Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Коментар:

1. Принцип змагальності є одним з основних принципів судочинства, який закріплений у п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України. Зазначений принцип є правилом, відповідно до якого особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Принцип змагальності

поширює також свою дію на інших осіб, що беруть участь у справі, і вони зобов'язані доводити обставини, що мають значення для справи, на які посилаються у підтвердження своєї позиції. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів. Водночас розпорядження зазначеними правами відбувається під контролем суду.

Засади змагальності передбачають: 1) залежність дій суду від вимог позивача і заперечень відповідача, суд вирішує справу в обсязі вимог, заявлених сторонами; 2) можливість вільного використання засобів доказування; 3) право кожної сторони доводити факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення; 4) можливість надання сторонами додаткових доказів на пропозицію господарського суду.

Слід зазначити, що принцип змагальності у його класичному розумінні не передбачає ініціативи суду у зборі доказів на користь тієї чи іншої сторони у випадку, коли доказів, наданих сторонами, недостатньо для вирішення справи. Але ст. 38 цього Кодексу встановлено правило, відповідно до якого у випадку, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій, незалежно від їх участі у справі, документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо у місці їх знаходження.

2. Частиною 2 коментованої статті передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Поняття "докази" визначається ст. 32 цього Кодексу. Відповідно до неї доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Закон визначає види доказів: письмові, речові, висновки експертів, пояснення сторін або інших осіб, що беруть участь у процесі. Відповідно до ст. 33 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. При цьому ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

3. Частиною 3 коментованої статті закріплене правило, відповідно до якого з метою реалізації принципу змагальності господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи.