Мы ВКонтакте

Стаття 3. Регулювання трудових відносин

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю. 

Коментар:

1. Застосування ст. 3 КЗпП вкрай ускладнене неузгодженістю її змісту з деякими іншими законодавчими актами. Для правильного розуміння статті, що коментується, варто враховувати, що ст. 3 КЗпП у початковій редакції, зміненій лише Законом від 20 березня 1991 року, за загальним правилом, виключала поширення дії Кодексу законів про працю на трудові відносини членів колгоспів. Лише деякі групи норм Кодексу законів про працю та інших актів законодавства про працю поширювалися на трудові відносини в колгоспах, однак не безпосередньо, а в силу норм колгоспного законодавства, що відсилали до законодавства про працю.

Офіційне непоширення на колгоспи, за загальним правилом, Кодексу законів про працю та інших актів, що містять норми трудового права, подавалося комуністичною ідеологією як прояв демократизму: держава не втручається у трудові відносини між колгоспами і членами колгоспів, надаючи можливість самим членам колгоспів приймати правила, що регулюють їх трудові відносини з колгоспами. Насправді, комуністична партія та держава знаходила інші способи впливу на трудові відносини членів колгоспів.

2. Законом від 20 березня 1991 року до ст. 3 КЗпП внесені зміни, відповідно до яких Кодекс законів про працю був поширений на всіх працівників (крім військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, на яких не ведуться трудові книжки, а також деяких інших осіб, які не мають статусу працівників за трудовим правом), незалежно від галузевої належності і форми власності підприємств, установ, організацій, з якими працівники перебувають у трудових відносинах. Правильність такого розуміння частини першої ст. 3 КЗпП підтверджується частиною другою тієї ж статті, яка допускає лише встановлення особливостей регулювання трудових відносин тих працівників, які одночасно є членами кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств.

3. Проте вже після того, як Законом від 20 березня 1991 року були внесені зміни до ст. 3 КЗпП, які остаточно, здавалося б, вирішили питання про поширення, як правило, норм КЗпП на всіх працівників, при прийнятті Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" Верховна Рада України знову зробила спробу обмежити сферу дії Кодексу законів про працю і трудового законодавства в цілому. Ст. 19 названого Закону встановила: "трудові відносини членів підприємств (колективних сільськогосподарських підприємств - Авт.) регулюються цим Законом і статутом підприємств, а громадян, які працюють за трудовим договором або контрактом, - законодавством про працю України".

Заперечувати чинність ст. 19 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" з тієї причини, що вона суперечить ст. 3 КЗпП, норми якого повинні застосовуватися переважно перед нормами інших законів у силу ст. 4 КЗпП, було б неправильним. П. 3 Постанови "Про порядок введення Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" приписує до приведення законодавчих актів, що суперечать цьому Законові, у відповідність до нього, застосовувати тільки ті законодавчі акти, що не суперечать цьому Закону. Однак не слід перебільшувати значення протиріччя між ст. 19 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" і частиною другою ст. 3 КЗпП. Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство" містить вкрай обмежену кількість норм, що регулюють трудові відносини. Практика свідчить, що у статутах таких підприємств подібні норми також зазвичай не встановлюються. За таких умов, оскільки ст. 19 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство" не передбачає прямого поширення норм Кодексу законів про працю на трудові відносини у таких підприємствах, норми цього Кодексу варто застосовувати до трудових правовідносин у колективних сільськогосподарських підприємствах за аналогією (за відсутності відповідних норм у Законі "Про колективне сільськогосподарське підприємство" і відповідних умов в статутах підприємств).

4. Аналогічне правило було встановлено ст. 27 Закону "Про фермерське господарство": "Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), - законодавством України про працю". Воно також виключає застосування Кодексу законів про працю до трудових відносин членів фермерського господарства. У силу п. 4 Прикінцевих положень цього Закону закони та інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню, якщо вони не суперечать цьому Закону. Отже, ст. 27 Закону "Про фермерське господарство" має перевагу при правозастосуванні перед нормами Кодексу законів про працю, зокрема, - перед частиною другою ст. 3 КЗпП. Неможливість прямого застосування норм Кодексу законів про працю до трудових відносин членів фермерського господарства робить необхідним застосування їх за аналогією (оскільки відповідні відносини не врегульовані статутом фермерського господарства).

5. При прийнятті Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" враховані невдалі спроби обмеження сфери дії Кодексу законів про працю, які мали місце під час прийняття Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство". Поширення на трудові відносини членів сільськогосподарських кооперативів законодавства про працю було визнано офіційно (ст. 25 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію"). Аналогічне положення сформульоване в частині першій ст. 34 Закону "Про кооперацію": "Трудові відносини в кооперативних організаціях регулюються цим Законом, законодавством про працю, статутами кооперативних організацій та правилами їх внутрішнього розпорядку".

6. Змінами до ст. 3 КЗпП від 5 липня 1995 р. дію Кодексу законів про працю та інших актів законодавства про працю прямо було поширено на трудові відносини працівників з фізичними особами (особами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; особами, які наймають працівників, що виконують роботи з обслуговуванню наймачів).

Що стосується трудових відносин між фізичними особами - наймачами і працівниками, яких приймають на роботу для обслуговування особистих потреб наймачів, то вони регулювалися нормами Кодексу законів про працю в силу непрямого зазначення на це в ст. 7 КЗпП. Після виключення зі ст. 7 КЗпП цього зазначення Законом від 15 грудня 1993 року в трудовому праві виникла прогалина, яка була усунена лише Законом від 5 липня 1995 року, відповідно до якого змінена ст. 3 КЗпП, і Кодекс законів про працю був прямо поширений на відносини між наймачами - фізичними особами і працівниками. Однак змінами, прийнятими 24 грудня 1999 року, до статті 7 КЗпП повернуто зазначення на те, що законодавством встановлюються особливості праці працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами.

7. Частина друга ст. 3 КЗпП передбачає можливість встановлення "особливостей праці", тобто особливостей правового регулювання трудових відносин "членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями". Оскільки стороною трудового договору в силу ст. 21 Кодексу законів про працю завжди є працівник - фізична особа, і цю лінію правотворчі органи послідовно проводять через усі нормативні акти про працю, зазначення в частині другій ст. 3 КЗпП на "особливості праці членів... їх (кооперативів - Авт.) об'єднань" варто визнати таким, що не підлягає застосуванню, оскільки членами об'єднань кооперативів є кооперативи як юридичні особи, а не фізичні особи (ст. 30 Закону "Про кооперацію"). Зазначення в ст. 35 Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" на регулювання трудових відносин в кооперативних об'єднаннях та в ст. 34 Закону "Про кооперацію" на регулювання трудових відносин в кооперативних організаціях не є підставою для встановлення особливостей регулювання трудових відносин в кооперативних об'єднаннях їх статутами, оскільки ці особливості встановлюються не відповідно до зазначених правил, а в силу ст. 3 КЗпП.

8. Формулювання частини другої ст. 3 КЗпП "особливості праці членів кооперативів" поширюється на членів не лише виробничих, а й інших кооперативів, зокрема, на членів споживчих товариств. Враховуючи це, слід визнати, що ч. 4 ст. 6 Закону "Про споживчу кооперацію", що надає членам споживчого товариства право першочергового прийняття на роботу в товариство, не суперечить ст. 3 та іншим нормам Кодексу законів про працю.

9. Загальна межа встановлення особливостей правового регулювання трудових відносин працівників, на трудові відносини яких зазначається у частині другій ст. 3 КЗпП, полягає в тому, що зазначеним працівникам у будь-якому випадку надаються передбачені законодавством про працю гарантії, що стосуються праці жінок, молоді, інвалідів, охорони праці й зайнятості. У зв'язку з прийняттям Конституції України, що допускає визначення діянь, які є дисциплінарними правопорушеннями, та встановлення відповідальності за них виключно законами (п. 22 частини першої ст. 92), статутами юридичних осіб, перелічених у частині другій ст. 3 КЗпП, не можуть встановлюватися також заходи дисциплінарної відповідальності. Не повинно виникати особливих складностей при визначенні кола гарантій (та норм, що встановлюють їх) для жінок, молоді та інвалідів. Гарантії, що стосуються охорони праці, встановлені статтями 153 - 173 КЗпП, Законом "Про охорону праці" і відповідними спеціальними нормативними актами.

Складніше визначити зміст гарантій, що стосуються зайнятості, і відповідних їм правових норм. Очевидно, це - гарантії, покликані забезпечити право працівників на зайнятість. Як вихідне положення для визначення поняття гарантій стосовно зайнятості (або гарантій щодо зайнятості) варто взяти найбільш близький термін, що вживається у ст. 5 Закону "Про зайнятість населення", - "Гарантії зайнятості". У цій статті йдеться про додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення, однак порівняння ст. 5 зі ст. 4 Закону "Про зайнятість населення" дає підстави для твердження про те, що саме в цих двох статтях визначений зміст гарантій зайнятості.

10. Гарантії зайнятості, що діють у відносинах "працівник-власник (підприємство)", як це випливає зі ст. 1 і 4 Закону "Про зайнятість населення", включають:

1) добровільність праці, вибору або зміни професії (виду діяльності);

2) захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

3) компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

4) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили роботу на підприємствах. Буквально в ст. 4 Закону "Про зайнятість населення" мова йде про виплату вихідної допомоги особам, "які втратили постійну роботу". Думаємо, що тут під постійною роботою розуміється робота як за трудовим договором, укладеним на невизначений строк, так і за строковим трудовим договором;

5) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам - випускникам державних навчальних закладів, раніше заявлених підприємствами;

6) додаткові гарантії щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, що встановлені ст. 5 Закону "Про зайнятість населення".

Отже, в силу частини другої ст. 3 КЗпП працівники підприємств з іноземними інвестиціями мають право на гарантії, встановлені для працівників загальними нормами про порядок звільнення з роботи. Водночас поняття гарантій зайнятості щодо членів кооперативів, у тому числі сільськогосподарських, фермерських господарств і колективних сільськогосподарських підприємств, має інший зміст. Сьогодні судова практика виходить з того, що трудові відносини на названих видах підприємств виникають безпосередньо з членства в цих підприємствах. Визначення за угодою сторін трудової функції працівника, звільнення з посади (виконуваної роботи) на таких підприємствах здійснюється без припинення трудових правовідносин відповідно до статуту. З урахуванням цього Верховний Суд України вважає, що, наприклад, ст. 43 КЗпП не поширюється на випадки звільнення членів колективного сільськогосподарського підприємства з певної посади або роботи, оскільки в цьому випадку розірвання трудового договору не має місця (Застосування судами цивільного і цивільно-процесуального законодавства. - К.: Ін Юре, 2002. - С. 170).

Підкреслимо, що ні законодавством, ні статутами підприємств, зазначених у частині другій ст. 3 КЗпП, не може знижуватися рівень гарантій для працівників перелічених підприємств, який передбачено Кодексом законів про працю, і стосується зайнятості, охорони праці, праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

11. Закон "Про сільськогосподарську кооперацію" не встановлює особливостей регулювання праці найманих працівників сільськогосподарських кооперативів, крім одної. Ч. 2 ст. 35 цього Закону встановлює лише, що за згодою сторін допускається укладення трудового контракту.

12. Трудові відносини фермерського господарства з найманими працівниками регулюються законодавством про працю з урахуванням особливостей, встановлених ст. 27 Закону "Про фермерське господарство". Таких особливостей дві: 1) з найманими працівниками фермерського господарства може укладатись контракт; 2) трудовий договір (контракт) з таким господарством в будь-якому разі укладається в письмовій формі.

13. На найманих працівників колективних сільськогосподарських підприємств повністю поширюється чинність Кодексу законів про працю та інших актів законодавства про працю.

14. Допускається встановлення особливостей правового регулювання трудових відносин працівників підприємств з іноземними інвестиціями. Вони можуть встановлюватися законодавством і статутами підприємств за умови, що вони не будуть знижувати рівень правових гарантій, що встановлені законодавством про працю і що стосуються зайнятості, охорони праці, праці жінок, неповнолітніх та інвалідів, а також не будуть стосуватися заходів дисциплінарної відповідальності. Закон "Про режим іноземного інвестування" не встановлює будь-яких особливостей регулювання праці працівників підприємств з іноземними інвестиціями. Однак немає перешкод для встановлення таких особливостей у статутах підприємств (з урахуванням зазначених вище обмежень).

15. Під підприємством з іноземними інвестиціями слід розуміти підприємство, визначення якого дається в ч. 8 ст. 1 Закону "Про режим іноземного інвестування". Таким визнається підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, при його наявності, складає не менше 10 відсотків. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. При відсутності ознак, зазначених у названому Законі, підприємство не може бути визнане підприємством з іноземними інвестиціями, хоча б фактично воно ним і було (в силу фактичної наявності в складі його майна іноземної інвестиції). Це підтверджується ст. 116 ГК.

16. У частині другій ст. 3 КЗпП говориться про особливості праці. Це, звичайно, стилістично невдало, оскільки необхідно вести мову про особливості регулювання праці. Однак в будь-якому разі, ясно, що законодавець обмежив можливість встановлення на зазначених у частині другій ст. 3 КЗпП підприємствах тільки особливостей регулювання праці, тобто трудових відносин у вузькому розумінні, а не відносин, пов'язаних з трудовими. Тому уявляється неприпустимим внесення до статутів підприємств, що одержали право встановлення особливостей регулювання трудових відносин на підставі ст. 3 КЗпП, особливостей, наприклад, розгляду трудових спорів. Правові норми, які визначають порядок розгляду трудових спорів, встановлюють процедуру захисту прав, що випливають із трудових відносин, а не регулюють ці відносини.