Мы ВКонтакте

Стаття 111(7). Межі перегляду справи в касаційній інстанції

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

 

Коментар:

1. Під межами розгляду справи судом касаційної інстанції мається на увазі обсяг, у якому проводиться перевірка рішення (постанови) суду. Судовий контроль має свої стадії, визначені процесуальним законодавством. Кожна стадія судового контролю має відповідну цій стадії компетенцію, яка визначає межі повноважень певної судової інстанції.

Оскільки касаційна інстанція здійснює судовий контроль за рішеннями, що набрали законної сили, то ця стадія судового кон­тролю має відрізнятися і відрізняється межами своєї компетенції від попередньої стадії — апеляційного контролю. Розгляд справи у касаційній інстанції — це стадія, яка здійснює перевірку права, на відміну від перевірки фактів, яку здійснює судовий контроль на апеляційній стадії. На момент набрання судовим рішенням закон­ної сили всі факти мають бути встановлені, отже, вища інстанція може лише оцінювати чи правильно суд оцінив встановлені факти з погляду права, а також здійснювати перевірку, чи не порушувалися норми процесуального права під час розгляду справи у попередніх судових інстанціях. Отже, касаційна інстанція діє виключно в межах своєї компетенції, яка визначена цією статтею.

2. Важлива умова вказана у ч. 2 ст. 111-7 цього Кодексу. Вона визначає основний принцип, закладений в основу коментованої норми, він полягає в тому, що касаційна інстанція у процесі судового контролю не має права виходити за межі тих фактів, які були встановлені у судах попередніх інстанцій.

Касаційна інстанція не може вважати доказаними будь-які обста­вини, які суд першої або апеляційної інстанції не прийняв до уваги або відкинув, не може вирішувати питання щодо оцінки того чи іншого доказу. Крім того, в касаційній інстанції не можна перевіря­ти будь-які докази або надавати нові докази, які не були предметом розгляду у суді першої або апеляційної інстанції. Водночас касаційна інстанція перевіряє правильність застосування норми закону до тих чи інших обставин, які встановлені судом на основі фактів, вивчених у судових рішеннях. Якщо суд, який прийняв рішення, неправильно застосував норму права до встановлених фактів або юридичного складу, суд каса­ційної інстанції може відмінити рішення і прийняти нове рішення на підставі норми закону, яка має регулювати певні, встановлені в судах нижчої інстанції, правовідносини. Якщо буде встановлено, що судами першої або апеляційної інстанції неповно вивчені фактичні обставини справи, які мають значення для прийняття рішення по суті, або прийнято рішення щодо третіх осіб, які не брали участі у справі, то суд касаційної інстанції відміняє рішення, що оскаржується, і передає спір на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому у своїй постанові суд касаційної інстанції визначає, які дії необхідно здійснити під час нового розгляду судового спору. Ці дії мають бути направлені виключно на встановлення обставин, які належать до предмета доказування і не були встановлені у рішенні, що оскаржується, або постанові суду апеляційної інстанції (роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України"). Порушення норм процесуального права, які тягнуть за собою відміну судового рішення, прямо передбачені у ч. 2 ст. 111-10 цього Кодексу.

3. На стадії розгляду касаційної скарги (подання) не приймаються і не розглядаються вимоги, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції. Це правило ґрунтується на основних конституційних принципах судочинства: законності і рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Учасники процесу, реалізуючи своє право на позов, звертаються до суду з визначеними позовними ви­могами. Ці вимоги мають бути обґрунтовані доказами і суд повинен забезпечити доступність та розуміння пред'явлених вимог іншій стороні, яка є відповідачем в суді. Якщо у суді першої інстанції вимоги не пред'являлися, а у касаційному провадженні заявляються нові вимоги, то, фактично, сторона пред'являє новий позов, який має розглядатися в суді першої інстанції і не може бути предметом судового контролю, оскільки перша інстанція не розглядала цих вимог і не встановлювала їх відповідність фактичним обставинам справи. Оскільки касаційна інстанція покликана здійснювати судовий контроль, а не прийняти первісне рішення, тому заява нових вимог на цій стадії недопустима.