Мы ВКонтакте

Стаття 5. Основні положення досудового врегулювання господарського спору

Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Частину другу виключено

Порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

Частину четверту виключено

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно.

 

Коментар:

1. Частина 1 коментованої статті встановлює загальні засади досудового врегулювання господарських спорів. За Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-2/2002 встановлено, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. З огляду на необхідність підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Отже, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, на підставі власних інтересів його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Конституційний Суд України зробив висновок, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина

України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Тож із тексту коментованої статті можна відокремити два юридичних факти, з яких випливає необхідність досудового врегулювання спору, — це договір і вказівка закону.

Щодо останніх випадків, то слід враховувати, що Господарський кодекс України та деякі інші підзаконні акти (Статут водного транспорту та ін.) зберегли таку процедуру. Проте сьогодні застосування досудового порядку врегулювання спору має обов'язковий характер для суб'єктів господарювання, які у своєї діяльності пов'язані зі залізничним перевезенням та відповідно дотримуються вимог Статуту залізниць України.

2. Частиною 2 коментованої статті встановлено, що сторони у господарських відносинах можуть використовувати порядок досудового врегулювання спору, встановлений як цим Кодексом, так й іншими спеціальними нормами, які регулюють специфічні господарські правовідносини.

Частиною 3 законодавцем встановлено коло спорів, до яких сторони у господарських правовідносинах позбавлені права застосовувати вимоги досудового врегулювання спору. Перелік спорів, визначений у коментованій частині, є вичерпним.