Мы ВКонтакте

Стаття 229. Відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань

1. Учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

2. Обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом.

3. У разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день висунення вимог.

Коментар:

1. Ця стаття встановлює особливості відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань. Саме поняття грошового зобов'язання не наводиться ані в Господарському, ані в Цивільному кодексах, втім головна особливість грошових зобов'язань полягає в тому, що вони мають специфічний предмет - гроші, які завжди є в обігу, у зв'язку з чим їх відсутність не розглядається як обставина, яка виключає відповідальність боржника. Цим пояснюється особливість відповідальності за порушення грошових зобов'язань, яка полягає в тому, що учасник господарських відносин у разі такого порушення не звільняється від відповідальності через неможливість його виконання. Це правило не містить ніяких виключень, тому що відповідальність за неповернення грошових коштів розглядається як абсолютна, безмежна. Це означає, що боржнику не надано можливості уникнути її ні за яких умов, навіть при посиланні на відсутність своєї вини, дію обставин непереборної сили тощо. Тому підставою відповідальності за грошовим зобов'язанням є сам факт порушення зобов'язання, який полягає в неповерненні відповідних грошових коштів у строк, і цей факт є вирішальним для застосування такої відповідальності. Крім цієї статті окремі норми щодо відповідальності за порушення грошових зобов'язань у контексті застосування штрафних санкцій містяться також у ст. 231 і ст. 232 ГК. Порядок виконання грошових зобов'язань встановлений ст. 198 ГК.

Частина 1 ст. 229 ГК передбачає обов'язок учасника господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами, тобто встановлює відповідальність за порушення грошових зобов'язань у двох формах: відшкодування збитків і сплата штрафних санкцій. У цій статті не йдеться ані про індекс інфляції в межах відповідальності за порушення грошових зобов'язань, ані про сплату річних.

У Цивільному кодексі, у ст. 536, зазначений обов'язок боржника сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. У ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У Господарському кодексі законодавець використовує термін "відсотки" за грошовими зобов'язаннями в ч. 3 ст. 198 у контексті виконання грошових зобов'язань, у ч. 6 ст. 231 ГК і ч. 4 і 5 ст. 232 - в контексті застосування штрафних санкцій. Зміст термінів "річні", "проценти", "відсотки", якими оперують Цивільний і Господарський кодекси, правові явища, які вони позначають, і відповідно підстави для їх застосування викликають в теорії спори і дискусії, а на практиці - суперечливу судову практику.

Залишається невизначеною і на рівні законодавства, і на доктринальному рівні і правова природа інфляційних. У зв'язку з цим склалася різноманітна судова практика щодо відшкодування нарахованих на суму боргу, на суму збитків на вимогу позивача інфляційних і річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу. Втім для міжнародної практики характерним є те, що по суті коло грошових вимог, за якими можна стягувати проценти при простроченні виконання грошового зобов'язання, не обмежене і проценти нараховуються і на суми несплачених своєчасно неустойок, і на суми визнаних збитків, які повинен був відшкодувати контрагент, що порушив договір, на суму, що представляє, наприклад, вартість товару, якого не вистачає. Вважаємо обґрунтованою позицію тих господарських судів України, які розглядають як підставу для відшкодування інфляційних та річних, нарахованих на суму боргу згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, посилаючись на те, що це є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником; тому ні три проценти річних, ні індекс інфляції не розцінюють як заходи відповідальності за порушення зобов'язань і не відносять їх до санкцій.

Відсутність нормативного визначення відповідальності за порушення зобов'язань дозволила розглядати поняття відповідальності за порушення зобов'язань за Цивільним кодексом як таке, що охоплює відшкодування збитків, сплату неустойки, а також індексацію заборгованості і проценти за грошовим зобов'язанням. При цьому індексація заборгованості і проценти за грошовим зобов'язанням визнаються такими, що входять до змісту поняття відповідальності, оскільки вони встановлені ст. 625 ЦК, яка має заголовок "Відповідальність за порушення грошового зобов'язання" (див.: Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України. - Київ, РЕФЕРАТ, 2005, с. 198).

Вирішуючи ці питання, слід враховувати, що індексація є способом захисту від інфляції, тобто від підвищення загального (середнього) рівня цін в економіці. Сума, на яку збільшується розмір збитків через зміну рівня індексу інфляції, фактично є так званими "інфляційними" збитками, які теж повинні відшкодуватися в господарських правовідносинах. Відповідні індекси обчислюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і щомісячно публікуються у періодичних офіційних виданнях. Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники є офіційними і можуть використовуватись для визначення розміру завданих збитків. Боржник повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення на вимогу кредитора. Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. Оскільки йдеться про індексацію у зв'язку з девальвацією, тобто зниженням курсу національної грошової одиниці України, не підлягають індексації збитки, розраховані на підставі цін, виражених в іноземній валюті. Відшкодування збитків (як прямих, так і втраченої вигоди) з урахуванням офіційного індексу інфляції передбачено наступними роз'ясненнями президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання, пов'язані з застосуванням індексу інфляції" від 12.05.99 р. N 02-5/223, "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків" від 01.04.94 р. N 02-5/215, "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки" від 30.03.95 р. N 02-5/218, з наступними змінами. Рекомендації стосовно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ містяться в листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97р.

Правова природа річних у судовій практиці і в юридичній літературі теж залишається невизначеною, оскільки вони розглядаються як плата за користування чужими грошовими коштами (не як міра відповідальності), або як різновид санкцій за порушення грошового зобов'язання з усіма відповідними наслідками, як самостійна міра відповідальності, як різновид збитків у зв'язку із невиконанням грошового зобов'язання На наш погляд, найбільш обґрунтованим є розуміння процентів як доходу, який потерпіла сторона могла б отримати від інвестування суми, яка їй належить, тобто мінімальної втраченої вигоди кредитора як різновиду збитків, відшкодування яких підкоряється спеціальному режиму.

У зв'язку з цим підтримуємо висловлену в юридичній літературі думку, що до господарських зобов'язань застосовуються правила ст. 536, 692, 693, 1048, 1057 Цивільного кодексу, які встановлюють підстави та розмір процентів за користування чужими грошима, а також ст. 625 ЦК, якщо інше не передбачено спеціальними законами або договором. Також обґрунтованою є думка, що при визначенні розміру заподіяних збитків, які підлягають відшкодуванню за змістом ст. 229 Господарського кодексу, мають враховуватися проценти, що сплачені як за користування чужими коштами (ст. 536, 692, 693, 1048, 1057 ЦК), так і за прострочення виконання грошового зобов'язання (ч. 2 ст. 625 ЦК), а також сума, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації (див.: Проблемні питання у застосуванні Цивільного і Господарського кодексів України. - Київ, РЕФЕРАТ, 2005, с. с. 188, 189). Цей висновок базується на дії принципу повного відшкодування завданих збитків і на невичерпному переліку видів збитків, що підлягають відшкодуванню за Господарським кодексом. Водночас невизначення правової природи інфляційних, річних, процентів, відсотків, від з'ясування якої залежать порядок їх застосування, співвідношення як видів відповідальності, строки позовної давності, буде і далі створювати проблеми у правозастосовчій практиці.

Частина 1 ст. 229 ГК передбачає у разі порушення грошового зобов'язання відшкодування збитків, а також сплату штрафних санкцій, у зв'язку з чим виникає питання, як повинні співвідноситися між собою штрафні санкції і відшкодування збитків при їх застосуванні в разі порушення грошового зобов'язання. Вважаємо, що ч. 1 ст. 229 ГК необхідно тлумачити так, що вона передбачає застосування залікової, а не штрафної неустойки в контексті цієї статті, оскільки передбачає сплату штрафних санкцій відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Втім за загальним правилом, встановленим в ч. 1 ст. 232 ГК, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Згідно з ч. 2 цієї ж статті так звана штрафна неустойка полягає в тому, що збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції. Оскільки ч. 1 ст. 229 ГК прямо не передбачено стягнення збитків у повній сумі понад штрафні санкції, збитки, що були завдані у зв'язку із порушенням грошового зобов'язання, підлягають відшкодуванню в частині, не покритій цими санкціями.

2. Частина 2 стосується валюти, в якій повинно здійснюватися обчислення розміру збитків. За загальним правилом, встановленим ч. 2, обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами. Інше правило може бути встановлено законом. Положення цієї статті зв'язані з порядком визначення ціни, яка за Господарським кодексом зазначена як істотна умова будь-якого господарського договору (ч. 2 ст. 189). За Господарським кодексом ціна зазначається в договорі в гривнях, і лише ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін (ч. 2 ст. 189). У контрактах може визначатися і валюта ціни (тобто валюта, в якій зафіксована ціна товару в контракті), і валюта платежу (тобто валюта, за якою здійснюються розрахунки за контрактом). Зазвичай валюта платежу збігається з валютою ціни і має назву "валюта контракту" або "валюта розрахунків". Якщо валюта ціни і валюта платежу в контракті не збігаються, виникає потреба здійснити перерахунок валюти ціни у валюту платежу, тому в таких випадках рекомендується вносити до контрактів і умову щодо курсу перерахунку валют.

Частиною 3 цієї статті встановлено, що в разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитор повинен зазначити грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день висунення вимог. Таким чином, у претензії (позові) повинна бути зазначена сума збитків у валюті, її грошовий еквівалент у гривнях і відомості про офіційний курс Національного банку України на день висунення вимог. Але цей порядок повинен бути витриманий у разі звернення за захистом порушених прав до державного суду України, оскільки, наприклад, при зверненні з позовом до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України позовні вимоги можуть бути пред'явлені в будь-якій валюті (якою зазвичай є валюта контракту), без вимоги зазначення грошового еквівалента суми позову у гривнях, що прямо передбачено Регламентом цього суду.