Мы ВКонтакте

Стаття 41. Повноваження на арешт судна

Судно може бути арештоване чи звільнене з-під арешту тільки за рішенням суду, господарського суду або голови Морської арбітражної комісії.

Арешт судна означає будь-яке затримання судна або обмеження в його пересуванні, що здійснюються для забезпечення морських вимог, зазначених у статті 42 цього Кодексу, під час перебування судна в морському порту України.

Арешт не включає заходів, що здійснюються для виконання рішень суду чи господарського суду, що набрали чинності.

Право суду, господарського суду або Морської арбітражної комісії здійснювати арешт суден згідно з частиною першою цієї статті не обмежує прав капітана морського порту і начальника морського порту щодо затримання суден у порядку, передбаченому статтями 80-82 і 91 цього Кодексу. 

Коментар:

Правила про арешт суден внесені в національне законодавство вперше. Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про уніфікацію деяких правил відносно накладання арешту на морські судна для забезпечення цивільного позову 1952 року та Міжнародної конвенції про арешт суден 1999 року. Таким чином, Кодекс торговельного мореплавства України є першим національним законом, що враховує сучасні тенденції в галузі права арешту суден, які відображені в цих Конвенціях.

Поняття "арешт" походить від латинського слова "arrestum" (судова постанова). Арешт судна, тобто його примусове затримання, а також його звільнення з під арешту, як визначає ч. 1 коментованої статті може мати місце лише за рішенням суду, господарського суду або голови Морської арбітражної комісії. Арешт суден може здійснюватися в різних випадках. Так, згідно Конвенції з морського права 1982 року може бути арештоване судно, що займається несанкціонованим радіо і телевізійним мовленням у відкритому морі. Прибережна держава, здійснюючи свої суверенні права на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів і управління ними у виключній економічній морській зоні, може арештувати судно для забезпечення дотримання законів і правил, які прийняті у відповідності з конвенцією.

Згідно п. 4 ст. 1 Конвенції 1952 року під "Особою, що має вимогу" розуміється особа, яка заявляє про наявність морської вимоги. Оскільки суд, що здійснює арешт, в більшості випадків не наділений правом розгляду справи по суті, особа, що вимагає арешту, повинна надати обмежену кількість доказів. Так, для здійснення арешту судна суд повинен встановити наступні обставини: вимога є морською; особа, що заявляє вимогу, є належною; судно, у відношенні якого заявлено вимогу про арешт належить особі, яка несе відповідальність за морською вимогою або є "sister ship" тощо. Для цього позивач повинен надати відповідні докази. Так, якщо збитки викликані зіткненням суден, необхідно довести факт зіткнення та приналежність судів, що зіткнулися; при рятуванні - факт здійснення рятувальної операції; при перевезенні вантажів надати чартери, коносаменти, накладні; при шкоді, завданій навколишньому середовищу - надати докази підтвердження факту забруднення конкретним судном тощо. Що стосується доказів відповідальності судновласника і розміру збитку, то вони повинні надаватися в суд, що розглядає справу по суті.

Згідно ч. 2 коментованої статті арештом є будь-яке затримання під час перебування судна в морському порту України. Відповідно до Конвенції 1952 року всі процесуальні питання, що виникають у зв'язку із арештом, регулюються законодавством держави, в якому арешт був накладений або зроблено заяву про накладання арешту. Дана норма призначена обмежити можливість арешту лише тими випадками, коли судно фізично знаходиться в межах юрисдикції держави і виключити можливість отримання постанови суду до того, як судно зайшло в порт відповідної держави (при цьому не виключається, що судно взагалі може не зайти в порт).

Частина 3 коментованої статті передбачає, що арешт не включає заходів, що здійснюються для виконання рішень суду чи господарського суду, що набрали чинності. Так, арешт судна на виконання рішення суду, що набрало законної сили, здійснюється у відповідності із Законом України "Про виконавче провадження". В цьому випадку арешт судна складається з оголошення заборони розпорядження судном, а за необхідності - в його виїмці. Як правило, судно залишається на місці його арешту незалежно від бажання власника, боржника або третіх осіб. Порту відшкодовуються витрати, пов'язані із знаходженням в порту арештованого судна. Судовий виконавець складає акт опису і арешту судна, один примірник якого передається порту.

Частина 4 ст. 41 Кодексу відповідає Конвенції 1952 року і перераховує дві категорії прав державної влади, на які не розповсюджуються правила глави 4: а) права капітана морського порту, передбачені ст. 91; б) права начальника морського порту, передбачені ст. 80 - 82.

Всі вимоги, перераховані в ст. 80 Кодексу, є морськими вимогами. Якщо належне забезпечення надається судновласником протягом трьох діб, то в подальшому можна уникнути арешту, передбаченого главою 4.