Мы ВКонтакте

Стаття 255. Наслідки набрання законної сили судовим рішенням

1. Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

2. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття встановлює наслідки набрання законної сили судовим рішенням, які, за суттю, відображають правове значення поняття законної сили судового рішення. До таких наслідків віднесено обов'язковість судового рішення та його преюдиційність.

Обов'язковість судового рішення, що набрало законної сили

2. Частина перша коментованої статті випливає з конституційного принципу обов'язковості судового рішення, що також відображений у статті 14 КАСУ.

3. Відповідно до цього принципу постанова або ухвала суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх суб'єктів правовідносин, яких у той чи той спосіб стосується судове рішення:

1) насамперед для осіб, які беруть участь у справі (сторони, треті особи, їх представники, відповідно до статті 47 КАС) та для їхніх правонаступників;

2) для органів, підприємств, установ та організацій, їхніх посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб.

Але при цьому треба враховувати, що судове рішення ухвалюється у конкретній справі, тобто має казуїстичний характер і стосується конкретних суб'єктів. Водночас інші суб'єкти правовідносин не мають права ігнорувати судове рішення, що набрало законної сили, а часто зобов'язані вчиняти певні дії для його виконання. Обов'язковість судового рішення не можна порівнювати із загальнообов'язковістю нормативно-правового акта, який поширює дію щодо невизначеного або визначеного родовими ознаками кола осіб. Лише судові рішення, що стосуються таких нормативно-правових актів (наприклад, про визнання їх нечинними), мають такий же загальнообов'язковий характер, як і ці акти, але на відміну від нормативно-правового акта судове рішення не може містити норм права.

4. Постанова або ухвала суду, що набрали законної сили, підлягають виконанню на всій території України. Потрібно мати на увазі, що вони є обов'язковими для виконання і за межами України, якщо особи, які беруть участь у справі, знаходяться там (наприклад, якщо ухвалено рішення не на користь дипломатичного представництва України за кордоном).

5. Обов'язковість судового рішення забезпечується можливістю його примусового виконання та юридичною відповідальністю за невиконання судового рішення (див. детальніше про це у коментарі до статті 14 КАСУ).

6. У виняткових випадках, визначених КАСУ, рішення може стати обов'язковим для виконання і до набрання ним законної сили (див. статтю 256 КАСУ і коментар до неї).

Преюдиційність судового рішення, що набрало законної сили

7. Судові рішення в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими для врахування і в інших справах, що розглядаються судами. Така обов'язковість має назву преюдиційність і її межі встановлені процесуальними кодексами. Після набрання судовим рішенням законної сили сторони та треті особи не можуть оспорювати в іншій судовій справі встановлені судом обставини.

Правило частини другої коментованої статті конкретизовано у частині першій статті 72 КАСУ: обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Аналогічне правило містить і частина третя статті 61 ЦПКУ.

Неможливість повторного звернення з таким самим позовом

8. Ще один наслідок набрання законної сили судовим рішенням у справі (постанови, ухвали про відмову у відкритті або про закриття провадження у справі) - недопустимість повторного звернення з таким самим адміністративним позовом - про той самий предмет, з тих самих підстав і між тими самими сторонами. Повторне подання такого позову тягнутиме за собою відмову у відкритті провадження у справі (пункт 2 частини першої статті 109 КАСУ).