Мы ВКонтакте

Стаття 352. Страхування у сфері господарювання

1. Страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

2. Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).

3. Суб'єкти господарювання з метою страхового захисту їх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством.

Коментар:

1. В умовах соціально-економічної нестабільності більшість населення відчуває потребу в матеріальній підтримці у випадках втрати здоров'я, працездатності, роботи, а також у випадку втрати чи пошкодження майна. Страхові фонди, що мають забезпечувати такого роду виплати, створюються державою і є фондом державного соціального страхування. Однак виплати з такого фонду тільки частково, не повною мірою забезпечують відшкодування тих чи інших втрат громадян. Потреба суспільства в додатковому джерелі відшкодування можливих надзвичайних витрат здійснюється за допомогою страхування.

У ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування розглядається як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Будучи видом людської (суспільно корисної) діяльності, страхування не зводиться до простої сукупності дій. Воно складається з пов'язаних і послідовних підприємницьких заходів (дій), спрямованих до єдиної мети, і являє собою страхову діяльність. Страхова діяльність багатогранна і складається з різних дій, операцій і вчинків.

Саме в такому розумінні розглядає страхування коментована стаття - як вид економічної діяльності.

Страхування вирізняється ознаками, що характеризують його специфічність.

По-перше, для категорії страхування характерна надзвичайність подій, тобто прив'язаність страхування до наслідків страхового випадку, що відбувся, до страхового ризику.

Надзвичайність як ознака страхування включає в себе, з одного боку, - випадковий характер настання руйнівних подій, коли жодна із сторін не могла вплинути на розвиток подій, з іншого боку - наявність певного ризику, тобто характеризується ймовірністю настання чи не настання страхових подій. Окрім того, вказана ознака включає в себе надзвичайний характер наслідків страхового випадку, як то: руйнування майна, смерть тощо. Питання про страховий ризик буде розглянуто нижче при характеристиці ознак договору страхування. Тільки керуючись цією ознакою, можна відмежувати страхування від деяких інших явищ, близьких до нього за своєю природою.

По-друге, характерною ознакою страхування є створення централізованого страхового фонду цільового призначення, що формується за рахунок децентралізованих внесків учасників страхування. Оскільки кошти цього фонду використовуються серед страхувальників, розмір страхового внеску є часткою кожного з них у розкладці збитку. Використовуватись такий фонду може виключно за цільовим призначенням.

По-третє, ознакою страхування є оплатність відносин між суб'єктами страхування. У літературі висловлювалась думка про еквівалентність таких відносин, проте питання про визнання ознакою страхування еквівалентності відносин між страхувальником і страховою організацією з юридичної точки зору є дискусійним.

Відносини між сторонами договору страхування не можуть бути еквівалентними, оскільки еквівалентність передбачає рівність вартостей страхових платежів і страхових виплат, а в страхуванні, як правило, така рівність не прослідковується. Страхувальник завжди вносить платежі в розмірі, який не може співпадати з страховими виплатами, тому страхові правовідносини є оплатними, але ні в якому разі не можуть бути еквівалентними. Оплатність - істотна риса страхування, що відрізняє його від добродійності, примусовості та ін.

По-четверте, можна говорити про обмеження зобов'язання страховика розміром страхової суми чи розміром збитків як про визначальну ознаку страхування. Дійсно, в майновому страхуванні розмір страхового відшкодування не може перевищувати розмір заподіяних збитків, а в особистому страхуванні страхова сума при добровільному страхуванні встановлюється за згодою сторін, а при обов'язковому страхуванні розмір страхової суми встановлюється законом.

По-п'яте, страхуванню притаманна також специфічна мета, яка теж виступає як ознака страхування, а саме: забезпечити відновлення тих втрат, які страхувальник поніс в результаті настання страхового випадку.

Страхові послуги включають в себе страхування, перестрахування та діяльність страхових посередників.

Визначення страхування, що міститься в ч. 1 коментованої статті включає в себе поняття "страховий випадок". До юридичних фактів відносяться не лише дії осіб, до їх числа входять також явища природи, що певним чином впливають на суспільні відносини, як то - стихійне лихо, внаслідок якого стався нещасний випадок чи смерть застрахованого. У такому разі вони стають страховим випадком і тягнуть за собою зміну чи припинення страхових правовідносин.

Чинне законодавство дає легальне визначення поняття страхового випадку у ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування". Проте таке визначення є неповним, а тому, вказавши на характерні ознаки страхового випадку, необхідно його доповнити. По-перше, страховий випадок - це подія, що наносить шкоду, породжує певні правові наслідки. По-друге, це подія, яка сталася в житті застрахованої особи. Крім того, страховим випадком може виступати лише подія, яка на момент виникнення страхового правовідношення ще не настала або, щодо якої сторонам страхового правовідношення не відомо і не може бути відомо, чи настане вона взагалі в межах строку дії страхового правовідношення. А якщо настання цієї події невідворотне (наприклад, смерть застрахованого при страхуванні на дожиття), то сторони не знають і не можуть знати, коли саме подія настане. По-четверте, страховий випадок - це подія, яка передбачена договором страхування або законом, що встановлює умови обов'язкового страхування, і з якою пов'язується виникнення у страховика обов'язку здійснити страхову виплату.

Підсумовуючи вищесказане, можна дати наступне визначення страхового випадку. Страховий випадок - це подія, яка передбачена договором або законом, яка сталася після виникнення страхових правовідносин або невідома сторонам на момент їх виникнення і з настанням якої у страховика виникає обов'язок здійснити виплату страхової суми.

По відношенню до конкретних видів страхування страховий випадок являє собою сукупність певних обставин, наявність яких породжує суб'єктивні права та обов'язки. Таким чином, страховий випадок - це сукупність юридичних фактів.

Законодавство визначає широке коло обставин, які є страховими випадками, і залежать ці обставини від групи і виду страхування. У більшості своїй це обставини непереборної сили, проте в особистому страхуванні вони мають інший характер.

В особистому страхуванні страховими випадками є у накопичувальних видах страхування: дожиття застрахованої особи до певного віку, досягнення пенсійного віку чи настання в житті застрахованої особи іншої події, як то: одруження, народження дитини тощо або смерть застрахованої особи, а також в окремих видах страхування - захворювання; у ризикових видах страхування - загибель або смерть застрахованої особи чи втрата працездатності, одержання застрахованим травми внаслідок нещасного випадку.

Що стосується поняття "страховий платіж" то у Законі України "Про страхування" страховою премією (страховим платежем, страховим внеском) визнається плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування (ст. 10). Платіж становить визначений грошовий внесок, який може бути внесений страхувальником одразу за весь строк страхування чи вноситися періодично.

В основі визначення розміру страхового внеску лежить складний економіко-математичний механізм побудови страхових тарифів (їх ще називають тарифною ставкою), які забезпечують фінансово-економічну стійкість страхових операцій і є основою формування страхового фонду.

2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті страхування поділяється на добровільне та обов'язкове.

Добровільне страхування як одна із форм страхування виникає лише на підставі договору між страхувальником і страховиком. Виходячи з положень законодавства кожен страховик формує загальні умови страхування щодо кожного з видів страхування, на які у нього є відповідна ліцензія. Ці загальні умови визначаються у правилах; конкретні умови здійснення страхування щодо даного страхувальника визначаються договором страхування.

У тому випадку, коли страховий захист тих чи інших об'єктів пов'язаний з інтересами не лише страхувальників, але і всього суспільства, держава встановлює обов'язкову форму проведення страхування. В обов'язковому страхуванні відносини між сторонами виникають на підставі сукупності юридичних фактів.

Виникнення конкретного правовідношення з обов'язкового страхування пов'язане зі складною юридичною підставою, що включає в себе послідовне настання таких юридичних фактів:

- факту наявності закону, що встановлює обов'язок особи здійснити страхування щодо себе або третіх осіб щодо належного їй майна;

- факту, що дозволяє відносити дану особу до категорії страхувальників або застрахованих осіб;

- факту укладення договору страхування (факту настання страхового випадку - для обов'язкового державного особистого страхування).

Особлива зацікавленість держави, як виразника інтересів суспільства, в обов'язковому страхуванні обумовлює те, що одним із фактів, які породжують виникнення відносин обов'язкового особистого страхування, є виключно нормативні акти, прийняті органом законодавчої влади.

Так, зокрема, на законодавчому рівні визначаються: перелік об'єктів, що підлягають страхуванню, перелік страхових подій, винятки зі страхових подій, максимальні страхові тарифи та мінімальні страхові суми, рівень (норми) страхового забезпечення, основні права та обов'язки сторін, інші питання.

Проте процедура обов'язкового страхування, тобто порядок та умови його проведення, регулюється рядом підзаконних нормативно-правових актів вищих органів влади та управління. При цьому, наприклад, порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування працівників, умови праці яких пов'язані з підвищеним ризиком для їх здоров'я та життя або інших осіб, чиє життя та здоров'я потребує підвищеного захисту з інших міркувань (скажімо, захист інтересів держави), затверджуються відповідними постановами Кабінету Міністрів України, які практично відрізняються лише визначеним розміром страхових сум, що підлягають сплаті, та назвою відповідного органу державної влади і управління.

Договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах:

- страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу);

- страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації будь-якого транспортного засобу або одного з транспортних засобів, зазначених у договорі, особою, вказаною в договорі страхування (договір II типу);

- страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі (договір III типу).

Як видно з вищевказаного, страхувальниками виступають власники або законні володільці транспортного засобу чи кількох транспортних засобів.

Обов'язковому страхуванню в ролі застрахованих підлягають особи, умови праці яких пов'язані з підвищеним ризиком для їх життя та (або) здоров'я, або чиє життя та здоров'я потребує підвищеного захисту з інших міркувань.

Таким чином, підставою виникнення правовідносин з обов'язкового страхування між страховиком і страхувальником є фактичний склад.

Обов'язкове страхування характеризується своїми специфічними рисами, що відрізняє його від добровільної форми страхування.

По-перше, обов'язкове страхування встановлюється законом, відповідно до якого страхувальник зобов'язаний передати на страхування відповідні об'єкти, а страховик надати страхову послугу.

Другою рисою обов'язкового страхування є охоплення страхуванням повністю усіх вказаних у законі суб'єктів, або, як її ще називають, "універсальність", згідно з якою всі особи, що відповідають вказаним у законі ознакам, повинні бути застраховані.

Третя риса - безстроковість обов'язкового страхування. Дійсно, страховий захист особи здійснюється з моменту, коли вона набула рис страхувальника (наприклад, є власником транспортного засобу) або застрахованої особи (наприклад, прийнята на роботу), і навіть у тому випадку, якщо це сталося після вступу в силу закону, згідно з яким особа підлягає страхуванню, і продовжує існувати аж до того моменту, коли припиняться обставини, що були підставою для страхування.

Таким чином, правовідношення по обов'язковому страхуванню виникає і продовжує існувати без обмеження його будь-яким строком, на відміну від добровільного страхування, що, як правило, є строковим.

Ще однією рисою обов'язкового страхування є чітка визначеність страхового відшкодування, страхової суми, що встановлюється на законодавчому рівні і не може бути змінена за домовленістю сторін. Оскільки умови страхування визначаються на імперативному рівні, на відміну від добровільного страхування, де внески, як правило, залежать від страхової суми, в обов'язковому страхуванні розмір страхової суми встановлюється на рівні закону і не залежить від страхових внесків. Окрім того, якщо у добровільному страхуванні страховик не може в односторонньому порядку змінити умови страхування, то в обов'язковому навпаки - законодавець може змінювати ці умови на свій розсуд.

Підсумовуючи вищесказане, обов'язкове страхування можна визначити як сукупність комплексних правовідносин щодо охорони майнових інтересів громадян, в яких страховик зобов'язаний надати страхову послугу, а страхувальник передати на страхування об'єкти на умовах, що визначені законом та договором.

У залежності від того, з майновими чи немайновими правами особи пов'язаний об'єкт страхування, кожна форма страхової діяльності може мати такі класифікаційні групи:

- страхування майнових благ (майнове страхування);

- страхування таких немайнових благ, як життя, здоров'я та працездатність особи (особисте страхування);

- страхування відповідальності, де об'єктом страхування виступає відповідальність перед третіми фізичними і юридичними особами, яким може бути спричинена шкода (збиток) внаслідок будь-яких дій чи бездіяльності страхувальника.

До кола правовідносин, що виникають з особистого (добровільного) страхування, входять такі основні підгрупи, що в свою чергу діляться на види:

- правовідносини зі страхування життя;

- правовідносини зі страхування від нещасних випадків;

- правовідносини з медичного страхування.

Специфічним видом особистого страхування є медичне страхування, що виникає як результат реалізації соціальної необхідності в захисті громадянина від ризику втрати здоров'я. Об'єктом медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Щодо суб'єктів, то ними виступають, як правило, громадяни-страхувальники, страхові медичні організації та медичні заклади.

В Україні не запроваджено обов'язкового медичного страхування, натомість добровільне розвивається, "незважаючи" на неврегульованість таких відносин у законодавстві.