Мы ВКонтакте

Стаття 172(3). Пропозиція або надання неправомірної вигоди

Пропозиція або надання службовій особі неправомірної вигоди безпосередньо такій чи іншій особі у розмірі, що не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у тому числі за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, - тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пропозиція або надання службовій особі неправомірної вигоди безпосередньо такій чи іншій особі у розмірі, що не перевищує ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у тому числі за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, - тягне за собою накладення штрафу від ста п'ятдесяти до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Під службовою особою у цій статті слід розуміти особу, визначену в пунктах 1-3 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".

 

Коментар:

 

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР ДО ГЛАВИ 13-А «АДМІНІСТРАТИВНІ КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ»

 

Авторський колектив коментарю:

 

1

Галунько Валентин Васильович

д.ю.н., доцент (Харківський національний університет внутрішніх справ)

2

Онищук О.О.

д.ю.н., доцент (Харківський національний університет внутрішніх справ)

3

Єщук О.М.

к.ю.н., доцент (Харківський національний університет внутрішніх справ)

 

Корупційні діяння вважаються закінченими з моменту незаконного або протиправного одержання особою матеріальних благ, порушення спеціальних обмежень з моменту вчинення зазначених у диспозиції статті дій або бездіяльності і відповідальності за них настає незалежно від одержання особою матеріальних та нематеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

У відповідності до ст. 24 Закону України від 7 квітня 2011 р. № 3206-VI «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі Закону), за вчинення корупційних правопорушень особи, зазначені в ч. 1 ст. 4 Закону притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку».

Законом України від 7 квітня 2011 р. № 3207-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення», до деяких законодавчих актів внесено зміни, а саме до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України. Зокрема КУпАП доповнено Главою 13-А «Адміністративні корупційні правопорушення».

Антикорупційні правопорушення, відповідальність умовно можна розподілити на такі три групи:

1) порушення спеціальних обмежень спрямованих на запобігання та протидію корупції;

2) порушення вимог фінансового контролю;

3) невжиття заходів щодо запобігання та протидію корупції.

До першої групи порушень можна віднести такі діяння:

- порушення обмежень щодо використання службового становища (ст. 172-2 КУпАП);

- одержання неправомірної вигоди (ст. 172-3 КУпАП);

- підкуп (ст. 212-22 КУпАП);

- порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими випдами влади і одержання подарунку (пожертви) (ст. ст. 172-4, 172-5, 212-32 КУпАП);

- незаконне сприяння фізичним або юридичним особам (ст. 212-23 КУпАП);

- порушення обмежень щодо занять підприємницькою діяльністю та вимог щодо сумісництва (ст. 212-24 КУпАП);

- незаконне входження до складу правління чи інших керівних органів субєктів господарювання (ст. 212-25 Куп АП);

- ненадання інформації або надання недостовірної чи неповної інформації (ст. 212-26 Куп АП);

- неправомірне втручання в діяльність державних органів, підприємств і організацій (ст. 212-27 КУпАП);

- порушення встановленого законодавством порядку фінансування політичних партій та виборчих компаній в органи державної влади та місцевого самоврядування (ст. 212-30 КУпАП);

- незаконне використання інформації, що стала відома у зв’язку з  виконанням посадових повноважень (ст. 212-31 КУпАП);

- порушення вимог щодо декларування особистих інтересів (ст. 212-33 КУпАП).

До другої групи порушень належать порушення вимог фінансового контролю, відповідальність за які встановлена ст. 172-6 КУпАП.

Третя група правопорушень включає невжиття заходів щодо протидії та запобіганні корупції, відповідальність за вказані діяння встановлена ст. 172-9, 212-29 КУпАП.

Характеризуючи першу групу адміністративних правопорушень, що містять ознаки корупції, слід зазначити, що вони конкретизують положення Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», які встановлюють для суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення спеціальні обмеження.

За порушення обмежень щодо одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб встановлена адміністративна відповідальність. Для зазначених складів адміністративних правопорушень характе5рною є наявність або предмета – неправомірної вигоди, або спеціальної мети – одержання неправомірної вигоди, або відповідного мотиву.

Так, встановлена адміністративна відповідальність за порушення обмежень, щодо використання службового повноважень та пов’язаних з цим можливостей з одержанням за це неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або у зв’язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб у відповідності до вимог ст. 172-2 КУпАП.

Неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову без законних на те підстав. Мінімальний розмір такої вигоди повинен не перевищувати п’ять неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Предметом правопорушення є неправомірна вигода, розмір якої не повинен перевищувати п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

З об’єктивної сторони правопорушення характеризується діянням у формі прийняття особою неправомірної вимоги. При цьому виконання або невиконання в інтересах іншої особи будь-яких дій з використанням службового становища не є обов’язковою об’єктивною ознакою.

Суб’єктами правопорушення є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або особи, спеціально уповноваженні на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до Закону (п.1-3 ч. 1 ст. 4 Закону).

Із суб’єктивної сторони правопорушення характеризується умисною формою вини.

Частиною другою передбачено, що одержання неправомірної вигоди за діяння передбачені в ч. 1 даної статті не повинні перевищувати ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Статтею 6 Закону передбачено обмеження щодо використання службового становища, а саме: забороняється використовувати свої службові повноваження та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв’язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі: неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти); неправомірно сприяти призначенню на посаду особи; неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб; неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв’язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків.

Порушення даних вище вимог тягне за собою накладення штрафу від 50 до 150 та 150 до 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Пропозиція або надання службовій особі неправомірної вигоди безпосередньо такій чи іншій особі у розмірі, що не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у тому числі за ціною, нижчою за мінімальну ринкову у відповідності до вимог ст. 172-3 КУпАП.

Суб’єктами правопорушення є особи, що передбачені у п.1-3 ч.4 Закону.

Із суб’єктивної сторони правопорушення характеризується умисною формою вини та наявністю спеціальної мети – одержати неправомірну вигоду. При цьому розмір такої вигоди не повинен перевищувати 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

У протоколі про вчинення корупційного правопорушення  має бути зазначено: у чому виявився умисний характер таких дій; наявність (з підтвердженням відповідними доказами) мети особи на незаконне одержання за це сприяння неправомірної вигоди.

Частиною другою передбачено, що одержання неправомірної вигоди за діяння передбачені в ч. 1 даної статті не повинні перевищувати ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Одночасно у відповідності до вимог ст. 172-4 встановлено обмеження, щодо зайняття підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної та суддівської практики, інструкторської практики із спорту).

Ст. 7 Закону передбачено обмеження, щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, а саме: особам, зазначеним у пункті 1 частини першої ст. 4 Закону, забороняється: займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України; входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями частками, паями, що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді товариства (спостережній раді), ревізійний комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

У разі якщо Конституцією і законами України для окремих посад встановлено спеціальні обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, то їх додержання забезпечується за спеціальними процедурами.

Обмеження, передбачені частиною першою цієї статті, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних.

У відповідності до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Під виконанням роботи за сумісництвом слід розуміти виконання працівником, крім основної, ще й іншої оплачуваної роботи незалежно від укладення трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від  основної роботи час. Відповідно до ст.19 Закону «Про оплату праці» умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств визначаються Кабінетом Міністрів України. При з’ясуванні  питання, чи є виконувана робота сумісництвом, потрібно керуватися постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993р. №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій», Положеннями про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій (затверджене наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну від 28 червня 1993 р. №43) та доданим до цього Положення  Переліком  робіт, які  не є сумісництвом.

У відповідності до вимог ст. 105 КЗпПУ передбачено, що  працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своє основної роботи, провадиться доплата за суміщення  професій (посад) або виконання обов’язків  тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюється на умовах, передбачених у колективному договорі.

Стосовно певних категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, закон визначає зміст несумісності їх статусу з іншими посадами та видами діяльності.

Так, відповідно до ст.7 Закону  України «Про статус депутатів місцевих рад», депутат місцевої ради, який перебуває на посаді керівника місцевого органу виконавчої влади чи на іншій посаді, на яку поширюються вимоги Конституції та законів України щодо обмеження сумісництва, не може поєднувати свою службову діяльність на цій посаді з посадою сільського, селищного, міського голови, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови та заступника голови районної у місті, районної, обласної ради, а також з іншою роботою на постійній основі в радах, їх виконавчих органах та апараті. Депутат місцевої ради не може мати іншого представницького мандата.

 Відповідно до положень Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» не визначається сумісництвом наукова, викладацька, творча діяльність, а також медична та суддівська практика, інструкторська практика із спорту.

Наукова діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на  одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Фундаментальні наукові дослідження – наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх  взаємозв’язку. Прикладні наукові дослідження – наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей (ст.1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Викладацька діяльність – це процес надання знань, формування вмінь і навичок  з різних напрямів освіти, розвитку інтелектуальних і творчих здібностей, фізичних якостей відповідно до задатків та запитів особи – учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, ад’юнктів, докторантів тощо; діяльність по отриманню ними професії, підвищенню їх виробничої кваліфікації, забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної, спеціальної практичної підготовки і перепідготовки.

Творча діяльність – це індивідуальна чи колективна творчість професійних творчих працівників, результатом якої є твір чи його інтерпретація, що мають культурно-мистецьку цінність. Професійний творчий працівник – це фізична особа, творча діяльність якої становить її основне заняття, що завершується створенням і оприлюдненням творів або їх інтерпретацією в галузі культури та мистецтва і є головним джерелом її доходів, незалежно від того, має вона чи не має будь-які юридично оформлені трудові відносини (ст.1 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчої спілки»). Відповідно до ст.54 Конституції України громадянам гарантується свобода  літературної, художньої, наукової і технічної творчості; кожний громадянин має право на результати своєї творчої діяльності.

Медична практика – діяльність, пов’язана з комплексом спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшення здоров’я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на діагностику, допомогу особам з гострим і хронічними  захворюваннями й реабілітацію хворих та інвалідів, що здійснюється особами, які мають спеціальну освіту (п. 1.3. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених наказом МОЗ України від 2 лютого 2011 р. №49.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» медична практика як вид господарської діяльності підлягає ліцензуванню.

Із суб’єктивної сторони правопорушення характеризується  умисною формою вини - бажанням отримати прибуток або грошову винагороду за виконання роботи за сумісництвом.

Частиною другою передбачено накладення штрафу за порушення особою встановлених законом обмежень щодо входження до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями) , що належать державі , та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства).

Положення даної частини статті  забороняє особам, уповноваженим на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, входити самостійно або через інших осіб до складу органу управління або наглядової ради підприємства чи організації, що здійснюють підприємницьку діяльність. Виключення при цьому становлять випадки, коли суб’єкт здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства.

Поняття різних видів підприємств та організацій, що мають на меті одержання прибутку, наведені у Цивільному кодексі України, Законах «Про споживчу кооперацію», «Про банки та банківську діяльність», «Про господарські товариства», « Про акціонерні товариства», «Про аудиторську діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про нотаріат», «Про об’єднання громадян» та інших нормативно правових актах.

Для кваліфікації діяння важливим є встановлення того, що: 1) суб’єкт входить до складу саме органу управління або наглядової ради підприємства чи організації; 2) це підприємство чи організація створено з метою одержання прибутку (тобто здійснює підприємницьку діяльність);  3) суб’єкт не здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та не представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства.

Участь у складі правління чи інших виконавчих органів підприємств і організацій, які не здійснюють підприємницьку діяльність, н дає підстав для визнання діяльності особи, уповноваженої на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, цим корупційним правопорушенням.

Не може визнаватися правопорушенням, пов’язаним із корупцією, входження особи до складу редакційних колегій періодичних видань (газет, журналів), різного роду журі, консиліумів, навіть за умови одержання нею винагороди за виконану роботу, оскільки зазначені органи створюються  з метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної практики.

Суб’єктами правопорушення є особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування суб’єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пункті 1  частини 1 статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» за винятком депутатів Верховної Ради АРК Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищої раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних.

Стаття 172-5 Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви)

В статті 8 Закону вказано, що особам, зазначеним п. 1 та підпунктах «а», «б» пункту 2 частини першої ст. 4 цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб: 1) за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами; 2) якщо особа, яка  дарує здійснює дарунок (пожертву), перебуває в підпорядкуванні такої особи.

Згідно зі ст. 718 ЦК України дарунок – це рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, нерухомі речі та майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути в майбутньому.

Вказані особи можуть приймати дарунки які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, та пожертви, крім випадків передбачених частиною 1 цієї статті, якщо вартість таких дарунків (пожертв) не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка, одноразово, а сукупна вартість таких дарунків, отриманих з одного джерела протягом року.

При цьому, формально-догматичний аналіз положень ст. 8 Закону щодо факту отримання підпорядкованим працівником від свого керівника подарунка говорить про наступне. У відповідності до ст. 6 Конституції України «Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України», іншими словами можуть діяти виключно у другий спосіб правового регулювання «Заморено усе, крім того, що прямо дозволено законом». Тим самим, отримання подарунків підлеглими від начальників будуть правовими лише у випадку, якщо це буде прямо передбачене законодавством. Наприклад, дозволені у кодексі етичної поведінки державного службовця. В інших випадках такі діяння мають визнаватись протиправними, але до тих пір поки зазначені діяння не будуть визначені правопорушенням у відповідності до закону пригнути таких осіб до адміністративної відповідальності не можливо. Відповідно до цього питання треба буде повернутись після внесення відповідних доповнень до КУпАП.

Хотілось би відзначити, що поняття «гостинності», нас даний час є не правовою, а історико-соціальною категорією. Відповідно до врегулювання зазначеного у законодавстві постійно буде різне трактування його меж. На наш погляд, до переліку подарунків, які відносяться до гостинних, можна віднести витрати на харчування та проживання, надання первинної медичної допомоги, транспортні витрати, дрібний ремонт одежі, взуття, дрібні рекламні та історико-краєзнавчі довідники (календарі, записники, буклети тощо).

Під «одним джерелом» в контексті ч. 2 ст. 8 Закону слід розуміти фізичних чи юридичних осіб, які між собою не є пов’язаними ієрархічною підпорядкованістю.

З об’єктивної сторони правопорушення становлять діяння у вигляді одержання у власність (приймання у власність) речей або майнових прав на порушення вимог Закону. Зокрема, таке порушення, матиме місце у разі одержання подарунку у зв’язку з виконанням особою функцій держави або органів місцевого самоврядування, тобто обумовлюється службовим статусом одержувача, посадою, яку він обіймає. Отже, для наявності корупційного правопорушення має бути встановлений причиновий зв'язок між діянням (одержанням подарунка) і виконанням особою, яка його вчинила, функцій держави або органів місцевого самоврядування. Якщо такий зв'язок  у конкретному випадку не доведено або встановлено, що таке одержання мало місце не у зв’язку з виконанням особою функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Таким чином, щоб встановити законність/незаконність одержання особою подарунка, слід встановити, чи пов'язаний запропонований подарунок із виконанням нею своїх обов’язків за посадою.

Пов’язаними із виконанням службових обов’язків є подарунки, що надаються як подяка за раніше вчинені службовцем дії (бездіяльність) або прийняті ним рішення на користь дарувальника або третіх осіб, або даруються в очікуванні заздалегідь необіцяного вчинення публічним службовцем дій (бездіяльності) або прийняття ним рішень на користь дарувальника або третіх осіб. До цієї ж категорії належать подарунки, що надаються службовцем підлеглими.

Склад корупційного правопорушення буде і тоді, коли особа, яка одержує подарунок під час проведення офіційних заходів, не передає його у триденний строк органу державної влади, місцевого самоврядування, або іншій організації, де вона працює, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас слід мати на увазі, що є ситуації, в яких подарунки, хоча і не мотивовані виконанням службовцем своїх обов’язків, однак не виходять за межі закону. Йдеться про випадки, коли подарунок надається службовцю органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування як відзнака або заохочення за успіхи у професійній діяльності. Очевидно, що такі подарунки не можуть надходити від приватних установ (компаній, банків, громадських організацій, фондів тощо) чи осіб, або ж

Ст. 12  Закону України « ро засади запобігання і протидії корупції» зазначено коло осіб, які притягуються за порушення фінансового контролю та які саме порушення.

Тобто неподання або несвоєчасне подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, передбаченої Законом України « Про засади запобігання і протидії корупції» тягне за собою накладення штрафу від 10 до 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. А у випадку неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про відкриття  валютного рахунку в установі банку – нерезидента суб’єктом правопорушення у відповідності до вимог статті 172-9 КУпАП тягне за собою накладення штрафу від 10 до 25 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (вказана стаття набирає чинність з1 січня 2012 року).

Відповідальність у відповідності до вимог ст. 172-7 КУпАП настає у випадку коли суб’єктом правопорушення безпосередньо не було повідомлено керівника про наявність конфлікту інтересів.

Під конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність яких може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи не вчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.

Особи, зазначені у п. 1 та пп. «а», «б» п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону, зобов’язані: 1) уживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів; 2) повідомляти невідкладно безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів.

Посадові і службові особи органів публічної влади у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про його вчинення зобов’язані вжити заходів щодо запобігання такого правопорушення так терміново письмово попередити про це спеціально уповноважений орган у сфері протидії корупції. Відповідальність за порушення цього положення передбачена ст. 172-9 КУпАП.

У відповідності до ст. 255 КУпАП протоколи про адміністративні правопорушення за корупційні діяння мають право складати посадові особи:

- органів внутрішніх справ;

- органів Служби безпеки України;

- органів державної податкової служби;

- органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків );

- прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури.

Вимоги до протоколу про вчинення адміністративного корупційного правопорушення, до уточненні їх відомчими наказами вище зазначених суб’єктів публічної адміністрації та реєстрації цих наказів в Міністерстві юстиції України є звичайними, що безпосередньо визначені в ст. 256 КУпАП.

Під час складання протоколу порушникові роз’яснюються його права і обов’язки (ст. 268 КУпАП), про що робиться відмітка у протоколі. Протокол про адміністративне правопорушення є головним документом на всіх стадіях провадження, який не тільки закріплює факт правопорушення та є підставою для його розгляду, але й містить всю негативну інформацію про проступок.

Протокол про адміністративне  правопорушення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності (ст. 254 КУпАП). Протокол про вчинення адміністративного корупційного правопорушення разом з іншими матеріалами у триденний строк з моменту його складення надсилається до місцевого загального суду за місцем вчинення корупційного правопорушення.

У разі вчинення корупційного правопорушення службовою особою, яка працює в апараті суду, протокол разом з іншими матеріалами надсилаються до суду вищої інстанції для визначення підсудності.

Особа, яка склала протокол про вчинення адміністративного корупційного правопорушення, одночасно з надісланням його до суду надсилає прокурору, органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, де працює особа, яка притягається до відповідальності, повідомлення про складення протоколу із зазначенням характеру вчиненого правопорушення та норми закону, яку порушено.

При провадженні у справах про вчинення адміністративного корупційного правопорушення участь прокурора у розгляді справи судом є обов'язковою (ст. 250 КУпАП).

У відповідності до ст. 277 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи. При цьому строк розгляду адміністративних справ про адміністративні корупційні правопорушення зупиняється судом у разі якщо особа, щодо якої складено протокол про  адміністративне корупційне правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з'явитися (хвороба,  перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо).

Слушним при цьому є вимога законодавця, що повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

Крім того, постанова суду про накладення адміністративного стягнення за адміністративне корупційне правопорушення у триденний строк з дня набрання нею законної сили направляється відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, державному чи виборному органу, власнику юридичної особи або уповноваженому ним органу для вирішення питання про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, усунення її згідно із законодавством від виконання функцій держави, якщо інше не передбачено законом, а також усунення причин та умов, що сприяли вчиненню цього правопорушення". (ст. 285 КУпАП).

Стадія перегляду справи у зв’язку з оскарженням або опротестуванням постанови є факультативною, і настає лише у випадку оскарження або опротестування прийнятої постанови по суті справи. Вона може закінчитися прийняттям одного з таких рішень: про відміну, про зміну або залишення в силі прийнятої постанови.

Перегляд слід відрізняти від повторного розгляду справи, який провадиться у тих випадках, коли прийняту раніше постанову скасовано та направлено на новий розгляд. У першому випадку діє постанова у справі, законність та обґрунтованість якої перевіряється. У другому – стару постанову скасовано й у справі необхідно прийняти нову постанову.

Процесуальною підставою перегляду можуть бути: 1) скарга громадянина, щодо якого винесено постанову; 2) скарга потерпілого; 3) протест прокурора. Ініціатива щодо перегляду постанови може виходити також від голови вищого суду та з ініціативи органу, який здійснює контроль за законністю або який прийняв постанову.

Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному КУпАП , – протягом десяти днів до відповідного апеляційного суду (ст. 287 КУпАП). Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Постанову про одночасне накладення основного та додаткового адміністративних стягнень може бути оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого в порядку, встановленому для оскарження основного або додаткового стягнення. Особа, яка оскаржила постанову в справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита (ст. 288 КУпАП).

Протест, винесений прокурором за скаргою, вноситься до вищестоящого органу (посадовій особі) відносно органу, який прийняв рішення за скаргою. Строк розгляду скарги або протесту на постанову складає десять днів з дня їх надходження (ст. 292 КУпАП).

 

 

д.ю.н., доцент                                                           Галунько В.В.

к.ю.н, доцент                                                           Онищук О.О.

к.ю.н.                                                                         Єщук О.М.