Мы ВКонтакте

Стаття 36. Підстави припинення трудового договору

Підставами припинення трудового договору є:

1) угода сторін;

2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці;

7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

71) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за корупційне правопорушення;

8) підстави, передбачені контрактом.

У випадках, передбачених пунктами 7 і 71 частини першої цієї статті, особа підлягає звільненню з посади у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

 

Коментар:

 

1. У літературі, судовій і господарській практиці, а також в актах законодавства термін "припинення трудового договору" часто заміняють словами "звільнення з роботи". Така заміна в більшості випадків є виправданою, хоча немає підстав вважати, що припинення трудового договору тотожне звільненню з роботи. Справа в тому, що поняття припинення трудового договору характеризує стан трудового договору між власником і працівником, а термін "звільнення з роботи" характеризує стан працівника. Трудовий договір укладається, змінюється, припиняється. Працівник на роботу приймається, переводиться на іншу роботу, звільняється з роботи. Поняття "припинення трудового договору" відрізняється від поняття "звільнення з роботи" і за обсягом. Трудовий договір припиняється у разі смерті працівника, але звільнення з роботи при цьому не здійснюється.

2. Припинення трудового договору - це поняття родове. Воно містить в собі таке видове поняття, як розірвання трудового договору (на жаль, логіка тут порушується через те, що в науці та у законодавстві не дано спеціальної назви іншим випадкам припинення трудового договору).

Підстави припинення трудового договору перелічені в ст. 36 КЗпП, вони встановлюються також і деякими іншими нормами, як це передбачено ст. 7 КЗпП.

3. П. 1 ст. 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору за угодою сторін. Потреба у використанні п. 1 ст. 36 КЗпП з'являється насамперед у сторін строкового трудового договору для його дострокового припинення. З ініціативи власника такий трудовий договір може бути розірваний тільки за наявності підстав, зазначених у законі. Працівник також вправі розірвати строковий трудовий договір тільки за наявності причин, передбачених у ст. 39 КЗпП. Коли в кожної з сторін немає права на дострокове розірвання строкового трудового договору, вони можуть домовитися про припинення його за п. 1 ст. 36 КЗпП.

Закон не перешкоджає тому, щоб за угодою сторін припинялися і трудові договори, укладені на невизначений строк. Однак практична потреба в цьому незначна. Працівник має право в будь-який час розірвати трудовий договір, попередивши про це власника за два тижні. Якщо працівник просить про звільнення до закінчення зазначеного двотижневого строку, власник може погодитися на це. Але в такому разі звільнення здійснюється з ініціативи працівника, а не за угодою сторін (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів"). Та й для працівників відділів кадрів і господарських керівників звільнення з ініціативи працівника набагато більш звичне і знайоме, ніж припинення трудового договору за угодою сторін. Викладене обумовило вкрай обмежене застосування п. 1 ст. 36 КЗпП як підстави припинення трудового договору.

4. П. 2 ст. 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору у зв'язку з закінченням його строку. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам ст. 23 КЗпП, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв'язку з закінченням строку.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП.

Припинення трудового договору після закінчення строку трудового договору можливе тільки протягом одного дня. До закінчення строку трудового договору звільнення було б незаконним. Правда, наслідки такого порушення не дуже істотні. У разі виникнення спору суд може тільки змінити дату звільнення на пізнішу, ту, що відповідає даті закінчення трудового договору. Підстав для поновлення на роботі в такому випадку не буде, якщо тільки до моменту винесення судом рішення по спору про поновлення на роботі строк трудового договору закінчився.

Варто також враховувати, що відповідно до ст. 3 Закону "Про відпустки" у разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки, а датою звільнення є останній день відпустки.

Якщо ж в останній день строку дії трудового договору працівник не був звільнений, трудові відносини вважаються продовженими на невизначений строк, якщо тільки жодна із сторін не вимагає припинення трудових відносин (ст. 391 КЗпП). Тому за закінченням строків трудового договору варто стежити дуже суворо. Пропуск строку на звільнення працівника, прийнятого на роботу за строковим трудовим договором, надалі означає необхідність його звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (через скорочення чисельності працівників), а це означає необхідність значних додаткових виплат на користь працівника. При звільненні після закінчення строку трудового договору варто враховувати, що звільнення жінок, зазначених у частині третій ст. 184 КЗпП, здійснюється з обов'язковим працевлаштуванням.

5. Призов або вступ на військову службу або альтернативну (невійськову) службу є підставою для припинення трудового договору відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП. Для звільнення працівник повинен подати власникові або уповноваженому ним органові повістку військкомату або інший документ, що підтверджує призов або прийняття на військову службу. Працівники, що направлені на альтернативну службу, для звільнення повинні надати направлення на проходження альтернативної служби (ст. 12 Закону "Про альтернативну (невійськову) службу").

6. П. 4 ст. 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору шляхом розірвання його з ініціативи працівника, власника або виборного органу первинної профспілкової організації чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45 КЗпП не передбачає розірвання трудового договору з ініціативи органу, який уповноважений трудовим колективом на представництво). При оформленні звільнення з роботи на п. 4 ст. 36 КЗпП, як правило, не посилаються, оскільки цей пункт не є нормою прямої дії. Є спеціальні норми, що дозволяють згаданим суб'єктам розірвати трудовий договір чи вимагати його розірвання (ст. 28, 38, 39, 40, 41, 45 КЗпП тощо).

7. П. 5 ст. 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору в порядку переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу чи організацію чи у зв'язку з переходом на виборну посаду. Для звільнення необхідне клопотання власника того підприємства, установи, організації, куди працівник переводиться. Працівник повинен подати заяву власникові підприємства (установи, організації), з якого він звільняється, оскільки закон вимагає згоди власника на припинення трудового договору в порядку переведення на інше підприємство, в іншу установу, організацію.

Закон детально не регламентує порядок переведення працівника за його згодою на інше підприємство, в установу, організацію. У зв'язку з цим належить враховувати необхідність зазначення власником підприємства (установи, організації), в яке працівник переводиться на роботу, у клопотанні про переведення працівника на строк, протягом якого він просить звільнити працівника в порядку переведення і протягом якого буде діяти обов'язок прийняти на роботу працівника в порядку переведення. Якщо ж цей строк не обмежується, то можливе виникнення спорів через невизначеність у взаємовідносинах сторін.

Власник, до якого працівник звернувся з проханням звільнити його в порядку переведення на інше підприємство і надав при цьому клопотання власника підприємства - передбачуваного нового місця роботи, не несе будь-яких обов'язків перед працівником або власником, який звернувся з клопотанням про звільнення працівника. Він може за своїм розсудом заяву і клопотання задовольнити чи відмовити в їх задоволенні.

Звільнення у зв'язку з переходом на виборну посаду можливе при поданні рішення відповідного органу про обрання. П. 5 ст. 36 КЗпП не містить ніяких обмежень щодо того, який орган обирає. Важливо, щоб у законі була вказівка на обрання, вибори як на спосіб заміщення відповідної посади. Тому п. 5 ст. 36 КЗпП застосовується як до осіб, обраних на посаду в органах державної влади або органів місцевого самоврядування (секретар міської (селищної, сільської) ради, голова районної (обласної) ради), так і до осіб, обраних на посаду на підприємствах різних організаційно-правових форм, в об'єднаннях громадян, у кооперативах та їх об'єднаннях (якщо законодавством чи статутом передбачене обрання).

У разі призначення на посаду, звільнення на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП здійснюватися не повинне (крім випадків наявності заяви і клопотання про звільнення в порядку переведення). Водночас посади суддів належить визнати виборними. Тому при призначенні суддів уперше, яке здійснюється Президентом України (ст. 128 Конституції України), особа, призначена на посаду судді, підлягає звільненню з роботи на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП (за умови подання відповідного указу Президента).

При обранні на посаду власник не зобов'язаний звільняти працівника на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП. Власник на своїм розсуд вирішує, задовольнити відповідну заяву працівника (звільнити з роботи в зв'язку з обранням) чи ні. Але в цьому випадку варто враховувати, що в силу формулювання частини першої ст. 38 КЗпП "з інших поважних причин..." власник зобов'язаний розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник, що обраний на посаду.

8. Відмова працівника від переведення в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці, є підставою для припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП. Переміщення підприємства, установи, організації в іншу місцевість - це вкрай рідкісний у нинішніх умовах випадок, хоча його не можна виключати повністю. Зате відмова від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці як підстава для припинення трудового договору стає повсякденним явищем. Власник, зрозуміло, повинен мати докази відмови працівника від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці. Найкраще, коли такими доказами буде письмове повідомлення власника про майбутню зміну істотних умов праці з розпискою працівника про відмову від продовження роботи або письмова заява працівника про відмову від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці.

9. П. 7 ст. 36 КЗпП передбачена така підстава для припинення трудового договору як набрання законної сили вироком суду, який виключає можливість продовження даної роботи. Виключають можливість продовження роботи вироки, якими призначене покарання у вигляді позбавлення волі, обмеження волі, звільнення з посади, заборони займати певні посади або займатися певною діяльністю. Природно, умовне звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) не перешкоджає продовженню роботи (крім випадків, коли судимість перешкоджає виконанню відповідної роботи, перебуванню на посаді).

Слід підкреслити, що підставою для припинення трудового договору є саме набрання вироком суду законної сили. Саме по собі винесення обвинувального вироку, яким призначене покарання, що перешкоджає продовженню роботи, не є підставою для звільнення. Це, звичайно, ставить власника в скрутне становище. Як правило (крім випадків, коли призначене покарання у вигляді звільнення з посади, заборони займати певні посади або займатися певною діяльністю, виправних робіт), копія вироку, що набрав законної сили, власникові не направляється. Очевидно, оформляючи припинення трудового договору, власник повинен зробити запит до суду, отримати документально підтверджену інформацію, а потім видати відповідний наказ.

Не може бути підставою для припинення трудового договору за п. 7 ст. 36 КЗпП застосування до працівника, обвинувачуваного у скоєнні злочину, запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою. Про оплату періоду, протягом якого обвинувачений перебував під вартою, мова йти не може (випадки відшкодування збитків у вигляді неодержаного заробітку при незаконному утриманні під вартою виходять за межі трудових правовідносин). Цей період, звичайно ж, не буде оплачуватися, але і звільняти працівника в силу такого арешту не можна.

10. У п. 8 ст. 36 КЗпП встановлюється така підстава припинення трудового договору як обставини, зазначені в контракті. Це правило з'явилося у зв'язку з внесенням змін до Кодексу законів про працю України Законом від 20 березня 1991 року. Право сторін контракту передбачити підстави його розірвання не підлягає сумніву. Але контрактом можуть бути передбачені різні підстави його припинення. Зараз юридичне значення підстави звільнення різко знизилося (у зв'язку з переходом до диференціації розміру допомоги по соціальному страхуванню за критерієм тривалості не безперервного стажу роботи, а страхового стажу). Все-таки загальна класифікація підстав припинення трудового договору в законодавстві про працю залишилася. П. 8 ст. 36 КЗпП цю класифікацію не враховує. Тому при звільненні з підстав, передбачених контрактом, посилання варто робити на п. 8 ст. 36 КЗпП, а у формулюванні звільнення вказати і дану в цьому пункті, і передбачену контрактом.

11. Частина третя статті, що коментується, в редакції від 19 січня 1995 року встановлює принцип правонаступництва в трудових відносинах у разі реорганізації юридичної особи. Необхідність у цьому правилі обумовлена тим, що не тільки ст. 107 ЦК, ст. 59 ГК, але і такі комплексні нормативні акти як Закон "Про господарські товариства" тощо вирішують переважно цивільно-правові питання правонаступництва у разі реорганізації юридичних осіб. Водночас частина третя ст. 36 КЗпП вирішує питання, пов'язані із зміною власника підприємства.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення - останнє стосується і приватизації підприємства) дія трудового договору продовжується, тобто у перелічених випадках звільнення всіх працівників не повинне здійснюватися. Звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в такому випадку можливе лише у разі скороченні їх чисельності або штату. Відзначимо, що хоча необхідні у зв'язку з цим зміни ще не внесені в Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, ми все-таки вважаємо за необхідне рекомендувати при реорганізації підприємства вносити в трудову книжку запис: "Підприємство… з… числа реорганізоване…", аналогічно з перейменуванням підприємства (п. 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників), а запис про зміну власника в трудову книжку вносити взагалі не потрібно.

12. Припинення діяльності підприємства або його структурного підрозділу у разі укладення договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства або його структурного підрозділу здійснюється шляхом його реорганізації (приєднання до орендаря (структурний підрозділ виділяється, а потім приєднується до орендаря). Тому у таких випадках також має місце правонаступництво. Проте із спеціального правила ст. 16 Закону "Про оренду державного та комунального майна" випливає, що орендар вправі не укладати трудові договори з окремими працівниками орендованого підприємства (його структурного підрозділу) і має право звільнити їх з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, оскільки мають місце зміни в організації виробництва і праці, хоча б при цьому і не провадилося скорочення чисельності чи штату працівників.