Мы ВКонтакте

Стаття 341. Розрахункові операції банків

1. Розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері.

2. Для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках.

3. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

4. При безготівкових розрахунках усі платежі провадяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків.

5. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору.

Коментар:

Розрахункові операції є одним із основних видів операцій банків. Правові засади розрахункових операцій закріплені, зокрема, у Господарському кодексі України, Цивільному кодексі України, в Законах України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про обіг векселів в Україні", в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. N 22, та ін. 

Відповідно до ст. 40 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини банків та через їх власні розрахункові системи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність" розрахункові банківські операції - рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженням клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи.

Безпосередньо правовому регулюванню розрахункових банківських операцій присвячена ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно з цією статтею для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та в інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та в іноземній валюті.

Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно з правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.

Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному виді.

Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідає інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.

Під час оплати за договорами, укладеними державними, казенними, комунальними підприємствами та господарськими товариствами, в яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків, банки перевіряють наявність звіту про результати здійснення процедури закупівлі та інших документів, що підтверджують виконання такими підприємствами та господарськими товариствами вимог Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Спеціальним законодавчим актом у сфері розрахункових правовідносин є Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Згідно з цим Законом переказ коштів з відповідного рахунку платника ініціюється шляхом використання платіжного інструмента - засобу певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації. До платіжних документів відносяться документи на переказ та спеціальні платіжні засоби.

Документ на переказ - це електронний або паперовий документ, що використовується банками, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - членами платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів.

Відповідно до цього Закону ініціювання переказу може здійснюватися з використанням таких розрахункових документів, як:

- платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача;

- платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплатити суму коштів та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача;

- розрахунковий чек - паперовий розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене розпорядження платника банку, що його обслуговує, провести переказ суми коштів на користь визначеного в ньому отримувача;

- платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або при договірному списанні отримувача до обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунка платника на рахунок отримувача;

- меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Спеціальний платіжний засіб - це платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держателем цього інструмента ініціюється переказ коштів з відповідного рахунка платника або банку, а також здійснюються інші операції, передбачені відповідним договором. За допомогою спеціальних платіжних засобів формуються документи за операціям із застосуванням платіжних засобів або надаються інші послуги держателям спеціальних платіжних засобів.

Видом спеціальних платіжних засобів є платіжна картка - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або при договірному списанні отримувача до обслуговуючого платника банку здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунка платника на рахунок отримувача.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" операції з платіжними картками здійснюються з урахуванням вимог, встановлених законами України та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Платіжна картка є власністю емітента і надається ним клієнту відповідно до умов договору.

Емісія платіжних карток у межах України проводиться виключно банками, що уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи та отримали її дозвіл на виконання цих операцій (крім одноемітентних внутрішньобанківських платіжних систем).

Порядок проведення емісії платіжних карток та здійснення з ними операцій, у тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України, прийнятими на виконання вимог законів України.

Вид платіжної картки, що емітується банком, тип її носія ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї в графічному виді, визначаються платіжною організацією відповідної платіжної системи, в якій ця картка застосовується.

Обов'язковими реквізитами, що наносяться на платіжну картку, є реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента.

Платіжні картки внутрішньодержавних платіжних систем повинні містити ідентифікаційний номер емітента, визначений в порядку, встановленому Національним банком України.

Національний банк України веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів банків - емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем.

Еквайринг у межах України здійснюється виключно юридичними особами - резидентами, що уклали договір з платіжною організацією.

У межах України переказ за операціями, які ініційовані із застосуванням платіжних карток, виконується тільки у грошовій одиниці України.

Видача готівки через банківські автомати в межах України здійснюється в національній валюті, а через банківські автомати уповноважених банків-емітентів - у валюті рахунка платіжної картки.

Банки-резиденти, які емітують платіжні картки, не мають права укладати договори про розповсюдження емітованих ними платіжних карток з іншими суб'єктами підприємницької діяльності.

Банки - члени платіжних систем, якщо це не суперечить правилам відповідної платіжної системи, можуть укладати договори з іншими банками-резидентами, що не є членами цих платіжних систем, про видачу останніми готівкових коштів за платіжними картками через власні каси або банківські автомати.

Платіжні організації небанківських платіжних систем - нерезиденти можуть укладати з банками-резидентами та небанківськими фінансовими установами-резидентами угоди про розповсюдження серед клієнтів таких фінансових установ платіжних карток цих систем, видачу готівкових коштів за ними, а також з торгівцями про приймання ними платіжних карток цих систем для проведення розрахунків за надані ними товари чи послуги.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно в документарній формі.

Згідно з Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством.

Ініціювання переказу проводиться шляхом:

1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа;

2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі;

3) подання ініціатором до відповідної установи - члена платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу;

4) використання держателем спеціального платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі;

5) подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні;

6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання.

Клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу. Платіжна вимога застосовується у випадках, коли ініціатором переказу виступає стягувач або, при договірному списанні, отримувач.

Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Платіжна вимога-доручення подається отримувачем коштів безпосередньо до платника. Доставка платіжної вимоги-доручення до платника може здійснюватися банком, що обслуговує отримувача коштів, через банк, що обслуговує платника, а також за допомогою засобів зв'язку.

Стягувач має право подавати розрахункові документи, що ініціюють переказ з рахунка банку-резидента, відкритого в Національному банку України, безпосередньо до Національного банку України.

При використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором. Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв'язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України.

Обслуговуючий платника банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка платника і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання тільки в разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність та достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому Національним банком України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника.

Обслуговуючий отримувача банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо), що містяться в розрахунковому документі, та зараховувати кошти на рахунок отримувача виключно у разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів для встановлення належного отримувача цих коштів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу, покладається на банк, що обслуговує отримувача.

У разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.

Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту.

Порядок визначення залишку коштів встановлюється Національним банком України.

У разі недостатності на рахунку платника коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.

Незалежно від особи ініціатора банки України не ведуть облік розрахункових документів ініціаторів у разі відсутності (недостатності) коштів на рахунках платників, якщо інше не передбачено договором між банком та його клієнтом. У разі наявності договору невиконані розрахункові документи (повідомлення про їх надходження) банки зобов'язані передавати платникам - клієнтам цих банків з отриманням від них письмового посвідчення щодо їх вручення.

Сума переказу, що обліковується в банку, який обслуговує отримувача, до настання дати валютування не може бути об'єктом примусового списання, що застосовується до отримувача.

Ініціювання клієнтом банку переказу в інтересах третіх осіб може здійснюватися у випадках, передбачених законодавством.

Детальний порядок здійснення безготівкових розрахунків в національній валюті в Україні, у тому числі розрахунків за акредитивами та розрахунків під час заліку взаємної заборгованості, визначений Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. N 22.

Розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється банками на договірній основі. Відповідно до статті, що коментується, договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов'язки сторін та відповідальність за їх невиконання, а також умови припинення договору. Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті форму та зміст такого договору банк розробляє самостійно, відповідно до вимог, встановлених законодавством.