Мы ВКонтакте

Стаття 74. Щорічні відпустки

Громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Коментар:

1. Право на відпустку мають усі працівники, тобто всі особи, які виконують роботу на основі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності. Закон "Про відпустки" (ст. 2) спеціально підкреслює, що право на відпустку мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні. Усунуто будь-які сумніви щодо того, чи мають право на відпустку сезонні та тимчасові працівники. Це право не тільки випливає із ст. 2 Закону "Про відпустки", щодо цієї категорії працівників воно прямо передбачено частиною дев'ятою ст. 6 Закону "Про відпустки". Право на відпустку мають працівники, які уклали трудові договори не тільки з підприємствами, установами, організаціями, але і з громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, або використовують працю громадян у домашньому господарстві. З тексту Закону "Про відпустки" цілком визначено випливає, що право на відпустку або грошову компенсацію замість невикористаних днів відпустки мають працівники-сумісники.

Право на відпустку не диференціюється за критерієм форми власності. Що ж стосується зазначення в ст. 2 Закону "Про відпустки" на незалежність права на відпустку від галузевої належності підприємства, то це правильно, якщо право на відпустку розглядати вузько (як саме право). Диференціація тривалості відпустки залежно від виду діяльності підприємства і галузевої належності, що визначають зміст трудової діяльності та умови праці, законодавству не суперечить.

2. У період відпустки працівник не несе обов'язку виконувати роботу, обумовлену трудовим договором, і підлягати внутрішньому трудовому розпорядку. Період відпустки працівник може використовувати за своїм розсудом. Він тільки повинен так усе розрахувати, щоб до моменту закінчення відпустки повернутися на підприємство, в установу, організацію і продовжити виконання роботи відповідно до трудового договору. Невихід на роботу після закінчення відпустки у зв'язку з труднощами виїзду до місця постійного проживання і роботи, за загальним правилом, повинен визнаватися прогулом без поважної причини. Наявність вини в діях працівника, що не вийшов на роботу після закінчення відпустки, визначається за критерієм його належної турботи про вихід на роботу. Хоча працівник у період відпустки і не працює, час відпустки зараховується йому до страхового стажу, до спеціального стажу, що обчислюється відповідно до спеціального законодавства, і до стажу роботи, що дає право на щорічні відпустки. Отже, трудовий договір і трудові правовідносини на період відпустки зберігають свою силу.

На власникові лежить обов'язок оплатити час відпустки з розрахунку середнього заробітку. Якщо ж працівник звільнився, не використавши право на відпустку, а також у деяких інших випадках, працівникові виплачується середній заробіток за час невикористаної відпустки або за невикористану відпустку. Це дає підстави стверджувати, що відпустка зменшує обсяг обов'язку працівника виконувати роботу (звільняє від виконання трудових обов'язків на відповідний період). І якщо працівник правом на зменшення обсягу робіт не скористався, йому виплачується грошова компенсація в порядку, встановленому законодавством.

3. Ст. 4 Закону "Про відпустки" встановлює такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна і додаткова (за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; за особливий характер праці; інші додаткові) відпустки;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3) творчі відпустки;

4) соціальні відпустки (у зв'язку з вагітністю та пологами; для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей);

5) відпустки без збереження заробітної плати;

6) інші види відпусток, встановлені законодавством, угодами (мається на увазі генеральна, галузева і регіональна), колективним і трудовим договором.