Мы ВКонтакте

Стаття 53. Тривалість роботи напередодні святкових і неробочих і вихідних днів

Напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

Коментар:

1. Вживання в статті, що коментується, терміну "тривалість роботи" (а не "тривалість робочого часу") дещо ускладнює її розуміння. Із статей 50 і 51 КЗпП випливає, що поняття "тривалість робочого часу" ("нормальна", "скорочена") визначає міру праці (міру робочого часу). У ст. 52 КЗпП вживається поняття "тривалість щоденної роботи", за допомогою якого не визначається міра праці (міра робочого часу), а тільки встановлюється порядок реалізації міри робочого часу, встановленої відповідно до ст. 50 і 51 КЗпП, в умовах того чи іншого режиму робочого часу (при п'ятиденному і шестиденному робочому тижні). Таким чином, із ст. 50 - 52 КЗпП можна зробити висновок про те, що поняття тривалості роботи стосується тільки режиму робочого часу.

2. У ст. 53 КЗпП говориться про скорочення тривалості не робочого часу, а роботи. Це, у принципі, дає підставу для висновку про те, що ця стаття сама по собі не передбачає скорочення робочого часу, а лише вимагає його перерозподілу таким чином, щоб напередодні святкових, неробочих і вихідних днів тривалість роботи скорочувалася за умови, що норма робочого часу в цьому зв'язку не скорочується.

І все-таки слід визнати, що на практиці ст. 53 КЗпП розуміється таким чином, що нею передбачено скорочення тривалості робочого часу. Таке тлумачення цієї статті обумовлене історичними факторами. До 10 березня 1956 р. у СРСР діяла норма робочого часу - 8-годинний робочий день. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 березня 1956 р. тривалість робочого дня (тобто норма робочого часу) напередодні святкових і вихідних днів була скорочена на 2 години. І це не викликало ніяких питань. При переведенні на п'ятиденний робочий тиждень тижнева тривалість робочого часу залишилась незмінною (п. 1 роз'яснення Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 8 квітня 1967 р. N 4/П-10), тобто тижнева тривалість робочого часу визначалася з урахуванням скорочення тривалості робочого дня напередодні святкових і вихідних днів на дві години. До цієї усім зрозумілої ситуації елементи невизначеності були внесені роз'ясненням Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 12 липня 1967 р. N 6/П-18, у якому говорилося про скорочення робочої зміни напередодні святкових і вихідних днів. Тривалість робочої зміни - це, по науці, - елемент режиму робочого часу. І скорочення робочої зміни саме по собі не повинне означати скорочення робочого часу. Проте і після затвердження цього роз'яснення визнавалося право працівників на скорочення робочого часу напередодні святкових і вихідних днів.

Після введення в дію Кодексу законів про працю Українською РСР (30 травня 1972 р.) у державі вже здійснювалася досить активна соціальна політика. Тому, незважаючи на використання в ст. 52 КЗпП поняття тривалості роботи, становище працівників порівняно з раніше чинним законодавством вирішили не погіршувати. Цьому істотно допомогли найавторитетніші вчені-юристи-спеціалісти в галузі трудового права. Вони одноголосно підтвердили, що в тексті ст. 53 КЗпП говориться саме про скорочення робочого часу. Так статтю, що коментується, розуміють і сьогодні.

3. Таким чином, з урахуванням викладеного історичного тлумачення ст. 53 КЗпП, напередодні святкових і неробочих днів тривалість робочого часу скорочується на одну годину як при шестиденному, так і при п'ятиденному робочому тижні. У кінцевому підсумку це приводить до відповідного скорочення робочого тижня, який при цьому складає не 40, а тільки 39 годин (при одному святковому чи неробочому дні на тиждень). Якщо на тиждень прийдеться два дні, які безпосередньо передують святковому чи неробочому дню, робочий тиждень повинен бути скорочений до 38 годин. Термін "напередодні" у правозастосовчій і господарській практиці, а також у науці стали розуміти як день, який безпосередньо передує святковому чи неробочому дню. У зв'язку з цим вважається недопустимим скорочувати робочий час за правилами частини першої ст. 53 КЗпП, коли святковому чи неробочому дню передує вихідний день, оскільки найближчий робочий день безпосередньо святковому чи неробочому дню не передує.

4. Для працівників, яким встановлена скорочена тривалість робочого часу відповідно до ст. 51 КЗпП, тривалість робочого дня напередодні святкових і неробочих днів не скорочується. Це стосується, відповідно до букви закону, і тих працівників, яким скорочена тривалість робочого часу встановлена відповідно до частини третьої ст. 51 КЗпП. Серед них є й такі, тривалість робочого часу яких складає шість з половиною годин у день.

5. Оскільки ст. 53 КЗпП стали розуміти як таку. що встановлює правило про скорочення тривалості робочого часу, при неможливості скоротити робочий час напередодні святкових і неробочих днів, працівникові повинна бути надана компенсація у вигляді скорочення робочого часу в інший день.

6. Скорочення тривалості роботи відповідно до частини другої ст. 53 КЗпП, з урахуванням викладеного вище також одностайно розуміють і в науці, і на практиці як скорочення робочого часу. Насправді, це правило є безпосереднім продовженням частини другої ст. 52 КЗпП. Разом ці два правила визначають порядок реалізації встановленої тривалості робочого часу (40 годин на тиждень) при шестиденному робочому тижні: п'ять днів роботи по 7 годин (частина друга ст. 52 КЗпП) плюс п'ять годин роботи в передвихідний день.

Зрозуміло, що при п'ятиденному робочому тижні про скорочення тривалості роботи напередодні вихідних днів у законодавстві мова не йде: встановлена законодавством нормальна тривалість робочого часу (40 годин) повинна бути реалізована в режимі, що відповідно до частини першої ст. 52 КЗпП визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіком змінності.