Мы ВКонтакте

Стаття 111(15). Право на звернення про перегляд судових рішень господарських судів

Сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право подати заяву про перегляд судових рішень господарських судів після їх перегляду в касаційному порядку.

Заява про перегляд судового рішення в господарських справах з мотивів, передбачених пунктом 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.

Не може бути подана заява про перегляд ухвал суду касаційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до заяви про перегляд судового рішення, ухваленого за наслідками касаційного провадження.

 

Коментар:

Винятковість стадії повторної касації пов'язана з вичерпним переліком підстав для провадження у Верховному Суді України з оскарження постанов чи ухвал Вищого господарського суду України. Отже, Судова палата у господарських справах Верховного Суду Ук­раїни переглядає у касаційному порядку постанови чи ухвали Вищого господарського суду України у випадках, коли вони оскаржені:

1) з мотивів застосування Вищим господарським судом України за­кону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України. У цьому випадку касаційна скарга до Верховного Суду Украї­ни обов'язково має містити посилання на те, що Вищим господарським судом України при прийнятті постанови або ухвали було застосоване законодавство (закон чи інший нормативно-правовий акт), який не відповідає Основному Закону України. Це зумовлено тим, що згідно зі ст. 8 Конституції України саме Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідним доказом того, що закон чи інший нормативно-право­вий акт суперечить Конституції України, є рішення Конституційного Суду України про визнання того чи іншого закону (іншого норматив­но-правового акта) таким, що не відповідає нормам та положенням Основного Закону України.

Слід зауважити, що Конституційний Суд України належить до системи судоустрою України та має виключні повноваження визна­чити відповідність, конституційність певних норм, положень закону. Діяльність Конституційного Суду України грунтується на підставі Закону України від 16 жовтня 1996 р. "Про Конституційний Суд України", яким визначені підстави (коло суб'єктів звернення) звер­нення до суду щодо визначення відповідності Конституції України (конституційності) нормативних актів;

2)  у разі їх невідповідності рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права. У касаційній скарзі, що подається з цієї підстави, має бути зазначене ріїпення Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації, якому постанова або ухвала, що оскаржується, не відповідає.

Водночас існує обмеження. Невідповідність має стосуватися тільки застосування норм матеріального права. Це може полягати у тому, що при прийнятті постанови не був застосований закон, який треба було застосувати, чи застосований помилково іншій, або той, який не набрав чинності чи скасований, судом була неправильно витлумачена матеріальна норма права, тобто неправильно з'ясована її суть;

3)  у зв'язку з виявленням різного застосування Вищим господарським судом України одного й того самого положення закону чи іншого нормативно-правового акта в аналогічних справах, тобто коли касаційна скарга містить посилання на наявність неоднакового застосування Вищим господарським судом України однієї й тієї самої норми права або положення закону (іншого нормативно-правового акта).

Ця підстава зумовлена дією принципу верховенства права, що закріплений ст. 8 Конституцією України. Згідно із Законом України "Про судоустрій України" завданням суду є здійснення правосуддя на засадах верховенства права, з метою забезпечення захисту гаран­тованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, суди повинні у своїй діяльності дотри­муватися судової практики, однаково застосовуючи норми права при розгляді аналогічних справ (спорів). Верховний Суд України як найвищий судовий орган відповідно до ст. 47 Закону України " Про судоустрій України" забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Саме перегляд справ за підставами неоднакового застосування судом (судами) однієї й тієї самої норми права або положення закону (іншого нормативно-правового акта) забезпечує реалізацію цього повноваження Верховного Суду України шляхом можливості додаткової перевірки судових актів;

3-1) з мотивів невідповідності постанов чи ухвал міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Касаційна скарга, що подається з цієї підстави, має містити посилання на ст. 9 Конституції України, згідно з якою чинні міжна­родні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Водночас має бути зазначений міжнародний договір, якому суперечить прий­нята постанова чи ухвала, а також відповідний закон України, яким дана згода на обов'язковість міжнародного договору;

4) на підставі визнання постанов чи ухвал міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що пору­шують міжнародні зобов'язання України. Право особи на звернення за захистом своїх прав і свобод до міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, закріплено у ч. 4 ст. 55 Конституції України. Так, міжнародними судовими установами, юрисдикція яких виз­нана Україною, є Європейський Суд з прав людини, Міжнародний суд ООН, Економічний суд СНД.

Європейський Суд з прав людини (EuropeanCourtonHumanRights) був утворений у 1959 p. відповідно до Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. як орган, покликаний розглядати індивідуальні скарги громадян та неурядових організацій проти держав-учасниць, які порушили їх права. Конвенція про захист прав людини і основних свобод (далі — Конвенція) є міжнародним договором, що діє в рамках Ради Європи та має на сьогодні 41 державу-учасницю. Україна, ратифі­кувавши Конвенцію (Закон України від 17 липня 1997 р. "Про ратифі­кацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції"), також визнала положення цього міжнародного договору частиною націо­нального законодавства та разом з іншими державами взяла на себе зобов'язання виконувати рішення Європейського Суду з прав людини у кожній справі, стороною якої вона є (ст. 46 Конвенції).

Право на звернення до Європейського Суду з прав людини може бути реалізовано особою за певних обставин. Конвенцією встановлена певна процедура звернення (обов'язкові вимоги до позивача, відпові­дача, строку подання, форми та змісту скарги, умов використання всіх національних засобів захисту). Подання скарги до Європейського Суду з прав людини не вимагає оплати судових витрат. Водночас треба зауважити, що Європейський Суд з прав людини не є апеляційною або касаційною інстанцією для судів України та не має повноважень скасовувати їх рішення. Європейський Суд з прав людини ухвалює рішення, у яких визнає факт порушення прав заявника або встанов­лює, що порушення прав не мало місця.

Також Верховною Радою України був прийнятий Закон України від 29 жовтня 2001 р. "Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини", на який Президентом України було накладено вето. Щодо Міжнародного суду ООН та Економічного суду СНД, то підвідомчість цих міжнародних судових установ обмежується розглядом спорів між державами як суб'єктами міжнародного публічного права. Ця підстава оскарження зумовлена тим, що законність як один з основних принципів судочинства передбачає: якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж встановлені законом Украї­ни, то застосовуються правила міжнародного договору. Водночас за цих підстав забезпечується право особи на виконання на території України рішень міжнародної судової установи. Слід зауважити, що перелік виняткових обставин, тобто підстав для перегляду адміністративних справ у порядку повторної касації у Верховному Суді України, є вичерпним.