Мы ВКонтакте

Стаття 264. Матеріально-технічне постачання та збут

1. Матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

2. Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для пріоритетних державних потреб.

3. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Коментар:

1. Згідно з ч. 2 ст. 263 ГК України, матеріально-технічне постачання та збут є формою здійснення господарсько-торговельної діяльності. Вказана форма є однією з найбільш поширених, оскільки завдяки матеріально-технічному постачанню забезпечується виконання статутної (основної) діяльності суб'єктів господарювання, а за допомогою збуту - реалізація товарів.

Матеріально-технічне постачання - це сукупність дій, спрямованих на забезпечення функціональної діяльності суб'єкта господарювання.

Збут - це сукупність заходів для безпосередньої реалізації товарів та послуг на споживчому ринку і просування вже готового товару від виробника до споживача.

Слід підкреслити, що, незважаючи на різну природу таких понять, як збут і матеріально-технічне постачання, Кодекс об'єднує їх в одну форму господарсько-торговельної діяльності. Вказане обумовлене тим, що ч. 1 коментованої статті визначено, що збут і матеріально-технічне постачання опосередковується, як правило, таким господарським договором як поставка, і лише в окремих випадках - договором купівлі-продажу. На це переконливо вказує і назва параграфу 1 - "Поставка" глави 30 ГК України.

Випадки, коли матеріально-технічне постачання та збут продукції здійснюються суб'єктами господарювання шляхом договорів купівлі-продажу, передбачені виключно Господарським кодексом України (див. коментар до ст. 265 ГК України).

Визначення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання міститься в ч. 1 ст. 262 ГК України, зокрема це матеріальні блага, призначені для використання у сфері виробництва, та матеріальні блага, призначені для особистого використання відповідно. Така класифікація не є бездоганною. Наприклад, комп'ютерна техніка може використовуватися як у виробництві, так і для особистого споживання. Саме для таких випадків Кодекс містить положення, згідно з яким економічна форма подібних до наведеного продуктів визначається залежно від цільового призначення певного продукту виробництва (ч. 2 ст. 262 ГКУ) Однак позитивним моментом класифікації є той факт, що саме вона є підставою для встановлення особливостей поставки продукції різного призначення.

Як випливає з ч. 1 ст. 264 Кодексу, при матеріально-технічному постачанні та збуті продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання шляхом договорів поставки та купівлі-продажу немає значення, чи є продукція та вироби власного виробництва, чи вони придбані в інших суб'єктів господарювання.

2. Частину 2 коментованої статті слід тлумачити системно зі ст. 271 ГК України. Так, аналіз норм, які містяться в цих статтях, дозволяє зробити висновок, що правове регулювання поставки продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання складається з декількох рівнів. Насамперед це норми ГК України, які визначають загальні положення щодо здійснення поставок товарів. Далі розташовані норми Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, яке повинно бути затверджено Кабінетом Міністрів України (наразі Кабінет Міністрів України не затвердив вказаного Положення, а тому продовжують діяти Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, Положення про поставки товарів народного споживання, затверджені поставною Ради Міністрів СРСР від 25.07.88 р. N 888). І нарешті, норми, які регулюватимуть особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання. Вказані норми повинні бути відображені в Особливих умовах поставки окремих видів товарів, що повинні також затверджуватися урядом України, а також можуть міститися і в інших нормативно-правових актах. Наприклад, поставка продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав - учасниць СНД здійснюється на підставі Угоди про загальні умови поставок товарів між організаціями держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав від 20.03.92 р. та Положення про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав - учасниць СНД, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.94 р. N 323.

Механізм віднесення операцій резидентів до таких, що здійснюються за договорами виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, тендерної поставки, гарантійного обслуговування, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення, а також умови видачі висновків щодо перевищення встановлених у статтях 1 і 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" строків проведення розрахунків за такими операціями встановлюється у Порядку продовження строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, затвердженому постановою КМ України від 29 грудня 2007 р. N 1409.

Порядок приймання продукції за договорами поставки регулюється Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65 р. N П-6, та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.66 р. N П-7.

Окремі питання узагальнення правозастосування норм, які регулюють відносини матеріально-технічного постачання та збуту продукції, можна віднайти і в актах судової влади, у першу чергу в роз'ясненнях та листах Вищого господарського (раніше арбітражного) суду України. Це, зокрема, роз'яснення Вищого арбітражного суду України: від 12.10.93 р. N 01-6/1106 "Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийомкою продукції і товарів за кількістю та якістю"; від 12.11.93 р. N 01-6/1205 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поставкою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних"; від 30.03.95 р. N 02-5/218 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки", лист Вищого арбітражного суду України від 12.03.96 р. N 01-8/110 "Про Закон України "Про поставки продукції для державних потреб".

Окремо законодавець у ч. 2 ст. 264 ГК України виділяє можливість встановлення законодавством особливого порядку здійснення поставки продукції для пріоритетних державних потреб. Зокрема, загальні правові та економічні засади формування, розміщення і виконання на договірній (контрактній) основі замовлень держави на поставку (закупівлю) товарів, для задоволення пріоритетних державних потреб суб'єктами господарської діяльності України всіх форм власності, визначені Законом України "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб". Під пріоритетними державними потребами закон розуміє потреби України в товарах, роботах і послугах, необхідних для розв'язання найважливіших соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, для створення і підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України.

Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для пріоритетних державних потреб окремих, спеціально визначених (специфічних) товарів (озброєння, військової техніки тощо), регулюються також іншими актами законодавства України. Так, наприклад, особливості поставки (закупівлі) військової зброї, боєприпасів, військової та спеціальної техніки, вузлів, агрегатів, запасних частин врегульовано Законом України "Про державне оборонне замовлення".

3. Остання частина коментованої статті встановлює правило, згідно з яким вимоги до укладення та виконання договору поставки встановлюються як ГК України, зокрема статтями 179 - 187, що присвячені загальним вимогам до укладення господарських договорів, статтями 193 - 201, які встановлюють загальні правила виконання господарських договорів, статтями 264 - 271, у яких безпосередньо врегульовано інститут поставки, так і іншими нормативно-правовими актами. У першу чергу це ст. 712 Цивільного кодексу України, яка спеціально присвячена правовому регулюванню договору поставки, а також загальні положення ЦК України про купівлю-продаж. Слід зауважити, що норми ЦК України про купівлю-продаж застосовується до господарських правовідносин постачання та збуту продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання в частині, що не суперечить ГК України.

Варто також наголосити, що законодавцю не варто було вживати словосполучення "основні вимоги", оскільки якщо основні вимоги можуть встановлюватися "іншими законодавчими актами", то виникає питання, а чим же визначаються спеціальні (специфічні, додаткові) вимоги щодо укладення та виконання договору. Буквальне тлумачення вказаної норми також не дає можливості визначити, а чи можуть інші нормативні акти встановлювати вимоги щодо припинення договору поставки.