Мы ВКонтакте

Стаття 340. Обов'язок надати забезпечення

На прохання рятівника особа, відповідальна за виплату рятувальної винагороди, зобов'язана надати забезпечення вимоги, включаючи відсотки і судові або арбітражні витрати рятівника.

Власник врятованого судна повинен використати всі можливості для гарантії того, щоб власники вантажу до того часу, як його буде видано, надали достатнє забезпечення вимоги до них, включаючи відсотки і судові або арбітражні витрати рятівника.

Без згоди рятівника врятоване судно та інше майно не може бути переміщено з порту або місця, куди це майно спершу доставлено після закінчення рятувальних операцій, до того часу, поки не буде надано належного забезпечення вимоги рятівника до відповідного судна чи майна.

Коментар:

Коментована стаття відповідає ст. 21 Конвенції і закріплює правила, що стосуються надання забезпечення. Таке забезпечення повинно бути достатнім задля того, щоб виконати вимоги щодо сплати відповідних сум внаслідок рятування, включаючи відсотки і судові або арбітражні витрати рятівника.

Згідно ч. 1 статті рятівник має право вимагати надання забезпечення, а особа, відповідальна за виплату рятувальної винагороди, зобов'язана надати забезпечення на прохання рятівника. Проте законодавець не зазначає, з якого моменту рятівник може вимагати надати йому забезпечення. На практиці це питання вирішується таким чином:

а) стосовно винагороди за рятування приймається до уваги момент завершення рятівної операції.

б) стосовно виплати спеціальної компенсації приймається до уваги момент повідомлення власника судна про застосування правил "Скопік клоуз" (див. коментар до ст. 338 цього Кодексу).

Відповідно до умов "Скопік клоуз" власник судна протягом двох робочих днів з моменту письмового повідомлення рятівника про застосування "Скопік клоуз" надає рятувальнику банківську гарантію або гарантію клубів Пі енд Ай. Для забезпечення вимог щодо винагороди затверджена спеціальна форма гарантії Міжнародного рятувального союзу.

Право рятувальника на одержання забезпечення, як правило, пов'язується із застосуванням примусових заходів стосовно врятованого майна. До надання забезпечення рятівник має право морської застави, що надає йому право накладати арешт на майно, яке врятоване, задля забезпечення своїх вимог. Відповідно до ст. 20 Конвенції рятувальник не може здійснювати свого права морської застави тоді, коли належне забезпечення стосовно його вимоги, у тому числі відсотки та витрати, надане.

Відповідно до ч. 2 коментованої статті власник врятованого судна повинен використати всі зусилля для того, щоб власники вантажу до того часу, як його буде видано, надали достатнє забезпечення рятівнику. Адже рятівник може мати складнощі в процесі встановлення власника врятованого вантажу. Таким чином, власник судна залишається бути відповідальним за надання рятівникові інформації про вантаж, його власників чи страхувальників.

Відповідно до ч. 3 коментованої статті без згоди рятівника врятоване судно та інше майно не може бути переміщено з порту або місця, куди це майно спершу доставлено після закінчення рятувальних операцій, до того часу, поки не буде надано належного забезпечення. Це стосується можливих на практиці випадків, за яких рятівник не звернувся з вимогою про забезпечення або якщо він не має можливості реалізувати своє право на морську заставу.

Зазначимо, що відповідно до ст. 22 Конвенції суд чи арбітраж мають право винести рішення про сплату рятувальнику авансом такої суми, яка вважається справедливою й обґрунтованою (проміжна плата), і на таких умовах, які є справедливими й обґрунтованими згідно з обставинами справи, у тому числі на умовах, що стосуються забезпечення - у відповідних випадках. У випадку проміжної плати забезпечення, що надається, відповідно знижується.