитків зобов'язання продовжує діяти, що вважається справедливим з огляду на те, що відповідні заходи повинні компенсувати тільки збитки, які відповідають невиконаній частині зобов'язання. Враховуючи посилання на ч. 3 ст. 193 ГК, слід розглядати положення ч. 7 ст. 226 ГК як такі, що мають диспозитивний характер, оскільки ч. 3 ст. 193 ГК передбачено, що застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором або коли управлена сторона відмовилася від прийняття виконання. Таким чином, законом або договором можуть бути передбачені інші наслідки, ніж ті, які зазначені в ч. 7 ст. 226 ГК.

Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 216 ГК (вона зазначає загальні засади господарсько-правової відповідальності учасників господарських відносин), якою встановлений один із принципів господарсько-правової відповідальності, який полягає в тому, що відшкодування збитків не звільняє правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань.