Мы ВКонтакте

Стаття 51. Права та обов'язки сторін

1. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

2. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково, подати заперечення проти адміністративного позову.

3. Сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі.

4. Суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає основні диспозитивні права сторін в адміністративному процесі додатково до змагальних прав, що визначені у статті 49 КАСУ. Ці права відрізняють їхній процесуальний статус від статусу інших осіб, які беруть участь у справі.

2. Наділення сторін рівними диспозитивними правами спрямовано на реалізацію принципів рівності (стаття 10) та диспозитивності (стаття 11 КАСУ) в адміністративному судочинстві.

Поняття диспозитивних прав

3. Диспозитивні права - це можливості сторони, що визначені в законі, на свій розсуд розпоряджатися своєю позицією щодо предмета позову, тобто матеріально-правових вимог позивача до відповідача.

Диспозитивні права позивача

4. Позивач, крім права звернутися з позовом, має такі основні диспозитивні права:

1) відкликати позовну заяву з суду першої інстанції у будь-який час до закінчення судового розгляду (див. пункт 2 частини третьої статті 108, пункт 5 частини першої статті 155 КАСУ);

2) вимагати вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, зміни способу забезпечення позову, скасування заходів забезпечення позову (статті 117 - 118 КАСУ);

3) змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог протягом усього часу розгляду справи в суді першої інстанції (частина перша коментованої статті, стаття 137 КАСУ). Підстава адміністративного позову - обставини (юридичні факти) і норми права, які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з вимогами до іншої особи. Необхідність у зміні підстав позову настає тоді, коли в процесі розгляду справи встановлюється невідповідність між обставинами чи нормами права, якими обґрунтовано позов, і обставинами чи нормами, за якими вимога може бути задоволена. Предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача. Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не дають йому можливості задовольнити своїх інтересів. Розмір позовних вимог - це кількісна характеристика позовних вимог (наприклад, виражена у грошовій сумі). Реалізація права на зміну позову може мати наслідком заміну відповідача або залучення співвідповідача (співвідповідачів), третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Але в будь-якому разі зміна адміністративного позову не повинна тягнути за собою порушення правил підсудності;

4) відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду в суді першої інстанції, а також у суді апеляційної чи касаційної інстанції (у тому числі у Верховному Суді України під час провадження за винятковими обставинами) - до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (частина перша коментованої статті, статті 112, 136, 194, 219 КАСУ);

5) досягнути примирення в будь-який час до закінчення судового розгляду в суді першої інстанції, а також у суді апеляційної чи касаційної інстанції (у тому числі у Верховному Суді України під час провадження за винятковими обставинами) - до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (частина третя коментованої статті, статті 113, 136, 194, 219 КАСУ);

6) вимагати виконання судового рішення після набрання ним законної сили або у разі можливості його негайного виконання;

7) досягнути примирення у процесі виконання судового рішення, тобто відмовитися від примусового виконання або укласти мирову угоду (стаття 262 КАСУ).

5. Диспозитивні права позивача має також третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору (частина перша статті 54 КАСУ).

Диспозитивні права відповідача

6. Відповідач має такі основні диспозитивні права:

1) визнати адміністративний позов повністю або частково або не визнавати його, зокрема подати свої заперечення (частина друга коментованої статті, стаття 112, 136 КАСУ);

2) вимагати зміни способу забезпечення позову, скасування заходів забезпечення позову (статті 117 - 118 КАСУ);

3) досягнути примирення в будь-який час до закінчення судового розгляду в суді першої інстанції, а також у суді апеляційної чи касаційної інстанції (у тому числі у Верховному Суді України під час провадження за винятковими обставинами) - до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду (частина третя коментованої статті, статті 113, 136, 194, 219 КАСУ);

4) укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення (стаття 262 КАСУ).

Обмеження реалізації диспозитивних прав

7. Реалізація диспозитивних прав в адміністративному процесі перебуває під прискіпливим контролем суду, що обумовлено принципом офіційного з'ясування обставин у справі (стаття 11 КАСУ). Так, у разі відмови позивача від адміністративного позову, визнання відповідачем адміністративного позову або досягнення сторонами примирення суд повинен перевірити, чи не суперечитиме це закону та чи не порушуватиме чиї-небудь права, свободи чи інтереси (частина четверта коментованої статті, частина четверта статті 112, частина третя статті 113 КАСУ). Так само суд повинен перевірити це у разі укладення мирової угоди або відмови стягувача від примусового виконання на стадії виконання судового рішення (частина четверта статті 262 КАСУ).

Відповідно до частини четвертої коментованої статті суд відмовляє у прийнятті реалізації зазначених диспозитивних прав, якщо внаслідок реалізації цих прав буде порушено закон або чиї-небудь права, свободи чи інтереси. Така відмова суду тягне за собою продовження розгляду справи (примусового виконання судового рішення).