Мы ВКонтакте

Стаття 124. Підсудність судам справ за участю іноземних суб'єктів господарювання

Підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

 

Коментар:

Згідно з вимогами статей 12—14 цього Кодексу, статей 38, 39 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", ст. 73 Закону України "Про міжнародне приватне право" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності, підлягають вирішенню господарськими судами України.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція суду по­ширюється на усі правовідносини, які виникають у державі, але завжди постає питання щодо розмежування компетенції з вирішення судових справ. При цьому, зважаючи на конститутивне значення спеціалізації, слід визначити поняття "господарська юрисдикція (підвідомчість)" як нормативно визначену компетенцію суду з вирішення справ у порядку господарського судочинства. Так, ч. 2 коментованої статті посилається на статті 12—17 цього Кодексу, якими визначається підвідомчість та підсудність справ за участю іноземних підприємств і організацій.

Відповідно до змісту статей 1,12 цього Кодексу спори за участю юридичних осіб (у тому числі іноземних підприємств та організацій) і громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, у тому числі спори, які виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, підвідомчі господарським судам.

Специфіка господарських спорів та покладених на господарський суд завдань полягає у тому, що господарський суд при здійсненні захисту прав та охоронюваних законом інтересів діє у порядку, вста­новленому законом для його органів.

Перевага цієї форми захисту прав іноземних суб'єктів госпо­дарської діяльності перед іншими формами базується на застосуванні принципу арбітражу та полягає у тому, що господарський суд при розгляді спору сприяє досягненню угоди між сторонами. Принцип арбітражу найбільш оптимально гарантує як встановлення істини у справі, так і облік в рамках закону господарських інтересів сторін. Принцип арбітражу означає також участь представників сторін у розгляді справи та прийняття щодо неї відповідної ухвали.

Розмежування компетенції між окремими ланками судової систе­ми і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм справ називають підсудністю. На відміну від юрисдикції, за якою розмежовується компетенція між різними органами щодо вирішення господарських справ, підсудність розмежовує компетенцію у тій самій сфері (щодо вирішення господарських справ), але вже між різними су­дами. Критеріями такого розмежування можна вважати: завдання суду щодо розгляду та вирішення справи; категорію справ; вказівку суду.

Оскільки міжнародне право не має норм, які розмежовують ком­петенцію судових органів різних держав, кожна держава самостійно, використовуючи неоднакові критерії, визначає межі компетенції власних установ юстиції. Підсудність поділяється на загальну та спеціальну. За­гальна підсудність полягає у тому, що національні суди компетентні роз­глядати міжнародний спір, а спеціалізована підсудність ототожнюється з національною територіальною юрисдикцією та означає встановлення суду, який володіє територіальною юрисдикцією, щодо певного спору. Отже, визначення підсудності спорів з "іноземним елементом" запози­чене з норм про внутрішню територіальну юрисдикцію.

Окрім правил встановлення підсудності, визначених статтями 13—17 ГПК України, Законом України "Про міжнародне приватне право", передбачені загальні правила підсудності судам України справ з інозем­ним елементом. Отже, компетенція господарських судів України щодо розгляду справ за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності визначається з урахуванням статей 75—77 зазначеного Закону.

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визна­чається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що у ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право". Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (ст. 75 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Необхідно враховувати, що господарські суди можуть приймати до свого провадження та розглядати справи за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи, крім випадків виключної підсудності.

У цьому разі мова йде про арбітражну угоду — це угода сторін про передачу до господарського суду (арбітражної інституції) всіх або деяких спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з конкретними правовідносинами, незалежно від того, мають вони договірний характер, чи ні. Особливості арбітражної угоди у тому, що визначити ідеальну форму досить важко, але легко встановити дефектну, безграмотну угоду. З цього приводу президія Вищого гос­подарського суду України у роз'ясненні "Про деякі питання прак­тики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" вказала, що домовленість про третейський суд має бути точною, інакше арбітражна угода не може бути виконана та відповідно спір буде розглядатися господарським судом.

Отже, серед суттєвих умов арбітражної угоди (юрисдикційний орган, вид арбітражу, коло спорів, які передаються на розгляд в арбіт­раж, місце для арбітражу adhoc) особливу увагу необхідно приділити правильній назві юрисдикційного органу або арбітражній інституції. Арбітражна угода є таким правовим інститутом, який містить у своєму складі як матеріально-правові, так і процесуально-правові елементи.

Сторони не мають права вирішувати підсудність шляхом укладення арбітражної угоди у випадках, коли встановлена виключна підсудність. Так, ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" перед­бачений перелік виключної підсудності, який не є вичерпним. Отже, підсудність судам є виключною: якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України; якщо спір пов'язаний з оформленням прав інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; якщо спір пов'язаний з реєст­рацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців; якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; в інших випадках, визначених законами України.

Господарські суди можуть приймати до свого провадження і розгляду справи, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи — відповідача.

Під місцем проживання фізичної особи — підприємця розгля­дається житловий будинок, квартира, інше приміщення, яке придатне для проживання у ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, пе­реважно або тимчасово, яке знаходиться за визначеною адресою, якою здійснюється зв'язок з фізичною особою — підприємцем, (ст. 1 Закону України від 15 березня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців")

Місцезнаходження юридичної особи розглядається законодавцем як адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Поняття "постійне місце проживання" та "постійне місцезнаходження" закріплені у ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Справи про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на те­риторії України, та в інших випадках, визначених законами України та міжнародним договором України, також можуть прийматися до свого провадження та розгляду господарськими судами.

3. Частина 3 коментованої статті закріплена у Законі України "Про міжнародне приватне право". Вона визначила право госпо­дарських судів розглядати справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо місцезнаходженням філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства чи організації є територія України та якщо іноземне підприємство чи організація має на території України нерухоме майно, щодо якого виник спір.

Іноземні суб'єкти господарської діяльності мають право на те­риторії України відкривати свої відокремлені підрозділи. Поняття "відокремлені підрозділи" до прийняття Господарського та нового Цивільного кодексів не мало місця у нормативно-правових актах. На сьогодні поняття "філії", "представництва" закріплені у ст. 95 ЦК України: філія — це відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза її місцезнаходженням, який здійснює всі або час­тину її функцій; представництво — це також відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза її місцезнаходженням, однак здійснює лише представництво і захист інтересів юридичної особи.

Визначення представництва іноземного суб'єкта господарської діяльності надано у ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації пред­ставництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженої наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України від 18 січня 1996 р. № ЗО представництво іноземного суб'єкта господарювання не є юридичною особою та не займається комерційною діяльністю. У всіх випадках воно діє за довіреністю іно­земного суб'єкта господарювання та виконує свої функції відповідно до чинного законодавства України.

Чинним законодавством не передбачена реєстрація відокремлених підрозділів юридичних осіб. Винятком є відокремлені підрозділи іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Підсудність спорів, однією зі сторін яких не є юридичні особи, а їх відособлені підрозділи, визначається залежно від того, чи уповнова­жені ці підрозділи здійснювати у господарському суді повноваження сторони у справі. Ці повноваження можуть бути зазначені у статуті, положенні або довіреності, але стороною у справі все ж є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ.

Право господарського суду розглядати справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо вони мають на території України нерухоме майно, щодо якого виник спір, закришене також ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право". Ця стаття від­носить спори щодо нерухомого майна, яке знаходиться на території України, до виключної підсудності.