Мы ВКонтакте

Стаття 127. Випадково підняте майно

Випадково підняте майно, що затонуло, повинно бути здане найближчому морському порту України. У цьому разі особі, яка доставила майно у розпорядження порту, виплачується винагорода у розмірі однієї третини вартості цього майна.

Коментар:

Коментованою статтею встановлюється правило про те, що випадково підняте майно, що затонуло, повинно бути здане найближчому морському порту України.

До такого майна застосовуються загальні положення глави 6 розділу VI Кодексу. Так, якщо за випадково знайденим майном представляється можливим визначити власника цього майна і його місцезнаходження, капітан порту повідомляє останнього про підняття і доставку в порт знайденого майна. Якщо власник майна невідомий, капітан порту повинен зробити публікацію у Повідомленнях мореплавцям про підняття і доставку майна в порт. Якщо ж відомий прапор іноземного судна, на якому знаходилося знайдене майно, капітан порту повідомляє про це у Міністерство закордонних справ України.

Зберігання випадково піднятого майна у відповідності до ст. 122 Кодексу здійснюється протягом одного року за виключенням випадків, коли зберігання майна є неможливим або недоцільним.

У випадку, якщо протягом року власник звернувся до порту за отриманням свого майна, воно видається йому лише після відшкодування всіх витрат, що були понесені у зв'язку з його підняттям або зберіганням. Після проходження одного року і за відсутності заяви власника, випадково знайдене майно передається у державну власність згідно ст. 125 Кодексу.

Особа, що знайшла майно, відповідно до ст. 127 Кодексу має право на отримання винагороди за це від власника у розмірі однієї третини вартості цього майна. Якщо ж протягом року власник майна не з'явиться, порт має право реалізувати це майно і отримати від вирученої суми відшкодування понесених у зв'язку з цим майном витрат, а також виплатити особі, що знайшла це майно, відповідну винагороду. Це ж правило діє і в тих випадках, якщо майно було реалізоване портом раніше одного року через неможливість або недоцільність його зберігання, як це передбачено ч. 2 ст. 126 Кодексу.