Мы ВКонтакте

Стаття 413. Особливості здійснення господарської діяльності в санітарно-захисних та інших охоронних зонах, на територіях і об'єктах, що особливо охороняються

1. Господарська діяльність у санітарно-захисних, водоохоронних зонах, зонах санітарної охорони та інших охоронних зонах здійснюється з урахуванням правового режиму таких зон, що встановлюється законом.

2. Господарська діяльність на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду України, курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших територіях і об'єктах, віднесених законодавством до таких, що особливо охороняються, здійснюється відповідно до вимог правового режиму цих територій і об'єктів, встановлених законом та іншими законодавчими актами.

3. Законом встановлюються додаткові вимоги щодо здійснення господарської діяльності та соціальних гарантій працюючих на територіях, радіоактивно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Коментар:

1. Спеціальний режим господарювання запроваджується чинним законодавством України в охоронних зонах, які створюються навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, а також для зменшення їх негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об'єкти, довкілля в цілому, та на територіях, що мають цінне історичне та природне значення з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів. Не даючи загального визначення охоронних зон, законодавець визначає їх види у ч. 1 ст. 413 Кодексу, залишаючи такий перелік відкритим.

Згідно з чинним законодавством України до охоронних зон відносять:

• санітарно-захисні зони, які створюються навколо об'єктів, що є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови (ст. 114 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р.);

• водоохоронні зони, які встановлюються уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм для створення сприятливого режиму водних об'єктів (ст. 58 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р.);

• зони санітарної охорони, що створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності (ст. 113 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р.);

• охоронні зони, які встановлюються уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів (ст. 73 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р.);

• охоронні зони, які встановлюються уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній (ст. 75 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р.);

• охоронні зони, які встановлюються уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі (ст. 76 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р.);

• охоронні зони, що створюються навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів (ст. 112 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р.);

• охоронні зони, що створюються уздовж земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти (ст. 112 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р.);

• охоронні зони територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об'єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях (ст. 39 Закону України від 16.06.92 р. "Про природно-заповідний фонд"). У разі необхідності охоронні зони можуть установлюватися на територіях, прилеглих до окремих ділянок національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих територіях.

• зони охорони пам'яток (охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару); встановлюються з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них згідно зі ст. 32 Закону України від 08.06.2000 р. "Про охорону культурної спадщини". Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини;

• округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони; це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту і встановлюється з метою збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забрудненню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів згідно з Законом України від 05.10.2000 р. "Про курорти";

• інші охоронні зони визначенні чинним законодавством України.

Спеціальний режим господарювання запроваджується в охоронних зонах низкою законів: Земельним кодексом України від 25.10.2001 р., Законами України: "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.91 р., "Про природно-заповідний фонд" від 16.06.92 р., "Про залізничний транспорт" від 04.07.96 р., "Про електроенергетику" від 16.10.97 р., "Про гідрометеорологічну діяльність" від 18.02.99 р., "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 р., "Про курорти" від 05.10.2000 р. та ін.; а також підзаконними нормативно-правовими актами: постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.99 р. N 2262 "Про затвердження Порядку встановлення охоронних зон навколо об'єктів, призначених для гідрометеорологічних спостережень та інших видів гідрометеорологічної діяльності, та режиму їх використання", наказом Міністерства транспорту України від 29.03.2004 N 251 "Про затвердження Правил технічної експлуатації річкових портових гідротехнічних споруд" та ін.

При здійсненні господарської діяльності в межах режиму охоронних зон для суб'єктів господарювання встановлюються певні обмеження та заборони.

У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об'єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені.

Режим охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається з урахуванням характеру господарської діяльності на прилеглих територіях, на основі оцінки її впливу на навколишнє природне середовище. В охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об'єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється на основі екологічної експертизи, що проводиться в порядку, встановленому законодавством України.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини. Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини. За проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам'ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, штраф у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян згідно зі ст. 44 Закону України від 08.06.2000 р. "Про охорону культурної спадщини".

У межах округу санітарної охорони забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів. Для курортів, які використовують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі тощо), встановлюються округи гірничо-санітарної охорони. Округ санітарної охорони поділяється на три зони: першу - зону суворого режиму, другу - зону обмежень, третю - зону спостережень. У рамках кожної з цих зон вводиться ряд обмежень для суб'єктів господарювання (ст. 31 - 33 Закону України від 05.10.2000 р. "Про курорти").

2. Частина 2 ст. 414 Кодексу приділяє увагу територіям та об'єктам, що особливо охороняються. До них належать території та об'єкти природно-заповідного фонду України, курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні та інші території і об'єкти, віднесені законодавством до таких, що особливо охороняються.

Спеціальний режим господарювання на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду має певні особливості. Він встановлюється Законом України від 25.06.91 р. "Про охорону навколишнього природного середовища", Законом України від 16.06.92 р. "Про природно-заповідний фонд України", іншими законодавчими актами і запроваджується з метою збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду шляхом додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз.

Територія (ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами), на якій запроваджується такий режим, як правило, повністю вилучається з господарського використання і надається відповідним установам (природний заповідник, національний природний парк, ботанічний сад, дендрологічний парк, зоологічний парк, парк-пам'ятник садово-паркового мистецтва). Такий режим може запроваджуватися і без вилучення земельної ділянки (регіональний ландшафтний парк, заказник, пам'ятник природи, заповідне урочище). У цьому випадку власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є Міністерство охорони навколишнього середовища України. Для забезпечення державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду можуть створюватися спеціальні підрозділи центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та його органів на місцях. Згідно зі ст. 12 Закону України від 16.06.92 р. "Про природно-заповідний фонд України" управління природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, регіональними ландшафтними парками, а також ботанічними садами, дендрологічними парками і зоологічними парками загальнодержавного значення здійснюється їх спеціальними адміністраціями. Спеціальні адміністрації можуть створюватися також для управління ботанічними садами, дендрологічними парками, зоологічними парками місцевого значення та парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва за рішенням органів, у віданні яких вони перебувають. Управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об'єкти. Допускається участь об'єднань громадян в управлінні територіями та об'єктами природно-заповідного фонду.

Спеціальний режим господарювання носить обмежений характер, оскільки в більшості випадків обмежує ту чи іншу господарську діяльність на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду.

На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Згідно зі ст. 16 Закону України від 16.06.92 р. "Про природно-заповідний фонд України" на території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти, а саме:

- будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар'єру над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що перевищують установлені нормативи;

- геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів;

- мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємкість угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень.

Особливістю такого режиму є те, що згідно з чинним законодавством для більшості об'єктів та територій природно-заповідного фонду установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням. Таке зонування є обов'язковим для біосферних заповідників (поділяється на заповідну зону, буферну зону та зону антропогенних ландшафтів); національних природних парків (поділяється на заповідну зону, зону регульованої рекреації, зону стаціонарної рекреації, господарську зону); ботанічних садів (поділяється на експозиційну, наукову, заповідну, адміністративно-господарську); зоологічних парків (поділяється на експозиційну, наукову, рекреаційну, господарську). Зонування також може проводитися на території регіональних ландшафтних парків з урахуванням вимог, встановлених для територій національних природних парків, на території дендрологічних парків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва відповідно до вимог, встановлених для ботанічних садів.

Господарська діяльність, що не суперечить цільовому призначенню території, не порушує природний розвиток процесів та явищ або не створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти, дозволяється тільки в окремих зонах визначених законом. Так, для більшості об'єктів та територій природно-заповідного фонду така діяльність дозволяється в господарській (для національних природних парків та зоологічних парків) чи адміністративно-господарській зоні (для ботанічних садів), зоні антропогенних ландшафтів (для біосферних заповідників) та в інших зонах, визначених законом.

Згідно з Законом України від 25.06.91 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей. У межах курортних і лікувально-оздоровчих зон забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні якості і санітарний стан території, що підлягає особливій охороні. Оголошення природних територій курортними і лікувально-оздоровчими зонами здійснюється Верховною Радою України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а їх природоохоронний режим визначається відповідно Кабінетом Міністрів України та Урядом Автономної Республіки Крим згідно з законодавством України.

Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.

На території рекреаційних зон забороняються:

а) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням;

б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.

Режим використання цих територій визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими Радами відповідно до законодавства України та Автономної Республіки Крим.

Спеціальний режим господарювання на курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних територіях запроваджується Законами України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.91 р., "Про курорти" від 05.10.2000 р. та іншими законодавчими актами. Такий режим запроваджується з метою забезпечення використання для лікування і оздоровлення людей природних лікувальних ресурсів, природних територій курортів, які є надбанням народу України, та для їх охорони.

Особливості провадження господарської діяльності на цих територіях:

1) з метою організації діяльності курортів юридичні та фізичні особи використовують спеціально визначені природні території, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань;

2) родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, надаються у користування юридичним і фізичним особам для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Підземні лікувальні мінеральні води можуть використовуватися для промислового розливу;

3) Спеціальне використання природних лікувальних ресурсів здійснюється за плату відповідно до Кодексу України про надра від 27.07.94 р. Нормативи плати за користування природними лікувальними ресурсами та порядок її справляння встановлюються Кабінетом Міністрів України;

4) розробка родовищ підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальним дозволом на користування надрами в порядку, визначеному законодавством України;

5) мінеральні води, лікувальні грязі, що належать до природних лікувальних ресурсів, видобуваються в обсягах, ліміт яких затверджується Державною комісією України по запасах корисних копалин. Якість природних лікувальних ресурсів регламентується спеціальним медичним (бальнеологічним) висновком, який визначає кондиційний склад корисних і шкідливих для людини компонентів;

6) видобуток, підготовка, переробка та використання підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюються згідно із затвердженими проектами та встановленими центральним органом виконавчої влади з геології та використання надр квотами. Відповідальність за недотримання затверджених проектами умов і встановлених квот покладається на суб'єкта підприємницької діяльності, який одержав у центральному органі виконавчої влади з геології та використання надр спеціальний дозвіл на використання надр з метою експлуатації родовищ корисних копалин;

7) забороняється будівництво на курортах нових і розширення діючих промислових підприємств та інших об'єктів, не пов'язаних безпосередньо із задоволенням потреб відпочиваючих і місцевого населення, потреб курортного та житлового будівництва, або таких, що можуть негативно впливати на природні лікувальні фактори.

Управління у сфері діяльності курортів здійснюють Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

3. Частина 3 ст. 413 Кодексу вказує на те, що законом встановлюються додаткові вимоги щодо здійснення господарської діяльності та соціальних гарантій працюючих на територіях, радіоактивно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Спеціальний режим господарювання на територіях, радіоактивно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлюється Законом України від 27.02.91 р. "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" з метою зменшення дії радіоактивного опромінення на здоров'я людини та на екологічні системи.

До територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, в межах України належать території, на яких виникло стійке забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами понад доаварійний рівень, яке з урахуванням природно-кліматичної та комплексної екологічної характеристики конкретних територій може призвести до опромінення населення понад 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік і яке потребує вжиття заходів щодо радіаційного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на необхідність обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної господарської діяльності згідно зі ст. 1 Закону України від 27.02.91 р. "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зазначена територія поділяється на чотири зони в залежності від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров'я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин: зону відчуження; зону безумовного (обов'язкового) відселення; зону гарантованого добровільного відселення; зону посиленого радіоекологічного контролю.

Землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення виводяться з господарського обороту, відмежовуються від суміжних територій і переводяться до категорії радіаційно небезпечних земель. У таких зонах забороняється:

- здійснення діяльності з метою одержання товарної продукції без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

- вивезення за межі зон без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи землі, глини, піску, торфу, деревини, а також заготівля і вивезення рослинних кормів, лікарських рослин, грибів, ягід та інших продуктів побічного лісокористування, за винятком зразків для наукових цілей;

- ведення сільськогосподарської, лісогосподарської, виробничої та іншої діяльності, а також будівництво без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

- будь-яка інша діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

У зоні гарантованого добровільного відселення забороняється:

- будівництво нових, розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов'язаних із забезпеченням радіоекологічного, соціального захисту населення, а також умов його життя та праці;

- будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію;

- внесення пестицидів, гербіцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу відповідних органів Кабінету Міністрів України.

У зоні посиленого радіоекологічного контролю забороняється:

- будівництво санаторіїв, піонерських таборів, баз і будинків відпочинку, а також будівництво нових підприємств, які шкідливо впливають на здоров'я населення і навколишнє середовище;

- будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію;

- внесення пестицидів, гербіцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу відповідних органів Кабінету Міністрів України.

Згідно зі ст. 20 Закону України від 27.02.91 р. "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" державний контроль за додержанням правового режиму в зонах, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється обласними Радами, їх виконавчо-розпорядчими органами, а також уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством України. Органом, відповідальним за здійснення державного контролю за додержанням правового режиму зони відчуження, є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.