Мы ВКонтакте

Стаття 72. Підстави для звільнення від доказування

1. Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

3. Обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

4. Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин. Положення статті повинні також запобігати ухваленню різних судових рішень щодо однієї й тієї самої обставини.

Підстави звільнення від доказування

2. Доказувати в адміністративному процесі не належить:

1) преюдиційні обставини, тобто ті, що встановлені в судовому рішенні іншого суду, яке набрало законної сили (частини перша, четверта коментованої статті);

2) обставини, визнані судом загальновідомими (частина друга коментованої статті);

3) безспірні обставини, тобто ті, щодо яких в осіб, які беруть участь у справі, не виникає спору і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання (частина третя коментованої статті).

Преюдиційні обставини

3. Відповідно до частин першої і четвертої коментованої статті за визначених ними умов не належить доказувати обставини, встановлені в іншому судовому рішенні, що набрало законної сили. Обставини вважаються встановленими в іншому судовому рішенні, якщо про це зазначено у мотивувальній чи резолютивній частинах цього рішення.

Існування такої підстави звільнення від доказування обумовлено тим, що особа, яка мала можливість спростовувати ту чи іншу обставину в іншому (адміністративному, цивільному, господарському) процесі і не зробила цього, не може спростовувати цю обставину і при розгляді адміністративної справи. Це правило застосовується у разі, якщо всі особи, які беруть участь у справі, брали участь й у справі, у якій було встановлено обставини.

У разі коли при встановленні обставин у вирішеній цивільній, господарській або адміністративній справі не брали участі певні особи, які беруть участь в адміністративній справі, що розглядається судом, то такі особи мають право заперечувати достовірність таких обставин.

4. Обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи лише за умови, що в ній беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Потрібно мати на увазі, що в разі якщо сторона чи третя особа заперечує проти таких обставин, то суд повинен переконатися у тому, що така сторона чи третя особа брала участь у справі, рішення у якій є преюдиційним (обов'язковим для врахування). Якщо не брала, то суд повинен їй надати можливість спростувати такі обставини з посиланням на докази і може не застосовувати правила частини першої коментованої статті.

5. Вирок суду у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративний проступок (адміністративне правопорушення), що набрали законної сили, є обов'язковими для суду, який розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Висновки щодо інших питань, викладені у вироку чи постанові про адміністративний проступок, не є обов'язковими для суду, який розглядає адміністративну справу.

Якщо постанову у справі про адміністративний проступок ухвалено не судом, а іншим суб'єктом, то така постанова не є обов'язковою для суду при розгляді адміністративної справи.

6. Виходячи із сучасної практики розгляду судами справ про адміністративні проступки та неможливості оскаржити постанови суду у цих справах, потрібно, на наш погляд, враховувати таке. Якщо сторона чи третя особа заперечує свої діяння, встановлені у постанові суду у справі про адміністративний проступок, суд при розгляді адміністративної справи повинен переконатися у тому, що їй була забезпечена можливість довести це в суді, що розглядав справу про адміністративний проступок. Якщо цього забезпечено не було, то суд повинен надати особі можливість спростувати такі обставини з посиланням на докази і може не застосовувати правила частини четвертої коментованої статті. Справедливо також, якщо суд надасть особі цю можливість у разі, коли вона вживала заходи для того, щоб постанову було переглянуто в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Загальновідомі обставини

7. Загальновідомими обставинами можуть бути природні явища, стихійні лиха, техногенні катастрофи, властивості матеріалів та речовин тощо. Обставини можуть бути визнані загальновідомими, якщо вони відомі широкому колу осіб (людству, населенню держави, регіону, територіальної громади) і водночас суддям, які входять до складу суду.

Прикладом загальновідомих обставин, що відомі в межах всієї держави, можуть бути аварія на Чорнобильській АЕС, всеукраїнські вибори тощо, а обставин, що відомі в межах певного регіону, - місцевий референдум, місцеві вибори тощо. Такий поділ є умовним, оскільки загальна обізнаність осіб є різною.

8. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Визнання факту загальновідомим здійснюється судом до прийняття постанови у справі. Тобто щоб обставина не доказувалася, суд повинен постановити ухвалу про визнання певної обставини загальновідомою, яка окремо від постанови суду не оскаржується. Якщо ж хто-небудь з осіб, які беруть участь у справі, заперечує проти визнання обставини загальновідомою, він повинен навести докази, що свідчать про відсутність загальної обізнаності щодо цієї обставини.

Безспірні обставини

9. Виходячи з принципу змагальності, особам, які беруть участь у справі, не потрібно подавати доказів на підтвердження обставин, які не оспорюються. Але це можливо за таких умов:

1) якщо проти того, щоб не доказувати безспірну обставину, не заперечують сторони;

2) якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Сторона може й наполягати на доказуванні певної обставини, навіть якщо не оспорює її. Це можливо, наприклад, якщо їй ця обставина невідома, вона не виключає її, але й не має жодного їй підтвердження.

Суд теж має можливість поставити під сумнів обставину, яку ніхто не оспорює, якщо є підстави вважати її недостовірною, наприклад, коли вона виглядає малоймовірною, або цю обставину прямо чи побічно спростовують докази, які є у справі. Суд також може вимагати доказування безспірної обставини, якщо поведінка однієї з осіб, яка бере участь у справі, дає підстави сумніватися в тому, що обставину вона визнала добровільно, тобто без впливу насильства, погроз чи введення в оману.

10. До безспірних можна віднести:

1) обставини, визнані в активній формі. Ними є обставини, що повідомлені однією стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі, і які інші особи, які беруть участь у справі, визнали в усній чи письмовій формі;

2) обставини, визнані в пасивній формі. Тобто це обставини, що повідомлені однією стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі, і яких жодна інша особа, яка бере участь у справі, не заперечила.

11. Згідно з частиною другою статті 76 КАСУ, визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов'язковим. Досліджені судом докази можуть спростувати зазначені обставини.

Відмінність від цивільного судочинства

12. В адміністративному судочинстві, на відміну від цивільного, суд не зв'язаний визнанням сторонами певної обставини. У цивільному судочинстві, виходячи з відмови від принципу об'єктивної істини на користь принципу змагальності, передбачено, що визнання сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, певної обставини є безумовною підставою для звільнення від доказування (частина перша статті 61 ЦПКУ).