Мы ВКонтакте

Стаття 266. Предмет, кількість і асортимент поставки

1. Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

2. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Коментар:

1. Істотною умовою договору поставки, як випливає з його законодавчого визначення у ст. 265 ГК України, є його предмет. Відповідно до ч. 1 коментованої статті предметом договору поставки можуть бути продукція та вироби, визначені як родовими, так і індивідуальними ознаками. Родовими визнаються товари, що визначаються родовими ознаками, властивими усім речам такого самого роду, та вимірюються числом, вагою, мірою (цегла, пісок, зерно та ін.). Індивідуально визначеною продукцією є річ, яка відрізняються від інших за індивідуальними ознаками (виділені із загальної маси речей такого роду; єдині у своєму роді; відрізняються від інших за індивідуальними ознаками). Наприклад, з партії агрегатів виділений один.

Формулювання законодавця, який у першу чергу виділяє предметом договору поставки продукцію та вироби, визначені родовими ознаками, цілком відповідає призначенню постачання. Що ж стосується товарів, визначених індивідуальними ознаками, то зміна їх власника, як правило, опосередковується за допомогою договору купівлі-продажу.

Зазначимо, що ГК України для визначення предмета договору поставки оперує поняттями "продукція" та "вироби", а також використовує термін "товар", коли має на увазі одночасно обидва ці поняття.

Поняття "продукція" зустрічається в багатьох нормативних актах. Розгорнуте тлумачення поняття "продукція" міститься в Законі України "Про підтвердження відповідності", відповідно до ст. 1 якого продукція - це будь-який виріб, процес чи послуга, що виготовляється, здійснюється чи надається для задоволення суспільних потреб. Визначення поняття "продукція" дається і в Законі України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції". Згідно зі ст. 2 цього Закону продукцією вважається будь-яка продукція (товари) вітчизняного виробництва або імпортована на митну територію України, призначена для споживання та (або) виробництва іншої продукції, у тому числі напівфабрикати і сировина, а також матеріали, які використовуються у процесі її виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, пакування та маркування.

Підпункт 15 п. 2 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2008 р. N 921, визначає поняття "товари" через термін "продукція" та відносить до них сировину, вироби, устаткування, технології, предмети в твердому, рідкому, газоподібному стані, включаючи електроенергію, а також послуги, пов'язані з поставкою товарів, якщо їх вартість не перевищує вартості таких товарів.

Що стосується поняття "виріб", то воно менш уживане та зустрічається переважно в підзаконних нормативних актах спеціального призначення, які визначають його як одиницю промислової продукції, кількість якої обчислюють у штуках (екземплярах).

Аналіз коментованої статті, а також положень ст. 264, 265 ГК України дає підстави стверджувати, що під поняттям "продукція" ГК України розуміє товари виробничо-технічного призначення, а під поняттям "виріб" - товари народного споживання. Таким чином, предметом договору поставки є товари виробничо-технічного призначення і народного споживання. Відповідно до своєї природи предметом поставки навряд чи можна розглядати такі об'єкти правовідносин, як цінні папери, грошові кошти та майнові права.

При цьому продукція та вироби, визначені родовими ознаками, повинні бути з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Поняття стандарту та технічних умов визначено у Законі України "Про стандартизацію". Так, відповідно до ст. 1 Закону стандарт - це документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги. Технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Суб'єкти господарювання можуть визначати найменування товарів у договорі поставки і на підставі документації до зразків (готових товарів, які виступають як певні еталони для порівняння), прейскурантів (від нім. preis - ціна і франц. courant - поточний, теперішній, офіційних довідників цін на товари та послуги), а також товарознавчих довідників.

2. Частина 2 коментованої статті визначає право сторін узгодити між собою загальну кількість товарів, що становитимуть предмет договору поставки, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатуру) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами. У той же час це право сторін законом може бути обмежено, наприклад це стосується випадків поставки на підставі державного замовлення.

Як правило, належні до поставки товари визначаються в договорі на основі замовлення покупця та погоджуються у специфікації. Законодавець, на жаль, не дає легального визначення специфікації. Етимологічно термін "специфікація", має латинське походження і складається з двох слів, а саме: "spesies" - вид, рід та "fasere" - робити. У сучасній мові під специфікацією розуміють технічний документ, що включає назву частин, вузлів і деталей будь-якого виробу, вказує їх кількість, матеріал, вагу та інші дані. У правовій літературі, присвяченій договірному праву, виділяють специфікації двох видів. По-перше, це документ, який містить детальну характеристику ознак товару. Такі випадки мають місце тоді, коли об'єм характеристик товару є значним і його неможливо розмістити у змісті договору. По-друге, це документ, який містить увесь спектр товарів, які є предметом договору. Такі випадки мають місце, коли договір передбачає поставку великої кількості різних товарів.

Таким чином, ч. 2. ст. 266 ГК України передбачає другий вид специфікації, яка, як і договір поставки, підлягає підписанню уповноваженими особами та є його невід'ємною частиною. Законодавець не забороняє сторонам узгоджувати декілька специфікацій до одного й того ж договору поставки. Таке найчастіше трапляються у випадку довгострокових поставок.

Правило про визначення кількості товарів, що підлягають поставці, у специфікації сформульовані у коментованій статті диспозитивно, оскільки сторони вправі на власний розсуд визначити, укладати їм специфікацію чи ні. Однак законодавством може бути передбачено в окремих випадках і обов'язкове складення специфікації.

У специфікації товари можуть розміщатися за асортиментом, сортиментом, номенклатурою. Під асортиментом слід розуміти розподіл товарів за окремими групами та співвідношенням. Виділяють асортимент груповий і розгорнутий. Груповий асортимент - це співвідношення більш-менш значних груп певної продукції, обумовленої в договорі. Розгорнутий (або внутрішньогруповий) асортимент - це характеристика в договорі окремих груп належної до поставки продукції більш детальними показниками (за моделями, фасонами, артикулами, розмірами тощо). Якщо йдеться про поставку продукції, замість терміна "асортимент" іноді вживають рівнозначний термін "номенклатура".