Мы ВКонтакте

Стаття 10. Вчинення адміністративного правопорушення умисно

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

 

Коментар:

 У ст. 9 КпАП йдеться, що однією з найважливіших ознак адміністративного правопорушення є вина у формі умислу або необережності. У коментованій статті розкривається поняття умислу, наявність якого необхідна у всіх випадках, коли особа притягається до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, що може бути зроблено тільки навмисно. У деяких статтях Особливої частини Кодексу прямо вказується на форму вини у вигляді умислу. Це такі склади адміністративних правопорушень, як навмисне знищення документів, пов'язаних з укладанням чи виконанням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) стосовно здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання, на підставі яких були отримані дозволи, висновки чи міжнародні імпортні сертифікати, до закінчення строку їх зберігання, передбаченого законом (ст. 2124), умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця (ст. 1643), вчинення насильства в сім'ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого (ст. 1732), умисне псування паспорта (ст. 198), умисне псування обліково-військових документів (ст. 211). Однак у більшості випадків висновок про суб'єктивну сторону складу правопорушення можна зробити лише на основі аналізу всіх ознак, наведених у відповідній статті Особливої частини. Про навмисну вину може свідчити характер здійснення вини, наприклад, жорстоке поводження з тваринами, їх мордування або вчинення інших дій, що призвели до їх мучення, каліцтва чи загибелі (ст. 89), відмова від надання за запитами повної та достовірної екологічної інформації, передбаченої законодавством (ст. 914), обман покупця чи замовника (ст. 1552), відмова працівників торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях, у наданні громадянам-споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця), у навчанні безпечного та правильного їх використання, так само обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів (ст. 156і) тощо. У складах адміністративних правопорушень, які можуть бути зроблені як умисно, так з необережності, наявність навмисної вини може служити підставою для накладення на винного більш суворого стягнення.

 Зміст вини у формі умислу залежить від того, як адміністративне правопорушення сконструйоване в законодавстві. Всі склади адміністративних проступків як і злочинів можна умовно розділити на формальні й матеріальні. Для наявності перших (в адміністративному праві їх переважна більшість) достатньо вчинення зазначеної в законодавстві дії або бездіяльності, незалежно від того, які в результаті цього наступили наслідки. До таких адміністративних правопорушень належить, наприклад, торгівля в містах з рук на вулицях, площах, у дворах, під'їздах, скверах та в інших невстановлених місцях (ст. 160). Матеріальні склади правопорушень, на відміну від формальних, передбачають як обов'язкову ознаку не тільки дію або бездіяльність, але також наслідок і причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і шкідливим наслідком, що наступив у результаті такої дії (бездіяльності). Таким правопорушенням є, наприклад, недодержання стандартів і технічних умов при транспортуванні, зберіганні і використанні (експлуатації) продукції, якщо це спричинило зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції (ст. 170). Наслідками тут виступають зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції.

 У формальних складах адміністративних правопорушень вина у формі умислу полягає в усвідомленні особою протиправного характеру вчиненої дії або бездіяльності, тобто їх незаконності. Наприклад, до відповідальності за незаконне перевезення іноземців та осіб без громадянства територією України (ст. 206і) особа може бути притягнута, якщо вона усвідомлювала незаконний характер своїх дій. В окремих статтях Особливої частини КпАП міститься застереження від здійснення протиправних дій, ніби нагадування про необхідність строго дотримуватися вимог відповідних правил і інструкцій. Це, наприклад, здійснення незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах (ст. 2126), незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44), незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур і молодняка (ст. 65). Не потрібно, щоб порушник точно знав, коли і яким органом здійснення тих чи інших дій заборонено. Так само не обов'язкове знання того, яке стягнення може бути накладене за правопорушення. У переважній більшості випадків питання про усвідомлення протиправності вчиненої навмисної дії не встає, оскільки звичайно йдеться про очевидно неприпустимі дії, про протиправність яких широко інформоване населення.

 У матеріальних складах адміністративних правопорушень навмисна вина, крім усвідомлення протиправності вчиненої дії або бездіяльності, передбачає також ставлення порушника до шкідливих наслідків, що наступили. Особа передбачає ці наслідки й бажає або свідомо допускає їх настання. Можна сказати, що передбачення наслідків виражає інтелектуальний момент наміру, а бажання або допущення настання шкідливих наслідків - вольовий. Залежно від вольового моменту розрізняють прямий намір, коли особа бажає настання наслідків, і непрямий, коли вона лише свідомо допускає їх настання. Як передбаченням, так і бажанням або допущенням повинні охоплюватися ті наслідки, які входять до складу конкретного адміністративного правопорушення, за здійснення якого особа притягається до адміністративної відповідальності. Під час вчинення дрібного викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати особа усвідомлює, що вона незаконно безоплатно, з корисливою метою заволодіває чужим майном у невеликих розмірах, передбачає, що в результаті цього буде заподіяний певний збиток юридичній чи фізичній особі, і бажає цього.