Мы ВКонтакте

Стаття 43. Умови, за яких судно може бути арештовано

Судно, стосовно якого виникли морські вимоги, може бути арештовано тільки за наявності хоча б однієї з таких умов:

а) вимога входить до категорії привілейованих вимог згідно з пунктами 1, 2, 3-5 і 7 статті 358 цього Кодексу; 

б) вимога грунтується на зареєстрованій заставі судна;

в) вимога стосується права власності на судно або володіння ним;

г) вимога, не зазначена у пунктах "а", "б", і "в" цієї статті, але якщо особа, якій судно належить на праві власності на час виникнення вимоги, несе відповідальність за цією вимогою і є його власником на момент початку процедури, пов'язаної з арештом судна; 

фрахтувальник судна за бербоут-чартером несе відповідальність за цією вимогою і є фрахтувальником судна за бербоут-чартером або власником його на момент початку процедури, пов'язаної з арештом судна. 

Будь-яке судно або судна можуть бути арештовані, якщо на момент початку процедури, пов'язаної з арештом судна або суден, вони перебувають у власності особи, яка несе відповідальність за морською вимогою і яка на час виникнення вимоги була власником судна, стосовно якого морська вимога виникла, або фрахтувальником такого судна за бербоут-чартером, тайм-чартером або рейсовим чартером. 

Це правило не застосовується до вимог про право власності на судно чи володіння ним.

Коментар:

В якості основного правила коментована стаття встановлює, що може бути арештоване лише таке судно, у відношенні якого виникла морська вимога. При цьому необхідним є дотримання однієї із наступних умов:

а) вимога входить до категорії привілейованих вимог згідно з пунктами 1, 2, 3, 5 і 7 статті 358 цього Кодексу;

б) вимога ґрунтується на зареєстрованій заставі судна;

в) вимога стосується права власності на судно або володіння ним.

Обов'язковою умовою є те, щоб особа, якій належить судно в момент виникнення вимоги і яка несе відповідальність за цією вимогою, залишалася власником судна і на момент пред'явлення вимог про його арешт.

У відношенні морських вимог, не зазначених у пунктах "а", "б" і "в" коментованої статті, арешт конкретного судна допускається при дотриманні того ж принципу, тобто, коли особа, якій судно належить на праві власності на час виникнення вимоги, несе відповідальність за цією вимогою і є його власником на момент початку процедури, пов'язаної з арештом судна.

Якщо відповідальним за морською вимогою в момент її виникнення був не власник судна, а його фрахтувальник за бербоут-чартером, який залишається ним на момент початку процедури арешту (або до нього перейшло право власності на судно), арешт судна також допускається.

В ч. 2 коментованої статті сформульоване правило арешту "sister ship", тобто іншого судна, що перебуває у власності особи, яка несе відповідальність за морською вимогою і яка на час виникнення вимоги була власником судна, стосовно якого морська вимога виникла, або фрахтувальником такого судна за бербоут-чартером, тайм-чартером або рейсовим чартером.

Даний пункт містить суттєві відступлення від Міжнародної конвенції про уніфікацію деяких правил відносно накладання арешту на морські судна для забезпечення цивільного позову 1952 року, оскільки, по-перше, в нього добавлені слова "будь-яке судно або судна". Це положення направлено на те, щоб виключити обмежене тлумачення ст. 3 Конвенції 1952 року, згідно якої допускається арешт "будь-якого іншого судна" і позивач має право відібрати для арешту лише одне судно із ряду суден. По-друге, поряд із бербоут-чартером передбачається можливість арешту судна, яке знаходиться в тайм-чартері і судна, що зафрахтоване за рейсовим чартером. Для застосування правила "sister ship" необхідно встановити зв'язок між судном, у відношенні якого виникла морська вимога і особою, що відповідальна за цією вимогою (в момент арешту судно може вже не належати цій особі), а також між іншим судном і цією особою (вона повинна бути власником цього судна в момент арешту, і не обов'язково судно повинно було належати їй в момент виникнення морської вимоги).

Правило "sister ship" не застосовується до вимог про право власності на судно чи володіння ним, про що вказує ч. 4 коментованої статті.