Мы ВКонтакте

Стаття 57. Початок і закінчення роботи

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Коментар:

1. Відповідно до статті, що коментується, визначення часу початку і закінчення щоденної роботи (зміни) належить до компетенції трудового колективу, який затверджує правила внутрішнього трудового розпорядку (ст. 142 КЗпП), сторін колективного договору (абзац сьомий частини другої ст. 7 Закону "Про колективні договори і угоди"), власника і виборного органу первинної профспілкової організації (п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій - далі для стислості - Типові правила внутрішнього трудового розпорядку).

2. Час початку і закінчення роботи (зміни) визначається на підприємствах, в установах, організаціях у відповідності до законодавства. Законодавство визначає насамперед правила встановлення режиму роботи підприємств, установ, організацій. Режим роботи підприємств, установ, організацій визначає режим робочого часу працівників.

Законодавство визначає такий порядок встановлення режиму роботи підприємств, установ, організацій:

1) повноваження встановлювати зручний для населення режим роботи розміщених на відповідній території підприємств, установ, організацій сфери обслуговування населення, незалежно від форми власності, належить виконавчим органам сільських, селищних, міських рад, які мають право вирішувати відповідні питання за погодженням із власником (підпункт 4 п. "б" ст. 30 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні");

2) повноваження встановлювати зручний для населення режим роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що є в комунальній власності відповідних територіальних громад, належить виконавчим органам сільських, селищних, міських рад (підпункт 9 п. "а" ст. 30 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні");

3) у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, виконкомах обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях) робота починається з 9 годин за київським часом, тобто за другим міжнародним годинним поясом (ст. 3 Указу Президента України "Про запровадження на території України регіональних графіків початку робочого дня").

В інших випадках власники самостійно визначають час початку і закінчення роботи підприємств та інші питання режиму їх роботи.

3. Очевидно, тільки встановлений для органів виконавчої влади час початку роботи цих органів є одночасно і часом початку роботи більшості працівників цих органів. В інших випадках розбіжності між режимом роботи підприємства і режимом роботи працівників можуть бути. Вони можуть бути несуттєвими, а можуть досягати максимуму. Є безперервно діючі виробництва, які працюють цілодобово і без вихідних днів. Працівники в такому режимі працювати, природно, не можуть.

4. Якщо режим роботи працівників є стабільним, він може встановлюватися безпосередньо в правилах внутрішнього трудового розпорядку. Використання для цього схеми, яка дається в п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку, є не цілком зручним, оскільки ця схема передбачає диференціацію часу початку і кінця роботи, часу перерв лише за змінами. Цілком очевидно, що режим роботи слід диференціювати за категоріями працівників: керівник підприємства не повинен починати роботу одночасно з працівником, який прибирає його кабінет.

5. Встановлення часу початку і закінчення роботи безпосередньо в колективному договорі не цілком би відповідало ст. 57 КЗпП. Однак можливо, щоб сторони колективного договору взяли на себе обов'язок підготувати зміни і належним чином удосконалили правила внутрішнього трудового розпорядку (у частині, яка стосується часу початку і закінчення роботи).

6. Графіки змінності затверджуються при роботі змінами протягом дня (доби). З п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку належить зробити висновок про те, що графіки змінності затверджуються саме в таких випадках. Графіки змінності доводяться до відома працівників, як правило, не пізніш як за 1 місяць до їх введення в дію.

7. В інших випадках, коли робота не проводиться змінами, але час початку і закінчення роботи не є постійним або вихідні дні надаються "за змінним графіком", передбачене затвердження графіків роботи. Вони складаються на певний проміжок часу, на певний обліковий період, у межах якого повинна бути дотримана встановлена тривалість робочого тижня. У будь-якому разі повинне забезпечуватися дотримання річного балансу робочого часу. Такі графіки доводяться до відома працівників також не пізніш як за місяць до введення їх у дію (п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку). П. 1 роз'яснення Держкомпраці СРСР і ВЦРПС "Про деякі питання, пов'язані з переведенням робітників та службовців підприємств, установ і організацій на п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями" встановлює, що графіки доводяться до відома працівників не пізніш як за два тижні до введення їх у дію. Суперечність між названими нормативними актами повинна вирішуватися на користь акта, прийнятого пізніше, тобто в даному випадку керуватися слід п. 13 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку.

8. До початку роботи кожен працівник зобов'язаний відмітити свій прихід на роботу, а після закінчення робочого дня (зміни) - припинення роботи в порядку, встановленому на підприємстві. На безперервно діючих виробництвах працівникам забороняється припинення роботи до явки змінника (п. 16 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку).

Склад робочого часу

9. Кодекс законів про працю не тільки не дає нормативно-правової підстави для визначення складу робочого часу, а й не встановлює, чия ж це компетенція - регулювати склад робочого часу.

У таких умовах склад робочого часу слід детально і чітко визначити в колективних договорах з урахуванням правил чинних нормативно-правових актів.

10. Згідно з практикою, що сформувалася на протязі десятків років, до складу робочого часу включається час, що затрачується на виконання виробничих операцій, у тому числі час для внутрізмінного відпочинку та особистих потреб. Останнє - це зовсім не час для відпочинку та харчування (як звичайно виражаються, - обідньої перерви): час обідньої перерви до складу робочого часу не включається. Час для внутрізмінного відпочинку та особистих потреб звичайно в нормативних актах, присвячених робочому часу, не згадується; частіше про нього говориться в документах, які стосуються нормування праці. Цей час при відрядній формі оплати праці закладається в норми виробітку (норми часу), які знижуються (збільшуються) з урахуванням того, що протягом робочого дня (зміни) працівник не працює безперервно, а має право на виділення йому часу для внутрізмінного відпочинку та особистих потреб.

Для з'ясування суті часу для внутрізмінного відпочинку та особистих потреб наведемо витяг з нормативного акта Союзу РСР, який зберіг чинність в Україні та викликає інтерес: "Крім обідньої перерви вантажникам повинні надаватися спеціальні перерви для відпочинку, які входять в рахунок робочого часу ("застави"). Тривалість і розподіл цих перерв встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку" (п. 23 Правил про умови праці вантажників при вантажно-розвантажувальних роботах, затверджених НКП СРСР 20 вересня 1931 року). Чинність цього акта підтверджується ст. 186 КЗпП, яка передбачає надання перерв для внутрізмінного відпочинку вантажникам.

11. Відповідно до ст. 168 КЗпП до складу робочого часу включається також час перерв для обігрівання. Такі перерви, відповідно до цієї статті, надаються працівникам, які працюють у холодний час року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях (вантажникам, а також іншим категоріям працівників), у випадках, передбачених законодавством. Конкретним нормативним актом щодо цього є Правила про роботу на відкритому повітрі в холодну пору року, затверджені НКП СРСР. Відповідно до цих Правил температуру і силу вітру, при яких застосовуються перерви для обігрівання, щодо кожного кліматичного району визначають виконкоми місцевих рад. На практиці виконавчі органи сільських, селищних, міських рад уже давно забули про ці свої обов'язки. Тому питання застосування перерв для обігрівання, їх кількості протягом робочого дня (зміни) і тривалості підприємства змушені вирішувати в місцевих правилах внутрішнього трудового розпорядку або колективних договорах. Це відповідає змісту колективного договору, як він визначається ст. 13 КЗпП і ст. 7 Закону "Про колективні договори і угоди".

12. Підготовчо-заключний час і час обслуговування робочого місця (час на одержання наряду, матеріалів, інструментів, товарів, ознайомлення з документацією, час підготовки і прибирання робочого місця, здачі готової продукції тощо) також входить у рахунок робочого часу. Водночас не входить до складу робочого часу час проїзду від місця проживання і назад (хоча б і на транспорті підприємства), час на дорогу від прохідної до робочого місця, на перевдягання перед початком і після закінчення робочого дня (зміни), на реєстрацію приходу на роботу та припинення роботи.

При визначенні в колективних договорах складу робочого часу варто враховувати нормативні акти Союзу РСР з цього питання, які зберігають свою чинність в Україні. Мова йде про врахування їх змісту не лише на тих підприємствах і в організаціях, на які дія цих актів поширюється, але і про врахування їх у порядку застосування правових норм за аналогією.

13. Слід враховувати, що галузеві нормативні акти про робочий час питання про склад робочого часу вирішують не завжди однаково. Так, Положення про робочий час і час відпочинку працівників залізничного транспорту і метрополітенів початком роботи визнає момент явки на постійне місце роботи (п. 12). Інакше вирішується питання про момент початку робочого часу в Положенні про робочий час і час відпочинку водіїв транспортних засобів. Тут у робочий час включається встановлений нормативами підготовчо-заключний час "для виконання робіт" перед виїздом на лінію. Наведемо елементи робочого часу водіїв автомобілів, як вони названі в зазначеному Положенні: 1) час керування автотранспортним засобом на маршруті (у рейсі); 2) час стоянки автотранспортного засобу в пунктах навантаження та розвантаження вантажів, у місцях посадки та висадки пасажирів, у місцях використання обладнання спеціальних автотранспортних засобів; 3) час простою не з вини водія; 4) підготовчо-остаточний час для виконання робіт перед виїздом на маршрут (у рейс) та після повернення, а при міжміських перевезеннях - для виконання робіт перед початком та після закінчення зміни в місці стоянки на кінцевих або проміжних пунктах маршруту (рейсу); 5) час проведення медичних оглядів водія перед виїздом на маршрут (у рейс) та після повернення; 6) час зупинок, передбачених графіком, для короткочасного відпочинку від керування автотранспортним засобом на маршруті (у рейсі) та на кінцевих пунктах, а також час для огляду та технічного обслуговування автотранспортних засобів на проміжних та кінцевих пунктах маршруту (рейсу); 7) час охорони автотранспортного засобу з вантажем або без нього під час стоянки на кінцевих та проміжних пунктах при здійсненні міжміських перевезень у разі, якщо такі обов'язки передбачені трудовим договором (контрактом), укладеним з водієм; 8) половина часу, передбаченого завданням на рейс (розкладом, графіком) міжміського сполучення, при роботі двох водіїв на автотранспортному засобі, обладнаному спільним місцем; 9) час проведення робіт з усунення технічних несправностей автотранспортного засобу на маршруті (у рейсі), а також у польових умовах через відсутність технічної допомоги; 10) інший час, передбачений законодавством України.

14. Детально регламентується склад робочого часу членів екіпажів повітряних суден (п. 5 Правил визначення робочого часу відпочинку екіпажів повітряних суден цивільної авіації України). Зокрема, передбачається включення до складу робочого часу перебування в резерві (це час, упродовж якого працівники-члени екіпажу мають виконати політ на перший виклик) і часу естафети (часу перебування за межами базового аеропорту (у місці тимчасового проживання), при очікуванні продовження польоту.

15. Є досвід включення до складу робочого часу і часу чергування вдома. Зокрема, постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС "Про порядок обліку робочого часу операторів автоматизованих газорозподільних станцій на магістральних газопроводах з чергуванням вдома" встановлено, що до складу робочого часу зазначеної категорії працівників входить час чергування вдома без права відлучатися (на випадок виклику на роботу). Однак час чергування вдома включається до складу робочого часу не цілком, а тільки в одній четвертій частині.

16. У робочий час безробітних, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, включається і час відвідування центру зайнятості - дві години на тиждень (п. 15 Положення про порядок організації і проведення оплачуваних громадських робіт).

17. У робочий час педагогічних працівників зараховуються короткі перерви між уроками, заняттями, лекціями (п. 64 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти).

Гнучкий графік роботи

18. В останні роки існування СРСР у законодавстві про працю з'явилися нормативні акти, які регулюють порядок застосування гнучкого графіку роботи (менш вдалий термін - "гнучкий робочий час"). 6 червня 1984 року Держкомпраці СРСР і ВЦРПС затвердили Положення про порядок та умови застосування змінного (гнучкого) графіка роботи жінок, які мають дітей (далі - Положення). Надалі було визнано можливим дозволити застосування змінного (гнучкого) графіка роботи і щодо інших працівників, у зв'язку з чим 30 травня 1985 року Держкомпраці СРСР і Секретаріат ВЦРПС затвердили Рекомендації щодо застосування режимів гнучкого робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях галузей народного господарства (далі - Рекомендації).

В Україні не приймалися нормативно-правові акти про гнучкий режим роботи. Сторони Генеральної угоди на 1999 - 2000 роки взяли на себе зобов'язання підготувати і затвердити порядок застосування гнучкого режиму роботи. Це зобов'язання не було виконане. Тому назване Положення зберегло чинність в Україні. Що ж стосується зазначених Рекомендацій, то вони не є нормативним актом, однак містять методичні матеріали, використання яких є доцільним. Саме по собі використання змінного (гнучкого) графіку роботи прямо Кодексом законів про працю України не передбачене, однак, у принципі, його застосування не суперечить нормам, які регулюють режим робочого часу. Слід зазначити, що саме в принципі, оскільки названі і Положення, і Рекомендації передбачають суміщення змінного (гнучкого) графіка роботи з режимом підсумованого обліку робочого часу, який ст. 61 КЗпП України допускає застосовувати не завжди. Тому застосування змінного (гнучкого) графіка роботи можливе лише у випадках, які підпадають під формулювання ст. 61 КЗпП. В інших випадках змінний (гнучкий) графік роботи може застосовуватися тільки без елементів режиму підсумованого обліку робочого часу (тобто з дотриманням норми тривалості робочого дня).

19. Змінний (гнучкий) графік роботи може застосовуватися за погодженням між власником і виборним органом первинної профспілкової організації (що стосується жінок, які мають дітей, - це передбачено Положенням). Для інших працівників це передбачається або правилами внутрішнього трудового розпорядку, прийнятими відповідно до ст. 142 КЗпП трудовими колективами, або колективними договорами (ст. 7 Закону "Про колективні договори і угоди").

Працівникам суб'єктивне право на встановлення режиму змінного (гнучкого) графіка роботи законодавством не надається (це стосується і жінок, які мають дітей). Інакше кажучи, без згоди власника змінний (гнучкий) графік роботи не може бути запроваджений. Запроваджується змінний (гнучкий) графік роботи наказом власника на прохання одного чи групи працівників. Наказ повинен бути погоджений із виборним органом первинної профспілкової організації. Ініціатива у запровадженні змінного (гнучкого) графіка роботи може виходити і від виборного органу первинної профспілкової організації, найманих працівників. Якщо працівник не згоден працювати на умовах змінного (гнучкого) графіка роботи, він просто буде додержуватись твердого графіку роботи, який діяв раніше. З урахуванням цього варто визнати такою, що не має правової підстави, вимогу, яка міститься в Рекомендаціях, про те, щоб працівники були попереджені про переведення на режим змінного (гнучкого) графіка роботи не пізніш як за місяць.

20. У Положенні та Рекомендаціях міститься вимога враховувати думку трудового колективу структурного підрозділу, для працівників (працівника) якого встановлюється режим змінного (гнучкого) графіка роботи. Це, мабуть, доцільно. Однак підстави для визнання цієї вимоги нормою права Кодекс законів про працю не дає.

21. Основну частину робочого часу при режимі змінного (гнучкого) графіка робочого часу складає фіксований час - час обов'язкової присутності працівників, які працюють за режимом змінного (гнучкого) графіка роботи, на роботі. Фіксований робочий час за своєю тривалістю, у принципі, повинен складати основну частину робочого часу. Це не є вимогою закону, а обумовлено необхідністю здійснення відповідних виробничих контактів і контролю за працівниками, які працюють за таким графіком.

22. Друга частина робочого часу при застосуванні режиму змінного (гнучкого) графіка роботи - це змінний (гнучкий) час, визначений працівником на свій розсуд. Оскільки режим змінного (гнучкого) графіка може застосовуватися в двох варіантах (з використанням елементів режиму підсумованого обліку робочого часу або без такого використання), змінний робочий час повинен бути відпрацьований працівником таким чином, щоб у цілому була дотримана тривалість роботи, встановлена правилами внутрішнього трудового розпорядку чи графіком змінності в розрахунку на день (якщо не використовуються елементи підсумованого обліку робочого часу) або тривалість робочого часу, встановлена на обліковий період (при застосуванні одночасно з режимом змінного (гнучкого) графіка роботи підсумованого обліку робочого часу).

23. Режим змінного (гнучкого) графіку роботи може запроваджуватися на певний період або без обмеження строком. Останній варіант здається менш прийнятним, оскільки зворотний перехід до звичайного режиму роботи за режимом змінного (гнучкого) графіка роботи при відсутності згоди працівника ускладнюється частиною третьою ст. 32 КЗпП, яка допускає зміну режиму роботи, як і будь-яких інших істотних умов праці, тільки при змінах в організації виробництва і праці з дотриманням встановленого порядку. Як зміни в організації виробництва і праці при цьому повинне бути кваліфіковане саме рішення власника про скасування режиму гнучкого робочого часу, погоджене з виборним органом первинної профспілкової організації, або рішення трудового колективу про внесення змін у правила внутрішнього розпорядку і скасування гнучкого графіка роботи. Скасування гнучкого графіка роботи передбачає попередження працівників за два місяці.

24. Скасування режиму змінного (гнучкого) графіку (повністю або на певний період) як санкція за порушення умов роботи за таким графіком передбачене лише Положенням щодо жінок. Для інших категорій працівників підстави для скасування режиму змінного (гнучкого) графіка роботи повинні встановлюватися локальними нормативними актами (правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором). Якщо ж підстави для скасування такого режиму не встановлені, порушення умов роботи за змінним (гнучким) графіком роботи не дозволить перевести працівника на звичайний режим роботи, крім як з дотриманням правил частини третьої ст. 32 КЗпП.

Надурочні роботи при режимі змінного (гнучкого) графіка роботи застосовуються на загальних підставах і в загальному порядку.