Мы ВКонтакте

Стаття 358. Черговість вимог

Підлягають переважному задоволенню перед іншими вимогами, у тому числі перед вимогами, забезпеченими заставою:

1) у першу чергу - вимоги, що випливають з трудових взаємовідносин, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, і після їх повного відшкодування - вимоги щодо соціального страхування, оскільки всі ці вимоги стосуються відповідного судна;

2) у другу чергу - вимоги щодо ядерної шкоди і забруднення моря, а також знищення наслідків забруднення;

3) у третю чергу - вимоги щодо канальних і портових зборів; 

4) у четверту чергу - вимоги про винагороду за рятування і про сплату внесків, пов'язаних із загальною аварією;

5) у п'яту чергу - вимоги про відшкодування шкоди від зіткнення суден або іншої аварії на морі, від пошкодження портових споруд, іншого майна, що знаходиться в порту, а також засобів навігаційного устаткування;

6) у шосту чергу - вимоги, що виникають з дій, вчинених капітаном на підставі наданих йому законом прав з метою збереження судна або продовження рейсу;

7) у сьому чергу - вимоги про відшкодування шкоди щодо вантажу або багажу;

8) у восьму чергу - вимоги про сплату фрахту та інших платежів, належних за перевезення даного вантажу.

Вимоги про оплату наданих у порту послуг прирівнюються відповідно до вимог пункту 7 або 8 залежно від того, з якого майна вони відшкодовуються. 

Коментар:

В процесі експлуатації морського судна по відношенню до нього можуть виникати різні вимоги, які прийнято називати морськими. Проте деякі з таких вимог мають особливий характер, оскільки забезпечуються морською заставою. В юридичній літературі зазначається, що такі вимоги історично мали форму привілеїв, оскільки підлягали задоволенню в першу чергу. Звідси їх назва "привілейовані морські вимоги". Така традиція знайшла відображення у свій час в КТМ СРСР, який не закріплював положення щодо морської застави на судно, але наводив правила задоволення привілейованих морських вимог. Сьогодні поняття "привілейованих вимог" в нормативних актах багатьох країн замінено поняттям "морська застава на судно". З огляду на це прийнято вважати, що морська застава на судно - це привілейоване забезпечення боргу за привілейованою вимогою, що виникає у зв'язку із наданням послуг судну або у зв'язку із спричинення судном збитків. Морська застава не припиняє речових прав на морське судно, однак визнання за особою права на морську заставу у відношенні судна, що належить іншій особі, вважається обмеженням речових прав.

Поняття "привілейовані вимоги" знайшло своє закріплення у міжнародних договорах, до яких приєдналося чимало країн, тому це стало підставою для включення відповідних норм до КТМУ.

Правове регулювання питань щодо визнання іпотеки морських суден й морських привілейованих вимог знайшло своє закріплення в міжнародних конвенціях, до яких відносяться Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил щодо правового регулювання морських привілейованих вимог та іпотеки морських суден 1926 р. та аналогічні Конвенції 1967 і 1993 р.

Зокрема, Конвенція 1926 р. закріпила вичерпний перелік морських привілейованих вимог й правило про те, що задоволення по іпотекам та іншим вимогам здійснюється тільки після задоволення морських привілейованих вимог. У зв'язку з тим, що в різних країнах по-різному знайшло закріплення визначення морських привілейованих вимог, в Конвенції закріплено право держав-учасниць у своєму національному законодавстві передбачити свій власний перелік привілейованих вимог, але без права змінювати черговість задоволення, передбачену Конвенцією.

Недоліки Конвенції 1926 р. спонукали до перегляду окремих положень й необхідності закріплення чітких формулювань. З огляду на це у 1967 р. була прийнята Конвенція про уніфікацію деяких правил, що стосуються морських привілейованих вимог та іпотеки морських суден. В цій Конвенції також було закріплено вичерпний перелік привілейованих вимог. Разом з тим зазначалося, що морські привілейовані вимоги мають перевагу в задоволенні по відношенню до зареєстрованої іпотеки, ніяка інша вимога не повинна мати перевагу перед привілейованими морськими вимогами та іпотекою морських суден. Незважаючи на удосконалення Конвенції, поряд з Конвенцією 1926 р. вона також мала недоліки і тому не вступила в силу.

Після подетального опрацювання найважливіших питань щодо морської іпотеки та привілейованих вимог у 1993 р. була прийнята Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил, що стосуються правового регулювання морських привілейованих вимог та іпотеки морських суден. Саме ця Конвенція на сьогодні визнана більшістю країн як нормативний акт, що уніфіковує правила щодо іпотеки морських суден і морських привілейованих вимог.

Згідно зі ст. 4 Конвенції 1993 р. кожна з наступних вимог проти власника, фрахтувальника за дімайз-чартером, керуючого або оператора судна забезпечується морською привілейованою вимогою по відношенню до судна:

А) вимога щодо зарплати та інших сум, що підлягають сплаті капітану, помічникам капітана й іншим членам екіпажу судна у зв'язку з їх роботою на судні, включаючи витрати на репатріацію й внески соціального страхування;

Б) вимоги, пов'язані зі смертю або спричиненням особистої шкоди як на землі, так і на воді у прямому зв'язку з експлуатацією судна;

В) вимоги у зв'язку з винагородою за рятування;

Г) вимоги відносно портових, канальних та інших водних зборів і лоцманських зборів;

Д) вимоги, пов'язані з відшкодуванням збитків, що виникають у зв'язку з фізичною втратою або збитками, пов'язаними з експлуатацією судна, інших, ніж втрата або шкода вантажу, контейнерам або особистим речам пасажирів, що перевозяться на судні.

Не відносяться до привілейованих вимог такі вимоги, що виникли в результаті заподіяння шкоди у зв'язку з перевезенням морем:

а) нафти чи інших токсичних речовин, за яке сплачується відповідна компенсація відповідно до міжнародних конвенцій та внутрішнього права за умови суворої відповідальності і обов'язкового страхування або інших засобів, що забезпечують вимоги;

б) радіоактивних речовин або комбінації радіоактивних речовин з токсичними, вибуховими та іншими небезпечними речовинами ядерного палива, або радіоактивних продуктів, або їх залишків.

Кожна держава - учасниця Конвенції може надавати статус морських привілейованих вимог вимогам іншим, ніж ті, які зазначені вище.

Черговість задоволення морських привілейованих вимог згідно з Конвенцією 1993 р. передбачає застосування наступних правил:

1. Морські привілейовані вимоги мають пріоритет перед зареєстрованими заставами, іпотеками та обтяженнями.

2. Морські привілейовані вимоги мають черговість задоволення в зазначеному порядку за умови, що морські привілейовані вимоги, що забезпечують вимоги у зв'язку з винагородою за рятування судна, мають пріоритет перед усіма іншими морськими привілейованими вимогами, які виникають щодо судна до моменту, коли вчинені дії, в результаті яких виникають зазначені привілейовані вимоги.

3. Морські привілейовані вимоги, викладені в кожному з пунктів, мають однакову черговість задоволення щодо один одного.

4. Морські привілейовані вимоги, що забезпечують вимоги у зв'язку з винагородою за рятування судна, мають черговість задоволення в зворотному порядку за часом їх виникнення. Такі вимоги вважаються такими, що виникли з дати, на яку завершена операція по рятуванню.

Зазначимо, що КТМУ не надає визначення привілейованих вимог, але закріплює черговість задоволення таких вимог. Проблема черговості вимог виникає в тих випадках, коли до боржника пред'явлено кілька різнорідних вимог, загальна сума яких перевищує вартість його майна. Отже, вимоги задовольняються в такій черзі:

1) у першу чергу - вимоги, що випливають з трудових взаємовідносин, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, і після їх повного відшкодування - вимоги щодо соціального страхування, оскільки всі ці вимоги стосуються відповідного судна;

2) у другу чергу - вимоги щодо ядерної шкоди і забруднення моря, а також знищення наслідків забруднення;

3) у третю чергу - вимоги канальних і портових зборів;

4) у четверту чергу - вимоги про винагороду за рятування і про сплату внесків, пов'язаних із загальною аварією;

5) у п'яту чергу - вимоги про відшкодування шкоди від зіткнення суден або іншої аварії на морі, від пошкодження портових споруд, іншого майна, що знаходиться в порту, а також засобів навігаційного устаткування;

6) у шосту чергу - вимоги, що виникають з дій, вчинених капітаном на підставі наданих йому законом прав з метою збереження судна або продовження рейсу;

7) у сьому чергу - вимоги про відшкодування шкоди щодо вантажу або багажу;

8) у восьму чергу - вимоги про сплату фрахту та інших платежів, належних за перевезення даного вантажу.

Вимоги про сплату наданих у порту послуг прирівнюються відповідно до вимог пункту 7 або 8 залежно від того, з якого майна вони відшкодовуються.