Мы ВКонтакте

Стаття 348. Відповідальність судновласника

Судновласник відповідає за своїми зобов'язаннями майном, що йому належить, на яке згідно з чинним законодавством України може бути звернено стягнення.

Коментар:

У юридичній літературі зазначається, що інститут обмеження відповідальності походить з Італії, тоді як нормою морського права він став у середньовіччя за часів активізації торгівлі між країнами Середземномор'я. Зокрема, у Греції, Іспанії, Італії та Франції у VIII - IX ст. ст. був розповсюджений звичай обмежувати відповідальність судновласника вартістю судна і спрямовувався він на позбавлення судновласника від претензій, пов'язаних з піратством. У 1734 р. в Англії було прийнято перший закон про обмеження відповідальності судновласників за вантаж, що загинув з вини екіпажу. У XIX ст. інститут обмеження відповідальності знайшов закріплення у законодавстві багатьох морських держав. На початку XX ст. питанням обмеження відповідальності було присвячено низку конференцій, міжнародних договорів та інших заходів, що свідчать про співпрацю різних країн. Так, зокрема, у 1924 р. У Брюсселі була підписана Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил, що стосуються обмеження відповідальності власників морських суден. Оскільки з часом окремі положення зазначеної Конвенції втратили свою актуальність, до питання про обмеження відповідальності повернулися у 1957 р. на Брюссельській дипломатичній конференції, за результатами якої було прийнято Міжнародну конвенцію про обмеження відповідальності власників морських суден. Таким чином, Конвенція 1957 р. замінила Конвенцію 1924 р. Однак розвиток економічних відносин в різних державах й проблеми застосування окремих положень Конвенції 1957 р. призвели до прийняття у 1976 р. у Лондоні нової конвенції - Конвенції про обмеження відповідальності стосовно морських вимог (далі - Конвенція 1976 р.), яка застосовується багатьма європейськими країнами до сьогодні. Конвенція 1976 р. набула чинності 01.12.86 р., однак Україна досі не є учасником цієї Конвенції. Зазначимо, що це суттєво впливає на тлумачення окремих норм законодавства України з питань відповідальності у сфері торговельного мореплавства. До того ж окремі норми КТМУ про обмеження відповідальності судновласника запозичені з Конвенції 1976 р. і свідчать про певний правовий інтерес до інституту обмеження відповідальності.

Сьогодні з теоретичної точки зору прийнято визначати інститут загального обмеження відповідальності судновласника та його два субінститути: (1) обмеження відповідальності судновласника по окремих видах зобов'язань в межах загального обмеження відповідальності судновласника; (2) обмеження відповідальності судновласника по окремих видах зобов'язань незалежно від загального обмеження відповідальності судновласника. До того ж зазначимо, що у контексті Конвенції 1976 р. інститут обмеження відповідальності судновласника отримав нову назву - обмеження відповідальності по морських вимогах. Проте в нормах КТМУ й законодавстві інших країн збереглася класична назва інституту - обмеження відповідальності судновласника (далі по тексту - обмеження відповідальності).

Актуальність інституту обмеження відповідальності пов'язується з необхідністю захисту інтересів судновласника, оскільки мореплавство є ризикованим видом діяльності і може призвести до таких збитків, які судновласник не зможе відшкодувати. З огляду на це може бути під загрозою інтерес до торговельного мореплавства в цілому.

За своєю природою обмеження відповідальності суперечить загальному принципу повного відшкодування збитків, що закріплений у ч. 1 ст. 1166 ЦКУ, тоді як відповідно до ч. 2 ст. 225 ГКУ законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. Також зазначимо, що норми, які регулюють обмеження відповідальності, застосовуються щодо договірних і не договірних відносин.

Згідно ст. 1 Конвенції 1976 р. сутність інституту обмеження відповідальності також полягає у наступному:

1) дія, спрямована на обмеження відповідальності, не означає визнання відповідальності;

2) страховик відповідальності за вимогами, які підпадають під обмеження, має право скористатися перевагами обмеження відповідальності в такій же мірі, як і сама особа, чия відповідальність застрахована.

Згідно коментованої статті судновласник відповідає за своїми зобов'язаннями майном, що йому належить, на яке згідно з чинним законодавством України може бути звернено стягнення. Отже, йдеться про межі відповідальності судновласника. Поряд з цим зазначимо, що загальною в цьому контексті є норма ч. 1 ст. 219 ГКУ. Щодо поняття судновласника див. коментар до ст. 20 КТМУ.