Стаття 203. Поняття договору чартеру (фрахтування) суден

За договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час

Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

Коментар:

Коментована стаття дає легальне визначення договору чартеру (фрахтування) суден. Даний договір є одним із різновидів договору майнового найму (оренди), що регулюється загальними нормами цивільного законодавства.

Сторонами договору чартеру (фрахтування) судна виступають судновласник і фрахтувальник. Відповідно до ст. 20 Кодексу судновласником визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна чи використовує на інший законних підставах (див. коментар до ст. 20). Судновласник від власного імені надає судно на певний час іншій особі - фрахтувальнику, який від свого імені фрахтує його для здійснення цілей торговельного мореплавства.

Не дивлячись на те, що договір чартеру (фрахтування) судна відноситься до договорів майнового майну, застосування законодавцем таких характерних для морського права понять як "судновласник" та "фрахтувальник" на відміну від "наймодавець" та "наймач" свідчить про те, що даний договір має свої особливості порівняно із договором майнового найму.

Виходячи із положень ч. 1 ст. 203 обов'язком судновласника є надання судна фрахтувальнику. Під цим, перш за все, розуміється передача фрахтувальнику права володіння та користування судном від власного імені. Судно надається фрахтувальнику тимчасово, тобто на обумовлений договором строк зі спливом якого фрахтувальник зобов'язаний повернути судновласнику судно. Цей строк може становити від декількох місяців до декількох років або час, необхідний для виконання одного або декількох рейсів.

Зафрахтоване на певний час судно, перш за все, може використовуватися для перевезення пасажирів або вантажів. Крім того, як визначає ч. 1 коментованої статті, судно також може використовуватися фрахтувальником для інших цілей торговельного мореплавства. Зокрема, це може бути розвідка та добування корисних копалин, лоцманська та криголамна проводка, здійснення науково-дослідних робіт тощо. При цьому судно, зафрахтоване за договором чартеру (фрахтування) може використовуватися виключно в цілях торговельного мореплавства і не може використовуватися як готель, склад, ресторан тощо. Саме ця особливість відрізняє даний договір від договору майнового найму.

У визначенні договору чартеру (фрахтування) закріплений обов'язок фрахтувальника сплати фрахт, оскільки судно надається йому за обумовлену плату. Таким чином, даний договір має оплатний характер, що відносить його до господарських договорів, правове регулювання яких регулюється загальними нормами Господарського кодексу України. Договір чартеру (фрахтування) відноситься до консенсуальних договорів, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов.

Частина 2 коментованої статті визначає два види договору чартеру (фрахтування): тайм - чартер і бербоут-чартер.

Договір тайм-чартеру має всі основні ознаки договору чартеру (фрахтування) судна. Особливістю даного виду договору є те, що не дивлячись на те, що судно переходить тимчасово у користування та володіння фрахтувальника, воно одночасне не виходить із володіння судновласника. Так, члени екіпажу залишаються працівниками судновласника, його розпорядження щодо управління судном обов'язкові для всіх членів екіпажу. Таким чином, в даному випадку можна говорити про те, що судно знаходиться в подвійному володінні або співволодінні судновласника та фрахтувальника.

Не дивлячись на значну схожість договору тайм-чартеру з договором бербоут-чартеру, останній має свою специфіку. Дуже часто в торговельному мореплавстві договір бербоут-чартеру визначається як димайз-чартер. Проте, бербоут-чартер являє собою договір фрахтування судна, у формування екіпажу якого судновласник не приймає ніякої участі. В свою чергу, димайз-чартер охоплює як договір, за яким до фрахтувальника переходить тільки судно, так і договір, на підставі якого до фрахтувальника переходить не тільки судно, але й поступає на роботу екіпаж або його частина. В будь-якому із цих варіантів всі члени попереднього екіпажу розглядаються в якості працівників фрахтувальника.

Предметом договору бербоут-чартеру є передача фрахтувальнику судна на певний час без надання послуг екіпажу. У визначенні договору бербоут-чартеру вказується, що за цим договором надається не споряджене, тобто не забезпечене будь-якими запасами, судно. Однак, міжнародна практика виходить з того, що за цим договором може бути передбачене надання не спорядженого або частково спорядженого судна.

Так, як і за договором тайм-чартеру, при фрахтуванні судна за бербоут-чартером судновласник зобов'язаний надати судно фрахтувальнику за обумовлену плату і на визначений термін.

В правовому регулюванні відносин по тайм-чартеру і бербоут-чартеру багато спільного, про що свідчить той факт, що ці договори регулюються однієї главою Кодексу. Зокрема, це стосується форми договору (ст. 204), змісту договору (ст. 205), укладання субдоговорів (ст. 206) тощо.