Мы ВКонтакте

Стаття 66. Перерва для відпочинку і харчування

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи.

Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації.

Коментар:

1. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час. Їх тривалість не повинна перевищувати двох годин. Якщо тривалість перерви перевищує 2 години, це означає, що робочий день (зміна) поділений на частини. А поділ робочого дня (зміни) на частини допускається відповідно до ст. 60 КЗпП лише у випадках, передбачених законодавством.

Мінімальна тривалість перерви для відпочинку і харчування законодавством не встановлена. Її визначення відноситься до компетенції трудового колективу, уповноваженого вирішувати це питання при затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, або сторін колективного договору, оскільки в ньому можуть передбачатись відповідні умови. Однак не можна вважати, що трудовий колектив чи сторони колективного договору повністю вільні у визначенні мінімальної тривалості перерви для відпочинку і харчування. Очевидно, її тривалість повинна бути такою, щоб перерва виконувала своє призначення: за час перерви працівники повинні встигнути відпочити і прийняти їжу. Поширена практика надання працівникам перерви для відпочинку і харчування тривалістю одну годину, що, на нашу думку, не виправдує себе через відсутність на більшості підприємств умов для ефективного використання часу перерви з метою відпочинку.

2. Правило частини першої ст. 66 КЗпП про те, що перерва для відпочинку і харчування повинна надаватися через чотири години після початку роботи, не є імперативним. При встановленні конкретного часу початку і закінчення перерви в місцевих правилах внутрішнього трудового розпорядку від цієї норми можуть допускатися обґрунтовані відхилення.

3. У статті, що коментується, спеціально зазначається право працівників використовувати час перерви для відпочинку і харчування на свій розсуд, у тому числі і відлучатися з місця роботи. Залишати територію підприємства під час перерви працівник також має право за умови, що він зможе повернутися до місця виконання трудових обов'язків до моменту закінчення перерви.

4. Частина четверта ст. 66 КЗпП зобов'язує власника надавати працівникові можливість вживання їжі протягом робочого часу на тих роботах, де за умовами виробництва установити перерву неможливо. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі визначається власником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. В силу ст. 7 Закону "Про колективні договори і угоди" це питання може бути вирішене і в колективному договорі.